07.09.2012 17:28
-
160
    
  5 | 5  
 © Ем Скитаній

іду крізь парк немов крізь злам у часі

між днем оцим й минулим по межі -

самотньо тут, печально в одночасі,

тут обрис твій за краплями імжі.

вагомо листя жовкле з віт спадає,

сковзає тихо у веселі дні,

минулі дні... вже й спогаду немає,

як наче ти наснилася мені.

а серце в грудях так щемить і ниє!

з чого, чому?.. і звідки та печаль?

чи то вже дощ такий журливий нині,

у прохолодний у вечірній час,

в осінній час, у невимовний смуток...

я смуток цей у спогади візьму.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.09.2012 18:42  Деркач Олександр => © 

Дуже гарно, силует у мжі, самотній парк і ...настрій на межі

 07.09.2012 18:22  Тетяна Чорновіл => © 

Ще забула сказати, що дивовижно-магічний у Вас парк! У якому це місці простору той часовий злам? Глядіть не проваліться! Пам"ятаєте "Окно в Париж"? Але там у просторі був злам! А в часі небезпечніше! :)))))

 07.09.2012 18:06  Лідія Яр => © 

Чаруюче!

 07.09.2012 17:52  © ... => Тетяна Чорновіл 

та сама мжа, тільки з "і". дякую за похвалу.

 07.09.2012 17:36  Тетяна Чорновіл => © 

Не вистачає епітетів... Дуже сподобалось. Шо таке ІМЖА?