Зруйнована ілюзія
Ти зрікся мене і мого кохання,
покинув усе та моє життя.
нема більше слів, лиш морок, зітхання
з грудей що моїх, пливе в забуття.
Здригнеться земля, а небо заплаче,
на волю захоче душа утекти.
Ти стиснув долоні а серце незряче
дозволив на віки на вічні піти.
І від тих кайданів лишилися шрами,
а холод, неначе, все тіло обвив.
І я лиш зруйную повітряні храми,
що ти для кохання брехнею створив.
