Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.08.2012 16:46Повість
Для студентів  Для дорослих  Про волю  Про спорт  Про любов  Про життя  Про друзів  Про щастя  
00000
© Марина Життєва

Доля чи Вибір?

Розділи 4-6
Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є
В ділах, стосунках, в щирості й любові.
У цьому сенс життя і голос крові.
Щоденний вибір Долею стає.

Віталій Іващенко
Марина Життєва
Опубліковано 07.08.2012 / 12541

Розділ 4

 

Нічого не буває просто так,

Нічого не буває випадково:

Ні зустріч, ні подія, ані слово.

До того йшло, або ж це Долі Знак.

 

-          О, мать! О це ти попала зранку! – майже співчутливим тоном сказала Маріна, побачивши подругу на перерві. – Вона тобі ще довго це буде згадувати.

     На це Надя знизала плечима з усмішкою на устах.

-          Ей, а чого це ти така весела? – запитала Маріна, прищуривши очі.

-          Та якось так. А як там пройшло з Деном? – спробувала перевести розмову Надя.

-          Та придурок… поки що. Ти стрілки, жінко, не переводь!  Ану колись!

-          Вирішила, що годі уже страждати, пора переключитись. О, до -речі мене пограбували. – без особливих емоцій додала Надя.

-          Що?! У міліцію вже ходила?

-          Ні, а толку?

-          Дурна чи що? Ану вали у відділок, я поясню «преподу», чому ти відсутня. Вона хороша жінка, зрозуміє. – сказала Маріна і з погрозливим виглядом вказала на двері

     «А може й справді щось дасть?» - подумала Надя і направилась за вказаним маршрутом.


-          Заповніть заяву, зараз до вас прийде слідчий.

 Надя помалу почала писати за поданим шаблоном. Раптом чоловік у формі став у неї над душею.

-          Здрастуйте. …Надя? – запитав, як виявилося, знайомий їй чоловік.

-          Саша?.. – розгублено продовжила парад питань Надя, не повіривши своїм очам.

-          То це тебе грабанули? – з усмішкою запитав Саша.

-          Дякую за співчуття. – дівчина оцінила його співчутливість.

-          Та я ж без задніх думок. Давай подивимось, що у нас тут.

     Він взяв листочок зі свіжо написаними закарлючками і, після паузи, зробив висновок:

-          Ну, будемо шукати.

     Після невеличкої трапези і владнання  формальностей, Саша запропонував Наді провести її додому. Вона погодилась.

     Надя була зачарована несподіваною зустріччю і її переповняли емоції: хотілося стрибати чи то від радості, чи то від передчуття чогось хорошого близькому майбутньому.

-          Ну ось він дім, рідний дім. – Надя вказала на п’ятиповерхову будівлю.

-          Гаразд, побачимось ще. Будь обережна!

     Вона посміхнулась у відповідь і пішла. Потім озирнулась подивитись, чи не озирнувся він, щоб подивитись, чи не озирнулась вона. Та план не вдався і погляди їх не зустрілися. Лише невдовзі, коли Надя впевнено крокувала до дверей, Саша подивився їй у слід.


     Переповнений сюрпризами день не переставав її дивувати.

Не зрозуміла?.. -  протягнула Надя, коли ключ не повертався в замку вхідних дверей. Отже, вони були відчинені.

     «Яка наволоч сказала, що один снаряд не потрапляє двічі в одну воронку?!» - з досадою і злістю протягнула вона.

********

     Заняття вже давно скінчились і Маріна направлялась у спортзал. Вона завжди відвідувала спортивний комплекс по вівторках і четвергах. Та, як відомо, на самоті тренуватись не так вже й цікаво, тому  разом з нею тренувався Стас, якого вона чекала біля центрального виходу з навчального корпусу. Стас навчається на 4-му курсі факультету фізичної культури. «Не занадто перспективна професія» - подумаєте ви, але спорт – це невід’ємна частина його життя. А хіба це не є щастям – займатися улюбленою справою? Напрошується відповідь: «Так». Хлопець підробляє барменом у вільний час. Але спортзал – то діло святе, а якщо серйозно, то просто з роботою зараз туго.

