29.07.2012 22:29
-
234
    
  3 | 3  
 © Крісман Наталія

Неосяжне осягнуть

(Ем Скитанію)

перекинуті мости через виблиски і блиски
чути поскрипи мостин юрмо-скупченого дійства
в блискавицях далечінь кличе окликом гортанним
чи починок, чи почин - пада в розпачу останній...

(Ем Скитаній)

Неосяжне осягнуть

Я давно була не проти.

Ось і зараз є охота

В блискавиць спитати суть,

Про яку мовчать вітри,

Наші друзі невгамовні,

Що роздмухують у скронях

Наші рими у надрив.


Перекидуєм мости

Поміж "зараз" через "потім",

Почуття трамбуєм в соти,

Як в конвертики листи,

І сплітаєм у вінок

Наші хиби і вагання,

Щоб колись одного рання

Все ж затямити урок.


Де самотності межа?

Зазираємо за грані

І відчАю, і кохання,

Ні на кого не зважа.

Радо спалюєм мости,

А ще радісніше зводим,

Після війн шукаєм згоди

І благаємо "Прости!".



Хтось зривається у вись,

Хтось злітає аж у прірву,

Відшуковує довіру,

Де давно на вірі хрест.

Промінь сонця тне пітьму,

Наче ніж сталевий масло,

І надія в серці гасне,

Як нема уже кому.


Як нема уже кого -

Крила більш не прагнуть лету

І куплет сумний в поета,

В нім погаснув весь вогонь...

Та й з похиленим чолом

Я безмежне бачу небо,

Вірю в те, що жити треба -

Хоч би й всім смертям на зло!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.07.2012 14:33  © ... 

Це так мене Ем Скитаній надихнув, стільки відразу всього захотілось в одну купу згромадити, ледве стрималась)))

 29.07.2012 23:33  Ем Скитаній => © 

не очікував такого прочитання безневинного віршика про схід сонця. я щіро вдячний і приємно вражений, що невмисно надихнув Вас на такий симпатичний твір - моя оцінка йому "чудово!"