Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.08.2012 00:20Новела
Про життя  
51000
© Тая

Есемеска

Тая
Опубліковано 21.08.2012 / 12713

Сердитий чайник кипів вже півгодини, та до нього ніхто не підходив. Спочатку він кричав свистком, хоча криком це не можна було назвати, швидше це був тоненький писклявий пронизливий звук, що виривався з носика чайника і давав знати про те, що його потрібно вимкнути. Потім це було просто розсерджене булькотіння води, що та аж від здивування підіймала кришку, ніби хотіла подивитися, де ділася господиня цього будинку  і чому вона не спішить на роздратовані крики. Згодом із чайника повалив білий пар, який заполонив невеличку кімнатку і поступово осідав на меблі, вікно, все кухонне начиння, на чепурні чашечки, що стояли тісненько одна біля одної, ніби трималися за руки. Чайнику часто подобалося дивитися на ці філіжанки, вони були гарні та неповторні. Господиня квартири любила подорожувати і з кожної мандрівки привозила цікавий посуд, тому кожна чашка мала свою історію появи у цьому товаристві. Особливо чайникові подобалося віддавати свою гарячу воду отій маленькій білій філіжанці зі срібним обручем. Вона йому видавалася такою тендітною та цнотливою, що коли  у неї наливали кип’ячену воду, він завжди журився, чи витримає вона його температуру. Одна лише чашка не любилася чайникові, ота, що була подарована чорнявим чоловіком, який не раз заходив на кухню, хоча кружечка сама по собі була незвичайною і навіть гарною та іскрилася позолоченим оздобленням. Коли її уперше принесли до їхнього товариства, всі від подиву не могли відірвати від неї очей. Вона була величенькою, цікавої форми, і на ній був зображений чудернацький малюнок гарної жінки. Химерний тому, що ця дівчина була незвичної краси: правильні риси обличчя, гарна статура, довге волосся вільно спадало на плечі. Та особливо вражали очі, вони манили глибиною і якоюсь вічною, ніколи нерозгаданою  ніким загадкою. Навіть чайник забувся про свою улюблену простеньку білу чашку і вдивлявся своїми кришечковими очицями на цю таємницю. Але згодом цей секрет був розгаданий просто та примітивно. Коли у чашку налили кип’яток, дівчина оголилася  і почала нагадувати вульгарну дівицю з об’їзної. Чайник почервонів і відвернув очі від цієї такої спочатку таємничої, а згодом немудрої кружки. Всі кружечки полегшено зітхнули, а особливо ота біленька і навіть осудливо подивилася на чайника, мовляв, от бачиш, який ти, зразу ж за мене забувся і ще раз довела думку, що не все те золото, яке блищить. Лише темноволосий чоловік зайшовся реготом, коли продемонстрував таке перевтілення чашки і навіть питально дивився на господиню квартири, чого вона не сміється разом з ним.

Але зараз не про це, сьогодні всі кухонні жителі були здивовані, куди ділася їхня господиня, чому вона, як завжди, не прибігає до кімнати за першим свистком чайника під мугикання лише її відомої веселої мелодії і не наповнює кухню свіжими ароматами тільки що прийнятої ванни. Звично своїми тоненькими пальчиками вона  бере улюблену білу філіжанку (і, звичайно, улюблену чайника),  наповнює її смачною кавою і потім  п’є. Інколи вона полюбляла класти у каву запашний кардамон чи палички кориці, і тоді все навколо сповнювалося  запахом радості, щастя, життя.

Та сьогодні світ чомусь припинив своє існування, ніби завмер в очікуванні чогось невідомого, як грозова хмара, яка ось-ось розірветься, лише від одного доторку. Всі питально дивилися на чайник, який стомився булькотіти і навіть почав безнадійно дивитися на двері, де мала з’явитися вона.

Вона нарешті  з’явилася. Ніби вона, а ніби й не вона. Йшла повільно,  ледве пересуваючи ноги, обличчя стомлене, не виспане, темні кола під очима зробили її старшою на багато років вперед. Підійшла до плити, вимкнула чайник. У кімнаті настала гнітюча тиша. Довго дивилася у запітніле вікно, ніби намагалася там знайти відповідь на питання, яке мучило. Вона дивилася крізь усе і нічого не бачила. Ніби на автоматі, взяла першу чашку, що попалася під руку, насипала туди дві ложки кави, залила кип’ятком і  пішла у іншу кімнату.