     Познайомилась Маріна зі Стасом, як не дивно, в Інтернеті, у соціальній мережі. Він керував групою її улюбленого серіалу завдяки якому два майбутніх друга і познайомились. Потім розговорились, а далі пішло-поїхало.  Маріна відчула симпатію до гарненького і милого однодумця. І все було б добре, якби вона не дізналась, що він закоханий в іншу. Тоді її примарні надії на стосунки з ним зруйнувались. І це, не зважаючи на те, що вони жили у різних куточках України: вона на Півночі, а він – на Півдні. Але спілкування вона все ж продовжила, хоч і без перспектив. Про кохання «Он-лайн» не могло бути мови по кількох уже відомих причинах. Ці розмови по Інтернету затягували все більше і вона, змирившись з тяжкою долею і не чекаючи нічого більшого, могла вже поправу назвати його другом. Якою ж несподіванкою стало для них обох зустрітись в одному університеті, на вступній кампанії. Від тоді вони були ще й реальними друзями.

       Знайомий голос перервав Марінині спогади.

-          Маріна, тебе шукав учорашній гість. – повідомила Ліля.

-          Дякую за детальний опис цієї таємничої особи. – іронічно подякувала Маріна.

-          Ну той, що тебе обламав. – Ліля вирішила уточнити.

-          Лілічка, прикрий ротика, бо твоя жовч уже до мене долітає.

     Сусідка скорчила незадоволену гримасу і пішла. Стосунки цих дівчат були дуже своєрідними. Вони були далеко не подругами і , здавалося б, вчепились одна одній в горло, якби їхня воля. Але жодна ніколи не вдавалась до радикальних дій. Гостре слівце завжди супроводжувало їх розмови, разом з підколами, насмішками і т. д. Та доводилось їм розв’язувати конфлікти більш-менш мирним шляхом. Так через деякий час їхня ворожість обмежилася гострими фразами в сторону одна одній, адже жити їм під одним дахом.

     Маріна подивилася на годинник і вирішила йти в спортзал на самоті. Але її плани перервав учорашній гість.

-          Ну нарешті зустрілись! – бадьоро сказав Денис.

-          Не скажу, що і я дуже рада.

-          Ну не треба так грубо. Я взагалі-то запросити тебе хотів кудись в якості подяки.

-          Навіть так? Вчора ти не був здатен на таке.

-          Ну, вчора і ти не була красунею. Сьогодні набагато краще.

     Маріна скривилася і відповіла:

-          Дуже мило. Прийму це за комплімент.

-          То ти ще й розумна. – підмітив Ден.

-          У мене багато талантів.

-          Ну, можна спробувати їх розкрити сьогодні. Заїду після пар.

-          Мені треба подумати. – протягнула Маріна.

-          А це було не питання. До зустрічі. – Денис підморгнув і пішов.

     Маріна засміялась сама до себе і направилась за попередньо заданим маршрутом.

     Після тренування вона йшла додому разом зі Стасом, який, як виявилося, чекав тоді на неї в спортзалі. Мова зайшла про запізнення Маріни на тренування, тому вона розповіла про зустріч з Денисом.

-          То от на кого ти запала! На мажора? – дивувався Стас.

-          А тобі заздрісно чи що?

-          Та блін, скільки вам, дівкам, треба, щоб втюхатись? Видимість грошей, наглість і гарненька мордочка?

-          А хіба цього мало? І взагалі, ти що, ревнуєш?

-          Зараз! Я недавно з Алкою порвав, а ти хочеш, щоб я вже тебе ревнував?

-          Міг би й порадіти за подругу. – жартівливо-ображено сказала Маріна.

-          Згадаєш мої слова: добра з цього не вийде. Мало таких дурочок, як ти чи що?

-          Сам ти такий! – дівчина стукнула Стаса в плече.

-          Ей, синець залишиться! – жартівливо обурювався Стас. Це обурення перейшло в лоскотання тої, що образила. Це була жорстока їй помста.

     Вони реготали і чубрались, як діти, посеред алеї. Коли ж зупинилися, то помітили, що якось по-іншому дивляться один на одного, але поспішили завершити цю паузу.

-          Гм, Стасік, ти їй-бо як дитина! – зробила висновок Маріна.

-          Ну такий я…



Розділ 5


   Надя зайшла у квартиру, очікуючи нового погрому. З її грудей вже виривався істеричний сміх, але її очікування не справдилися: з-за спини вона почула знайомий голос:

-          Привіт, сеструха! – привітався Богдан, старший брат Наді, який був у армії.

