Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.09.2012 10:55Новела
Про кохання  Про життя  Про сучасність  Про батьків  Про розлуку  Про любов  
60000
© Ярослава

Я Вас люблю

Ярослава
Опубліковано 24.09.2012 / 13241

—   Шлюха! Не для того ми тебе з батьком виховували, щоб ти нам байстрюка принесла!

Матір сиділа і розводила наманікюреними пальчиками чорні струмочки по обличчі. Батько хмурився і тремтячими руками намагався впоратися з неслухняною кришечкою ліків. Роздався дзвін. Пляшечка покотилася по м’якому бежу килима, залишаючи по собі брудні жовті плями і різкий запах. Прибіг кіт і почав тертися об чоловічу ногу, муркочучи при цьому якусь свою незатійливу кошачу сонату, такий далекий від цих приземлених людських проблем.

—   Ти… Ти!! — матір захлиналася власними солономи сльозами і не могла вимовити ні слова. Потім кинула ці спроби і лиш тихенько всхлипувала в тон котові на дивані.

Ліля мовчки сиділа на стільці, втупивши погляд на калюжку ліків. Руде павутиння волосся слугувало рамою для щоки, на якій багровою плямою красувався портрет відпечатку долоні. З чорних вій осіннім дощем скрапує сльоза і стікаючи кінчиком носа падає на коліно.

—   Хто він? Ти можеш сказати нам, ХТО ВІН??? — батько підскакує зі свого місця і починає трясти Лілю за плечі. Руде павутиння волосся розсипається в сторони і лиш погляд залишається на місці.

Дівчина заперечливо хитає головою, не відводячи погляду з такої раптом цікавої та зненацька вигадливої калюжі ліків.

Лунає такий пронизливий звук ляпаса і батько тихо сповзає на коліна перед  дочкою. Сухі губи торкаються рук єдиної дитини, а сльоза все далі прямує до кінчика носа.

Звісно, вона пам’ятає його. Єдиних не забувають. Ними живуть.

Вона пам’ятає той перший день, ніби він був учора. Той гарячий вечір і спекотне сонце, котре вже котилося на захід. Ті запилюжені від довгої дороги ноги. І приємну прохолоду незнайомого під’їзду. В руці — течка з якимись комусь потрібними паперами. В серці — незрозуміла тривога. Її незрозумілим чином тягне до цього чоловіка, що по суті є диким для голови і таким шаленим для серця. Але ж це неправильно! І неможливо… В нього є дружина і діти, і взагалі… І взагалі, потрібно думати про роботу.

Незнайомі двері і гулкий вереск дзвінка. Пропозиція зайти, щоб через поріг не передавати. Кави? — Ні, дякую, що Ви… — Ну, прошу, прошу, лише на хвилиночку…

Тихеньке шипіння чайника і цокіт годинника. Ненав’язлива розмова і бузкові шпалери.

—   Ти мені дуже допомогла. Дякую тобі.

—   Ну, що Ви… Немає за що, зовсім не важко…

—   Можна я поцілую тебе в щічку?

Зашарілі щоки, обрамлені рудим павутинням і несмілий кивок. М’які губи в несумісному поєднанні з колючою щетиною торкаються рум’янця. Права щока. Ліва щока. Знову права. І… І губи…

Таке було вперше. Ні, це зовсім не означає що Ліля ніколи ні з ким не цілувалася, але… Але таке було вперше. Вперше з поцілунком вдихнули нове життя. Вперше сон і реальність змішалися в одне ціле і цілковито поглинуло в цей вир.

Тепер з цим поцілунком дівчина співіснували в двох різних реальностях. Фактично, він був, але я в це не було віри. Так вони і жили: Ліля і нова думка, яка вперто не хотіла влазити до її голівоньки. Але з часом вона все ж таки там оселилася, якимось чином вплелася в інші розумні думки — нова думка спокійно прижилася зі старими вже потертими спогадами, такими засмальцьованими від моїх постійних намагань витягти їх на поверхню безсонними ночами.

Наступного дня він зателефонував і зустріч повторилася знову. І знову гаряче сонце сповзало на захід. Ноги покривалися пилюкою. А сусідські бабусі підозріло виміряли поглядом тонкий стан, який поглинула в себе темрява.

Цього не мало бути. За всіма законами логіками, за всіма правилами моралі це було неможливим. Але так трапилося. За якимось дивним збігом обставин. Тому що у ворожки так випала карта — Зірка, Королева Кубків і Коханці. Тому що хтось зверху вирішив, щоб були Коханці.

Щоб саме у липневий вечір було так спекотно. Щоб саме так мило звучала музика і дивними переливами лився голос. Щоб саме ці очі виявилися зеленими, а губи солодкими. Щоб саме ці слова були такими розумними, а вчинки такими безрозсудними. Хтось вирішив, що Коханцям бути.

І вони були. Темними вечорами, щоб ніхто, навіть допитливий місяць не зміг зазирнути до кімнати. 

А в кімнаті в цей час тіла спліталися отруйними гадюками в одне ціле.  І шепотілися слова на вухо. А поцілунки покривали груди і плечі, обпікаючи серце і затьмарюючи розум. А потім терпка кава і нав’язлива думка «А що ж далі?»

А далі знову безсонна ніч, пусті балачки з котом, який ніколи не засудить, а лиш приголубить і заспокоїть ніжним воркотінням.

А потім?

А потім золота, в тон волоссю осінь. І холодні вагони потяга. І пусті сльози, поки ніхто не бачить. І найстрашніше слово, яке лиш може бути. Пробач. Так не можна.

Пережила. Перетерпіла. Жалкувала, що так і не сказала ті три слова. Вони ніколи не давалися так тяжко. Мабуть, тому що були щирими. А щирість у наш час справа непроста. Зараз легше збрехати, ніж оголити душу.

А ще пізніше затримка. Тиждень. Два тижні. І слова лікаря, як вирок — «вагітна».

Ліля нічого йому не сказала. Від матері, зрозуміло, нічого приховати не вдалося. Та вона і не намагалася. Лише вирішила зробити це після зимових свят, щоб не дозволити вбити ЇЇ кохання.

Документи з університету довелося забрати. Лілю відправили в село до тітки, «щоб люди не бачили цієї ганьби», як сказала матір.

Але все-ж таки. Небо чарувало своєю блакиттю, а сонце підтягувало до себе своїми променями зелень трави та смарагди бруньок. Ліля ще з далеку побачила таку знайому і колись до болю рідну статуру. Він помахав здалеку і підійшов ближче. Дівчина зупинилася і потупила погляд у зелені очі.

—   Як ти?.. — і осікся, дивлячись на тендітну руку.

Рука ця притримувала курточку, яка вперто розходилася на животі. Ліля посміхнулася, прослідкувавши погляд.

—   Чому… Чому ти нічого не сказала?

—   Навіщо? Так Вам буде краще. Не переживайте, ніхто не знає, хто батько. І не дізнається.

—   А ти? Що з тобою буде? Ти про це думала?!

—   Я? А я сильна, справлюся… — Ліля посміхнулася самими лише куточками вуст. І тихо відійшла, залишивши чоловіка сам на сам зі своїми думками.

Того вечора дівчина довго плакала над вимкненим телефоном.

А рівно через два місяці, спекотного вечора, коли сонце повільно котилося на захід, а гаряча пилюка осідала на ногах вічно поспішаючих перехожих, в міському пологовому будинку пролунав перший крик немовляти, маленька голівка якого була обрамлена павутинкою рудого волосячка.  А новоспечена матір, посміхнувшись, втомлено закрила очі. Назавжди.

В той же вечір, Олександр Іванович, щойно прибув з тривалого відрядження і перевіряв почтову скриньку. Серед чисельних карток-запрошень, газет і листів знайшов клаптика паперу, складений вдвоє. Чоловік дрижачою рукою розгорнув і швидко пробіг очима. Потім притулився до стіни і повільно сповз до долу. На вже давно не молодій щоці покотилася така незвична сльоза. Послання випало з рук і світові відкрилися слова, нетвердо написані таким до болі рідним і майже дитячим почерком. Їх було всього три. «Я вас люблю».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.09.2012 Проза / Новела
Півонія
15.10.2012 Поезії / Вірш
Трішечки більше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Новела Про любов
27.11.2012 © Озерова Альона
Любляче серце
24.09.2012
Я Вас люблю
23.08.2012 © Марина Життєва
Анютин дім
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 233  Коментарів: 3
Тематика: Новела, шльондра, сварка, осінь, кохання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.11.2012 01:51  Ем Скитаній для © ... 

"...від МОЇХ постійних намагань витягти їх на поверхню..." - тут мова йдеться про думки - мабуть, про ЇЇ думки?.. а загалом - написано дуже реально... мені здавалося, що в наші часи такі проблеми вже не є такими гострими, та й ще із трагічним завершенням. чудова проза! 

 17.11.2012 01:31  Озерова Альона 

Дійсно гарний твір і дуже "смачно" написано. 

 24.09.2012 15:55  Володимир Пірнач для © ... 

Сюжет звісно не новий, але написано гарно.
Плюсую. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди