17.08.2012 00:00
-
215
    
  3 | 3  
 © Марія Берберфіш

Сяє місяць - око ночі...

Сяє місяць - око ночі

над висотками міськими...

Крає, мучить душу злочин -

надто аж правдиві рими...

У стовпі густого диму

як не задихнутись зараз?

Не горіти б почуттями...

Образи і тропи - кара?

Ні... Та слово - до нестями

рветься. Й цензор не догляне.

Тоне з викриком беззвучним

незбережене мовчання,

зістрибнуло, як із кручі...

У "WordPad". Немає грані.

Шлейф з рядків. Немов востаннє.

Дикий дотик ночі - згуба?

Душу па думок стоптали.

Рід цей час від часу любить

суєту важкого балу.

Просто бути їм замало...

І рядки спадають з серця,

мов тканина на підлогу.

В розумі - безжальні реци.

Б`ється річка об пороги...

Та чи жити їй без того?



Маріуполь, 2012 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.08.2012 02:11  © ... => Тетяна Чорновіл 

Така поезія... Якщо відверта. :-) Дякую, Тетяно, що читаєте.

 17.08.2012 13:44  Тетяна Чорновіл => © 

І рядки спадають з серця,
мов тканина на підлогу.      Сподобалось!

 17.08.2012 00:30  © ... => Деркач Олександр 

Дякую Вам за відгук. Приємно.

 17.08.2012 00:27  Деркач Олександр => © 

Дуже гарно, такий насичений текст, майстерно