-          Бодя?! – здивовано запитала вона і ногою вдарила його по нозі.

-          А це за що? – не зрозумів Богдан.

-          А попередити не було?!

-          Ні,  ну нормально? Дорогий, чудовий брат повернувся з армії, а вона ще й б’ється! – вдаючи обурення сказав хлопець. – Але не переживай, я все стерплю.

Богдан вдав розпач, сумно схилив голову, але не витримав і засміявся, розкриваючи обійми. Надя обійняла брата і з полегшенням зітхнула:

Рада, що ти вдома.

     Дівчина дійсно була рада поверненню брата, без якого в квартирі було так пусто і нудно. Адже Богдан – це єдина рідна людина, що залишилась у неї: батько пішов до іншої жінки ще до народження Наді, а мама поїхала закордон на заробітки, коли дівчинці ще не виповнилось 13. Тож практично її виховував старший брат, якого вона любила і яким дорожила.

А що це за переверти в кімнаті? – запитав Богдан, вказуючи на спальню.

Та так, пограбували.

А міліція?

Толку? Все одно нічого не знайдуть…







Розділ 6


Дівчата люблять сильних і крутих,

Відомих, наглуватих і багатих.

А щастя в тому, щоб зустріти тих,

Хто вміє розуміти й цінувати!

Образили. А вибачень нема,

Людська безтактність і невдячність

серце крає.

Простіть їх. Ображатися дарма,

У них для вибачень душі не вистачає.

        Наступного дня Маріна вирішила заглянути до подруги і розвідати обстановку особисто, бо трубки Надя не бере.

  На дверях ліфту у будинку Наді висіла табличка «Тимчасово не працює».

    «Одубіти!» - подумала Маріна і прийняла курс на підняття «потьомкінськими сходами».

     Ось Маріна дісталась пункту призначення. Подзвонила в двері.

    Двері відкрив Богдан, який, видно, тільки-но з ліжка. Про це свідчив його зовнішній вигляд: з одягу на ньому були тільки одні «сімейки».

-          Я перенеслась в минуле? – жваво запитала Маріна.

-          Давно здогадувався, що ти відьма. Але чари тобі не вдались, це просто я.

-          Ха-ха. – дівчина легенько стукнула його по нозі.

-          Чого весь час в ногу?! – обурювався Богдан.

-          Можу й вище. – пояснила Маріна і хитро усміхнулась.

-          О ні, не треба. – поквапився з відповіддю Богдан і засміявся.

-          З поверненням! – привітала Маріна і поринула в обійми колишнього хлопця.

     Вони почали зустрічатись ще до університету, але через менш як рік їх стосунки закінчились. Тепер жоден з них не шкодує про це, навпаки – вони стали друзями, що рідко буває в таких випадках. Звісно дружба у них була своєрідна: з підколами, насмішками, але в той час підтримкою і розумінням. Коротше, Богдан для Маріни був, як старший брат, про якого вона завжди мріяла. Може через такі сестринсько-братські почуття вони й розійшлися. Але минуле не заважає їм спокійно і з легкістю спілкуватись тепер.

-          Сестра вдома? – запитала Маріна, заходячи до кімнати.

-          Це ти тільки, сонечко, в рань таку по хатах тиняєшся. – іронічно сказав Богдан, вказуючи на кухню.

     Маріна скривилася і пішла за вказаним маршрутом.

-          Привіт, подруго! – привіталась вона.

     Надя саме смажила картоплю.

-          Привіт! – жваво відповіла Надя. – Їсти з нами будеш?

-          Ні, дякую. Я вже поїла. А чого це ти така рада?

-          Я зустріла відпадного хлопця!

-          О, з цього місця детальніше. – протягнула подруга.

     Дівчата почали ділитись одна з одною історіями про особисте життя. Мова зайшла про Стаса.

-          Задивляєшся ти, подруго, на мажориків усяких, а в самої під носом такий класний хлопець крутиться. – сказала Надя.

-          Це ти на Стаса натякаєш? – здогадувалась Маріна.

-          Ні, блін, на Бодю! – сказала Надя з іронією.

-          Е, не зрозумів: а я, значить, не класний? – жартував Богдан, зайшовши на кухню.

