Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.08.2012 00:30Нарис
Про життя і смерть  
60000
© Марія Я

Воно зупиниться саме

«Найбільшу смертність серед населення спричинюють хвороби серцево-судинної системи» - проголошував дані ще одного статистичного звіту і дослідження центру охорони здоров’я заголовок на шпальті газети. Саме ці чорні і досить великі літери прочитав Антон, який сидів на сусідньому з власником газети сидінні і ловив поглядом зупинки.

Залишалося проїхати ще одне село і тоді дорога поверне до самого районного центру, де і знаходилася його рідна домівка, якщо звісно, так можна назвати те місце де ти народився і провів лише невеликий шмат дитинства. Але тут жили батьки і тільки дорога сюди викликала в душі радість і хвилювання.

Читати далі статтю було неможливо. На вибоїнах автобус добряче підкидало, тож навіть не було сенсу напружувати зір щоб розібрати ці рядки. Тим паче, що юнак і так знав що там написано. Нещодавно він сам став свідком того, як водій маршрутки помер, не підводячись з-за керма. Просто зупинилося серце. І все. Проте всі, хто був присутній при цьому, ще довго ходили приголомшені і не могли прийти до тями.

Було близько полудня і сонце починало нестерпно шкварити. Що ближче автобус наближався до кінцевої зупинки, то важче ставало перебування в салоні. Проте ось нарешті двері відкрилися і пасажири з полегшенням кинулися до виходу.

Антона ніхто не зустрічав. Батьки і так знали що він приїде, тож пораючись у одвічних клопотах по господарству, яке тягнули з останніх сил, не мали часу більше ні на що. А крім них на нього ніхто і не чекав.

Коли він нарешті прийшов додому, то на подвір’ї його зустрів лише старий, полинялий кіт. Це чотирилапе створіння дуже любило свого господаря і який рік поспіль вірно зустрічало його біля воріт та, радісно муркаючи, вибігало на зустріч. Але крім нього навпроти завжди виходила ще й мати. Однак цього разу вони побачилися вже в самому будинку. Батьки стояли у вітальні переодягнені і збиралися кудись йти. Антон побачив чорну хустину у матері на голові і з тривогою запитав:

- Що сталося?

- Ой, синку. Добре ти поспів. Підеш з нами? Леонід Петрович помер. Зараз похорон.

- Як?

- Пухлина. Місяць тому йому стало кепсько. Прооперували та це не допомогло. Місяць промучився на хімії, а вчора здався. То ти підеш?

- Так, звісно.

Леонід Петрович був класним керівником Антона. Йому не було ще й 45 років. Цього стриманого і серйозного чоловіка хлопець дуже поважав і любив. Скільки він себе пам’ятав та його вчитель жодного разу не вчинив несправедливо і своїх учнів теж вчив жити чесно. То чому його не стало? Теж зупинилося серце? Та батьки кажуть, що причина в пухлині. І серце зупинилося через неї, а не так як у того водія з маршрутки.

Сонце пекло все сильніше і нещадніше. Навіть у затінку порятунку не було і похорон проходив у важкому мовчанні, яке переривалося співом церковного хору на відправі і тихим гудінням мотору у швидкій, яка супроводжувала процесію до самого цвинтаря і назад. Антон і сам відчував себе погано. До морального стану долучався сильний головний біль і шум у вухах.

Спека не спадала. От і похорон вже залишився позаду, а перед очима ще бігали чорні плями і гупання в голові не припинялося. У розпал цього дня Антон взагалі подумав, що це вже все. На цьому і його кінець прийде. Але сонце котилося до свого горизонту і хлопець за роботою по господарству і допомогою батькам все таки зміг відгородитися від свого стану. А коли сідали сутінки, то йому стало краще і він продовжив жити далі.

Отже, серце так просто зупинитися не може. Лише тоді, коли життя вичерпає себе чи зайде у безвихідь, тоді воно само вирішує про те що досить. Але ж, напевно, у того водія з маршрутки чи у Леоніда Петровича було повно планів на майбутнє і залишилися люди які їх любили. Проте воно все одно зупинилося.

А що ж тоді тримає його? Близькі люди давно розгубилися і життя вже увійшло у одну колію. Батьки? Так, тільки вони одні зосталися. Але, мабуть, мовчки докоряють синові що він не залишився з ними, а обрав велике місто. Але ж цей юнак ніколи нікому не пояснював, що керувало тоді ним саме бажання заробляти стільки, щоб їм не потрібно було губити сили і здоров’я біля того господарства і тієї землі. І що він завжди боявся страшної звістки, що з ними сталося щось погане.

Вдихаючи на повні груди вечірнє повітря з п’янким ароматом троянд і шипшини, він дістав цигарки. Антон почувався геть виснаженим і порожнім. Нічого в нього не вийшло і місто ледве не придушило його. Змінивши з десяток робіт, заробітку тільки й вистачало що на власне прожиття там. І замість того щоб він мав допомагати батькам, то вони допомагали йому чим могли. Тому й тиснуло на серце це почуття провини, і самотність ні на секунду не припиняла гризти зсередини.

То що ж тримає його тут сильніше за того водія чи Леоніда Петровича? Чи може вже у нього виробилася стійкість всім хімікатам і радіаційним фонам?

Схилившись на лавці, Антон став дивитися далі на річку, де почав братися нічний туман, на дерева, які поволі в ньому тонули. І в душі щось перевернулося і захотілося жити. Якщо серце ще б’ється, отже ще щось слід зробити. Слід продовжувати тягнути далі. Для тих хто є. Для рідних. А коли більше не треба буде, воно зупиниться саме.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.06.2012 Проза / Оповідання
Врятуй наші душі
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Нарис Про життя і смерть
04.09.2012 © Влада Літовська
Всі ми - бджоли
10.08.2012
Воно зупиниться саме
26.11.2011 © Микола Чат
Монолог української Смерті (Частина ІІ – «про клієнтів»)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 185  Коментарів: 5
Тематика: Нарис, про життя, про смерть
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.08.2012 11:03  © ... 

Коротенька відповідь на коментарі.)
Дякую за оцінку і рада що вам сподобалося. Трохи не очікувала.
На цю тему у літературі є багато роздумів значно розумнішими людьми від мене. Тож, пане Андрію, може у них знайдете відповідь на ваше запитання, або доходьте до неї самотужки. Це тільки мої суб`єктивні враження від цього світу. Більше нічого. І ніяких прихованих посилань;) 

 11.08.2012 15:52  Олександр Новіков для © ... 

угу. приєднуюсь 

 10.08.2012 23:14  Ницик Андрій 

Гарний твір. "Якщо серце ще б’ється, отже ще щось слід зробити." Навіює бажання жити: ти на цій землі тому, що ти маєш щось зробити, в тебе є роль завдання. Але якщо серце б`ється всього на всього тому, що йому заведено стільки битися? Що тоді? 

 10.08.2012 21:59  Лідія Яр 

сумно, але висновок реальний.
сподобалося 

 10.08.2012 06:37  Каранда Галина 

правильний сюжет, вічні роздуми. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
01.04.2012 © Каранда Галина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди