Несу свій хрест нерозділенної любові

Крізь вічну даль голгофинських пісків.

Висушує вуста смерть подихом спекотним

Й перегортає сторінки останніх днів.

Зірки згасають у безодні неба,

Душа згасає з ними, мов свіча.

Душа міліє. А мені йти далі треба -

Немає більше келиха - налить печаль.

Підкину небу на долоні

Монету Місяця. Хай розбирають там,

Як довго серцю моєму в полоні

Пісчинки хвилей рахувать в віках.

Душа давно розп`ята на Голгофі

Рядками літер. Кожен пікаметр.

Стікає на підніжжі серце краплями любові,

Нерозділенної любові до тебе.