-          Ти взагалі поза конкуренцією. – запевнила Надя.

-          Йолки, а ти ще й штани вмієш носити! – зі здивуванням звернулась Маріна до хлопця, помітивши, що він одягнувся.

Заздри мовчки. – відповів Богдан, всідаючись за стіл. – Давай їсти, жінко!

     Надя не забарилася з відповіддю:

-          Будеш командувати – взагалі їсти не отримаєш! – пригрозила сестра.

-          Мовчу-мовчу. – погодився хлопець.

     Дівчата продовжили свою трапезу, поки Надя закінчувала з приготуванням:

-          Стас тут до чого? – не зрозуміла Маріна.

-          Просю, - звернулась Надя до брата, вказуючи на пательню, і сіла біля Маріни. – Як до чого, мать? Він же до тебе явно не байдужий.

-          Що за Стас? Це той чмир, а якого ти мене проміняла? – знов утрутився Богдан, сідаючи за стіл з повною тарілкою картоплі.

То був Рома! І в нас нічого не було! – Маріна галасливо нагадала Боді ім’я свого колишнього залицяльника. – І взагалі, це дівчача розмова!

-          Мовчу-мовчу. – на цей раз він і справді замовк: картоплю наминав на два боки.

-          Смачного. – побажала Надя братові. – Ой, Марін, невже ти справді думаєш, що оце ви просто дружите? Може ви цього й самі не розумієте, але з боку видніше: ви подобаєтесь один одному.

Може ти й права. Треба якось перевірити.

-          Ага-ага, так і скажеш йому: «Ти мене лю…?» - почав Богдан, але зупинився, вловивши незадоволені погляди дівчат.

-          Ну, гаразд. Я вже піду. Зустрінемось ввечері.


     Маріна недавно прийшла з пар і встигла тільки посваритись з сусідкою через розкидані по всій кімнаті речі Лілі. Речі остання не прибрала, а бігом чкурнула з кімнати.

-          От коза! – кинула Маріна їй в слід і замкнула двері.

    Через кілька хвилин почувся стукіт.

Невже совість замучила? – запитала Маріна, відчиняючи двері і очікуючи побачити там Лілю. Але на порозі стояв Денис.

     «Блін! Я ж забула!» - подумки докоряла собі Маріна.

-          Ти так рано. – підмітила вона.

-          Не зміг довше чекати. – пояснив Ден і, зробивши крок уперед поцілував Маріну в губи.

    Вона відсахнулась:

-          Ти чого це? – здивовано запитала дівчина.

-          Кому треба ця прелюдія? – здвинув плечима Денис. – Ми ж дорослі люди і обоє знаєм, що нам треба.

     Він усміхнувся і вказав поглядом на ліжко.

-          А ти береги не сплутав? Повій на трасі шукай! – роздратовано сказала Маріна і штовхнула горе-залицяльника. Дівчина була обурена поведінкою хлопця, який недавно їй подобався

-          Та що ти ломаєшся? – хлопець наполягав на своєму і підійшов до Маріни впритул, поклав руки на її талію.

      Інстинкт самозбереження спрацював у Маріні і вона вдарила Дена в пах.

-          Пішов ти, виродку! – користуючись тим, що хлопець був не в змозі щось зробити, так як корчився від болю і бурчав нехороші слова в Маринину адресу, дівчина випхала його за двері і зачинилась.

-          Ще зустрінемось! – погрожував Денис з-за дверей.

     Маріна зіперлась на двері і зітхнула: от тобі й багатий красунчик. Ще й не виключено, що він обкурився перед візитом до неї.

    Маріні було дуже образливо через цей випадок. Важко знімати рожеві окуляри і бачити людей такими, які вони є. Денис – ідеал для багатьох дівчат: багатий, харизматичний, красивий голубоокий блондин. Про що ще можна мріяти? Та ж ніхто з них, в тому числі й Маріна раніше, не знають, яким «не ідеальним» може виявитись цей «мачо». Куди зникають вся його краса і харизма, коли він обкурений чи п’яний пристає до малознайомої дівчини тільки з одною метою – фізіологічною потребою? Такі чоловіки як Ден розглядають жінок як іграшок, придатковий матеріал, яким користуються доки не набридне. А далі дістають новий… А яка жінка захоче бути річчю в руках чоловіка? Хіба що тут спрацьовує закон «Любов зла – полюбиш і козла» або вона просто мазахістка. Маріна не любила Дениса і тим паче вона не мазахістка, і не відносить себе до тих дівчат, які стрибають в ліжко до першого зустрічного. Тому вона вправно розібралась із «залицяльником», хоча образа залишилась.


