09.09.2012 14:21
-
582
    
  7 | 7  
 © Оля Стасюк

Осінній дощ

Осінній дощ

Обожнюю, як дощ спускає коси

Й полоще сіру, змучену ріллю.

Я не повірю в злато листу осінь,

Коли не буде щирого дощу.


Навішав дощ гірлянд на верховіття - 

Тепер сидіти аж до сонця їм.

Яке, усе ж, в дощах різноманіття!

Та жодного я не назву своїм.


Той надто сильний. Той – пішов, заплакав,

І враз скінчивсь, як випитий увесь.

А третій зранку подавав лиш знаки,

Так й не спустившись із тонких небес.


ой заблукав, десь загубив пілотку,

Застряг в голках осіннього хвощу...

І кожен дивом – дуже закороткий,

Бо не буває довгого дощу.


Або ще я такого не стрічала,

Щоб – тільки дощ. Із мрії. Чи із сну.

Тут тільки осінь тихо крокувала,

Спускала сині коси на ріллю.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.09.2013 12:59  Наталія Сидорак => © 

Олю, прекрасно! Обожнюю дощі... А в твоєму вірші вони просто неповторні)

 11.09.2012 16:01  Лідія Яр => © 

Обожнюю осінь і вірші про неї.
чудово!
Усі твої дощі сподобались.

 09.09.2012 16:31  Каранда Галина => © 

перебірлива...)))))))))))