Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.08.2012 23:40Оповідання
Про життя і смерть  
20000
© Марія Берберфіш

ЧОРНА ПАСТКА

Марія Берберфіш
Опубліковано 18.08.2012 / 12679

Її серце то корчилося від болю, то завмирало. Життя йшло, але поза її світом, вибитим з нього тяжким ударом. Поглинена стражданням, перебувала в його лихому вимірі. Чорно-сірі думки душили її, ніби туга мотузка на шиї.

            Сиділа за своїм робочим столом. Час від часу тихо схлипувала, але всередині молодої жінки гриміло шалене ридання. Завжди приязна й уважна до своєї праці медсестра, у цю свою зміну Олена майже ненавиділа свої обов’язки. «Хай би грець цьому нічному чергуванню! Як недоречно! Зовсім не до того! Як боляче! Чому? Чому це зі мною?! Що ж робити? Як бути?!», – пекло її до нестями. З пам’яті виринали жахливі картини: закривавлений чоловік під колесами іномарки, хірург із співчутливими очима й безпорадно розведеними в сторони руками, мертвий син на лікарняному ліжку. Коханого молода жінка втратила рік тому. Її єдина дитина пішла з життя лише вчора. «Хочу зупинити біль! Хочу, щоб він зник!», – несамовито кричала в собі.

            Олена встала зі стільця й повільно пішла коридорами. Крок за кроком… Прямувала до ліфту, щоб спуститися ним до підвалу, де був склад медикаментів. Раптом спинилася. Попереду обривалося світло. «Знов лампочка перегоріла…», – подумала. «Ой!», – схопилася рукою за голову, де вколов різкий біль. Зітхнула. Пішла далі. За кілька митей потонула в темряві. Намацала кнопку виклику. Чекала недовго.                              

            Дверцята зачинилися. Ліфт рушив. Вона оперлася об стінку: знеможена квилінням душі, відчувала вже фізичну слабкість. У голові паморочилося. «Не можу далі жити! Не хочу!», – кипіло вній. Щось усередині дряпало її своїми гострими кігтями. Рани кровоточили.

            Раптом ліфт зупинився. Але не відкривався. Світло блимнуло. За мить запала цілковита пітьма. Олена струснулася всередині. Десь на кілька секунд завмерла. «Чорна пастка», – промайнуло в голові, і від самої цієї думки стало ще більш лячно. Її душила суміш болю, страху й відчаю. Здавалося, нерви ось-ось порвуться. Вона кинулася до дверцят і почала стукати. Чим далі, тим сильніше. Марно. Жінка сіла на підлогу в кутку. Не могла ані плакати, ані кричати.Тільки стиха похрипувала. З острахом дивилася в густу темряву, у моторошний простір кольору свіжовиритої в чорноземі могили. «Заспокойся. Ти тут одна. Нікого, крім тебе, тут немає. Нема чого боятися», – шепотіла крізь зуби. «А раптом ліфт упаде?! А якщо зі мною тут щось станеться? Серце болить… Ніхто не допоможе…», – одна за одною вдаряли Олену думки. «А ти ж хотіла сама себе вбити!», – докорила вона собі. Різко зіскочила на ноги. «Так… Дверцята там», – повернулася вбік, намацала їх і затарабанила щосили. «Люди! Є там хто?! Допоможіть!», – гукала, не шкодуючи голосу. Дарма.

            Зневірена й стомлена, жінка знову спустилася на підлогу. Спочатку тихо плакала, потім гучно ридала, потім ледь-ледь схлипувала, а потім… Олена відчула, що в повітрі щось змінилося. «Ніби десь горить», – блимнула в її мозку жахлива здогадка, дмухнувши в саме серце мертвецьким холодом. Ніби смерть зиркнула на жінку страшними, хижими очима. Вона швидко піднялася й, підскочивши до дверцят, забарабанила в них стисненими кулаками. Била, била, била… У стомлені руки вже закрався біль, а відгуку на її стукіт так і не було. «Що ж робити?! Що?!», – шепотіла сама до себе. Лиховісний запах ставав усе виразнішим. У голові, ніби чорні змії, снували жахливі думки. Відчула себе, ніби в пащі якогось звіра, де їй суджено померти. Наче в якійсь дірі, що не мала жодного стосунку до нашого світу. Придавлена важким каменем власного страху, з напруженим, мов парус нещасного човна під час дикого буревію, серцем та скривленим обличчям притислася до дверцят. Прислухалася.         

            Раптом почула віддалені голоси. Одразу ж почала щосили стукати й кликати по допомогу. Несамовито. Відчайдушно. Через деякий час відчула, що втрачає саму себе й усе, що навколо неї. Упала додолу.

            Прийшла до тями на лікарняному ліжку.

– Олено! Яке щастя! Як ти? –  Прозвучав біля жінки голос однієї з медсестер, її подруги Катерини.

– Ти… Усе скінчилося… Як добре! Рада тебе бачити. А… Була пожежа? – Говорила стиха, стараючись видобути з себе хоч якийсь голос.

– Так, трапилася. Але швидко все загасили. Вигоріло небагато, та й ніхто не постраждав. Не думай про це. Відпочивай! – Відповіла їй колега.

            Гіркі почуття повернулися до Олени, але після пережитого вони були дещо інакшими. Принаймні, вона вже не хотіла помирати. Кинула очима на вікно. Крізь нещільно стягнуті жалюзі до кімнати пробивалося сонячне проміння.                             

м. Маріуполь 2011 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.08.2012 Поезії / Вірш
СВІТАНКОВЕ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Оповідання Про життя і смерть
01.11.2012 © Каранда Галина
Хеллоуін (з елементами фантастики)
18.08.2012
ЧОРНА ПАСТКА
09.08.2012 © Леди Винтер
Коктейль
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 198  Коментарів: 3
Тематика: Оповідання, пастка, ліфт
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.01.2013 20:36  Каранда Галина для © ... 
 21.08.2012 13:04  Деркач Олександр для © ... 

Сподобалось, гарно написано... 

 20.08.2012 00:02  Ницик Андрій 

Цікаве оповідання про ціну людського життя. Можна собі багато думати та переживати, уявляти та моделювати, але коли зустрічаєшся з чимось лицем до лиця, то все стає зовсім інакшим. Гарно. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди