з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»
И ничто ее не бросит в дрожь, -
Кто любил, уж тот любить не может,
Кто сгорел, того не подожжешь.
С. А. Есенин
Тебе я помаленьку забуваю.
І голос тихий твій давно не чув.
Ще очі твої карі пам`ятаю,
А от обійми ніжні вже забув.
О, як же я нещадно помилився,
Коли тебе "найкращою" назвав,
Коли я біля тебе залишився,
І так безтямно й щиро покохав.
Я знаю, ти також кохала,
Не треба зараз цих брехливих слів.
І знаю як щоночі ти страждала,
І як вогонь кохання догорів.
Тепер чужі ми, наче і не знались,
У тебе є своє стрімке життя,
Немов, з тобою ми й не зустрічались,
І вже нема в минуле вороття.
Ти стала інша, і тепер з журбою,
Зізнаюсь, що тебе не впізнаю.
Нема нічого спільного з тобою,
Не схожа на кохану ти, мою.
І ти б мене тепер не упізнала,
Змінив я ставлення і погляди тепер,
Не той я вже, котрого ти кохала,
А той хлопчина вже в мені помер.
Як швидко ж це усе минуло,
Немов туман розвіялась любов.
І ми з тобою ті часи забули,
І не згадаєм їх з тобою знов.
Проте, щораз пройшовши повз тополю,
Де ми колись стрічалися удвох,
Тобі серденько стукне аж до болю,
Тому що, все-таки була любов.
Пройдеш повільно біля ресторану,
Де величаво протіка Дністер,
Згадаєш ти щасливу та кохану,
Себе ось тут... Це ж було як тепер.
Але це спогади лишень, не більше.
Там зараз інший хтось шукає щастя,
І в тебе також є життя вже інше,
І повернути все тобі не вдасться!
Тай, повертати вже нема бажання,
Оті примарні миті ейфорії...
І не повернеш ти собі кохання,
І не здійсниш ті заповітні мрії.
Тобі ж скажу я щиро: "Відпускаю!",
І побажаю ніжності й тепла.
І біль той що у серці відчував я,
Я відпустив! Його тепер нема!
Серпень, 2012 року
.gif "{#}")
Велике дякую, шановна літературна спільното!!