«Ну й що, що не взяла моє блюдце, - думала ця зелена чашка з китайськими візерунками, - до бре, що хоч так про мене згадала, а то ця біла філіжанка вже ціни собі не може скласти від пихи, що кожного ранку беруть лише її. І хоча мене придбано саме для зеленого чаю, сьогодні я спробую і на смак каву. Але щось це не так, навіть мене не тішить, що принесли до іншої кімнати, якось не так це має бути, щось таки сталося…». Чи то чашка так розхвилювалася від безлічі питань, що полізли в її фарфорову голову, чи господиня була сьогодні занадто неуважна, кава пролилася на білий махровий халат, і з’явилася темна пляма.

«На мені ще плям не було, - подумав халат. – Так, мене прали не один раз, запихали разом з іншими  білими речами у пральну машину,  і я дивився на весь світ догори ногами, обіймався з іншими кофтинками, яких, до речі, було не багато, бо я занадто великий. Пральна машина любила, як я до неї заходив, мене мили в делікатному режимі і обов’язково додавали якийсь запах, господиня любила лаванду.  Не потрібно, звичайно, сьогодні  мені ця пляма, мене ж недавно лише випрали, і я ще пахну неповторною тонкою свіжістю морської квітки. Я й так дуже здивувався, чому мене витягли з шафи, звично господиня брала мене на ніч, коли виходила  з теплої ванни і йшла до ліжка, щоб як найдовше протримати тепло води. Зазвичай зранку любила одягати шовковий, отой короткий, що привезений з Єгипту. Він то дуже вже пишався від того, що пошитий з натуральної тканини, але можна подумати я з поганої махри виготовлений. Я навіть знав, що справжня назва  махри - фроте і вперше зявився хлопок, з якого я виготовлений, у Індії ще три з половиною років тому до нашої ери. Та про це нікому не розповідав, не любив хвалитися. Але сьогодні щось не те, щось не так, бо ніколи мене не одягали зранку. Певно, дуже вже самотньо та холодно моїй господині.

Все знав мобільний телефон. Телефони взагалі знають дуже багато про своїх господарів і навіть інколи більше, ніж вони самі знають про себе, бо ж себе кожен не може оцінити правильно, а збоку завжди видніше. Так, телефону  було зрозуміло все. Він добре знав її терплячий характер, бо годинами мусіла вислуховувати нотацію матері про те, що всі подруги вже дітей у школу ведуть, а вона й досі шукає свого принца; знав, що вона щира, бо завжди мала гроші, щоб позичити друзям, які не завжди спішили їх віддати, хоча сама до кінця місяця могла сидіти на одній каві та коржиках; знав, що була доброю і любила всіх, хто оточував її, навіть сусідські безпритульні коти та собаки з нетерпінням чекали, коли вона йшла до роботи, щоб поласувати чимось смачненьким; знав, що була відповідальною та виконувала всі завдання свого шефа,  жертвуючи  вихідними  днями.

Він багато про неї знав і зрадів не менше, ніж вона сама, коли у неї півроку тому з’явився чорнявий чоловік, бо чув, як змінювався і ставав м’яким її голос, ловив на собі її погляд, коли вона рахувала хвилини до його дзвінка, відчував доторки її руки, коли вона гладила телефон (а одного разу навіть поцілувала !). Вони могли годинами говорити ні про що, але у той же час таке важливе для них, вони могли годинами мовчати, але відчувати, що чують один одного. Якби виміряти їхнє спілкування по телефону у кілометрах, то, певно, воно було безмежне. Вона чекала цих дзвінків, як свято, бо у нього була важлива робота, і він не міг до неї часто їздити, а на ніч теж ніколи не залишався, бо була хвора мати. Вона розуміла його, співчувала йому, любила його всім серцем, чекала на зустрічі, а особливо на дзвінки.