*******

     Увечері дівчата, як і домовлялися, пішли у місцевий клуб.

     Надя помітила, що подруга якась сумна.

-          Що з тобою? – запитала Надя.

-          Та так… Сьогодні Ден підтвердив, що ви зі Стасом були праві щодо нього.

-          А що зробив?

-          Ну, вирішив пропустити прелюдію і перейти відразу до діла. Невже я схожа на повію? – не могла зрозуміти мотивів Дена Маріна.

-          Ні, сонечко, це він придурок! – заспокоювала Надя, обіймаючи подругу. – На таких не варто навіть уваги звертати, не те щоб переживати.

-          Та знаю я. – погодилась Маріна і зробила глибокий вдих. – Треба переключитись. Як на рахунок випивки?

Тільки після вас. – Надя усміхнулась і уступила дорогу Маріні, на що остання вклонилась.

     Ді-джей оголосив білий танець. Не встигли дівчата замовити випивку, як добре знайомий Маріні оксамитовий голос долинув з-за її спини:

-          Можна тебе запросити? – запитав Стас.

     Маріна обернулася. Коли вона побачила його поряд, на душі стало так добре і тепло, що вона усміхнулась.

-          А нічого, що це білий танець?

-          Ну то запроси мене. – знизав плечима Стас

     Маріну розвеселила відповідь хлопця. У залі було темнувато, але його очі вона могла розгледіти.

     «І хто сказав, що найкрасивіші очі – це сині» - дивувалась вона, дивлячись в його такі рідні карі очі.

     Надя спостерігала за подругою і  дивувалась, чому люди, які так підходять один одному і між якими, здається, є взаємна симпатія, ніяк не можуть зійтися. Вона бачила, як Маріна схиляє голову на плече Стаса, як він ніжно обіймає її за талію. Надя помічала це, на відміну від самої парочки. І тут вона згадала про свого друга, Сашу, який обіцяв зателефонувати, якщо знайде щось по її справі. Але він так за цілий день і не подзвонив, тому Наді самій закортіло розвідати обстановку. В той же час найбільш проблемна частина її характеру – гордість, - не дозволяла Наді цього зробити. В її душі виникла боротьба бажання і гордості, яку вона не відразу подолала. Але все-таки переконувала себе, що телефонує не до хлопця, а до міліціонера, тому переборола себе і вирішила зателефонувати. Якщо Надя переступила через свої принципи, то вона була далеко небайдужа до Саші.

  Вона саме збиралась набирати його номер, як на дисплеї з’явився його ж номер з підписом «Викликає абонент». Вона, недовго думаючи, відповіла.

-          Ало, Надя?

-          Так.

-          Це Саша, мент і ваш друг по «В контакті» за сумісництвом. – він засміявся, Надя відповіла тим же.

     Вона завжди вважала військових людей строгими, черствими і дещо грубими, але Саша був зовсім не таким: чи то її стереотипи застаріли, чи то цей хлопець був винятком.

-          Я зрозуміла. Є новини?

-          Так. Вибач, що так пізно, але знайшлась твоя пропажа.

-          Серйозно?! А приїжджати коли можна?

-          Та хоч зараз. – відповів Саша.

-          Скоро буду. – пообіцяла Надя і поклала трубку.

     Надя жестами показала Маріні (яка повільно наближалась, розмовляючи про щось зі Стасом), що йде і потім все пояснить. Подруга кивнула на знак згоди.

Миколаївка Січень 2011
___________
Вірші В. Іващенка використані як епіграфи
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
07.08.2012 Проза / Повість
Доля чи Вибір? (розділи 1-3)
14.08.2012 Проза / Повість
Доля чи Вибір? (розділи 7-10)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Доля чи Вибір?
07.08.2012
Доля чи Вибір? (Розділи 4-6)
15.08.2012
Доля чи Вибір? (Розділи 11-14)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 151  Коментарів:
Тематика: Повість, любов, друзі, доля, вибір
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди