15.08.2012 19:25
-
209
    
  3 | 3  
 © Анатоль

За обрієм сонце поволі тихенько спадає,

Воно ж бо спочити, втомилось, напевно, уже.

А в мене у серці твій образ раз-по-раз зринає,

Мене мимоволі до тебе, напевно, зове.

 

Я чую твій голос у трубці свого телефону,

І фото недавні гортаю одне за одним...

Давай ми з тобою почнемо сьогодні розмову

Про те, що недавно здавалось іще не таким.

 

Давай ми з тобою сьогодні удвох помандруєм

В далекі країни, за обрії мрій та бажань.

Не бійся... все добре... Самі ж бо життя ми будуєм.

Ти просто довірся, довірся мені без вагань.

 

Я мрію про зустріч, про трепетну нашу хвилину,

Коли наші очі навпроти один на один.

Тебе пам’ятаю і вірю в щасливу годину,

Коли все ж життя подарує мені образ твій.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.08.2013 19:08  Оля Стасюк 

красивий приємний вірш.

 16.08.2012 23:41  Деркач Олександр => © 

Теж сподобалось

 16.08.2012 20:50  Лідія Яр 

Чудово. Дуже сподобалося.

 16.08.2012 13:14  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова поезія! Дякую!