Та вчора вночі саме він, телефон, приніс їй есемеску, яка  змінила, перевернула її звичне життя назавжди. Йому неприємно це згадувати, йому  навіть боляче, але він зачитає її всім, щоб усі речі, які оточували і любили її кожен по-своєму, могли все збагнути: «Здрастуй! Це пише його дружина. Я знаю про ваш роман, який триває вже півроку. Думала, що мине швидко, бо у нього звично таке, та цього разу бачу надовго. У нас двоє дітей. Думаю, тобі все зрозуміло…»

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
07.08.2012 Проза / Есе
Рання осінь
26.08.2012 Проза / Есе
Пластмасове життя одного пішака
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про життя
15.09.2012 © іміз
Монологи Магдалени
21.08.2012
Есемеска
20.08.2012 © Андрій Гагін
Кірійський спадок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.83 (МАКС. 5) Голосів: 6 (5+1+0+0+0)
Переглядів: 872  Коментарів: 19
Тематика: Новела, СМС, телефон, стосунки, зрада
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.09.2013 08:48  Ольга Шнуренко 

Читати дійсно цікаво. Оригінальний метод - діалог неживих речей.
Отримала задоволення. І навіть те, що є граматичні огріхи, не заважає насолоджуватися сюжетом... 

 13.06.2013 23:47  Марина Моренго для © ... 

Останнім часом припали до душі ось такі душевні (перепрошую за тавтологію) оповіді простих речей. в літературі це явище давно не нове, але завжди змушує змінити кут сприйняття. написано дійсно влучно, майстерно, цікаво. збираю також чашки з різних країн)))) от порозказували б)))) 

 25.08.2012 22:34  Людмила Бойко 

Дуже цікаво і незвичайно!!!
Читала з захопленням) 

 23.08.2012 20:40  Олександр Новіков 

нда, жестяк. цікаво було читати, особливо ота ситуація, з тим що блищить, але не золото, взагалі чьотко, можна окремим розділом навіть. плюс 

 21.08.2012 23:18  Ницик Андрій для © ... 

СБУ... :) 

 21.08.2012 23:17  Ницик Андрій для Володимир Пірнач 

А потім кинути в банку з сірчаною кислотою, щоб не лишилося слідів. :) 

 21.08.2012 21:01  Лідія Яр для © ... 

У Вас кожна річ- особистість, і оте бачення нашого життя очима речей--це так не звично.
Чудово! 

 21.08.2012 19:02  Каранда Галина для © ... 

))) читач - завжди правий!) 

 21.08.2012 19:01  © ... для Каранда Галина 

Галино, Ви перебільшуєте щодо майстерності))) ще потрібно працювати над вдосконаленням, але спасибі! 

 21.08.2012 19:00  © ... для іміз 

Речі багато чого про нас знають)))Дякую, що читали. 

 21.08.2012 18:58  © ... для Володимир Пірнач 

Володимире, і вам дякую!) 

 21.08.2012 18:57  © ... для Деркач Олександр 

Олександре, спасибі! 

 21.08.2012 18:56  © ... для Ницик Андрій 

Дякую за відгук! Телефони, звичайно, розповіли б багато, але хто їх слухає?)) 

 21.08.2012 18:29  Каранда Галина 

ну що тут скажеш... написано майстерно. 

 21.08.2012 16:43  іміз 

без слів...чайник з телефоном розповіли більше, ніж треба...ЖИТТЯ!!! 

 21.08.2012 10:35  Володимир Пірнач для © ... 

Шиканий текст,
Сподобалась наївність предметів побуту і їхні, хоч і мінімальні, конфлікти))
Ще сподобалась дружина, не кожна жінка може написати такі добрі есемески.
Плюсую. 

 21.08.2012 10:32  Володимир Пірнач для Ницик Андрій 

)) Треба задушити свій телефон до того, як він почне говорити.. 

 21.08.2012 09:23  Деркач Олександр для © ... 

Дуже-дуже сподобалось. 

 21.08.2012 01:27  Ницик Андрій 

Гарний твір, хоч і сумний. Цікаво, що б розповідали один одному наші телефони, якби вміли говорити. :) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
10.07.2013 © іміз
06.01.2012 © Т. Белімова
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
Где купить коробки под пиццу http://www.gofroleader.ru/pizza.php.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди