02.10.2012 19:58
-
241
    
  3 | 3  
 © Крісман Наталія

Жовтий сум

За вікном 

знов пітьма 

тихо квилить, 

мов птаха голодна. 

Нам обом 

ця зима - 

наче милість, 

здається, Господня. 

Де пітьма - 

зла нема, 

хтось його породив

від безсилля.

Ти - струна 

без оман, 

звук твій прірву журби 

все ж осилить! 


Жовтий сум 

про весну 

тихо снить, 

час - це лік від розлуки. 

Крізь пітьму 

рятівну 

я тобі простягну 

свою руку. 

Відрікань 

час мина, 

нових сходжень 

від нас прагне Небо. 

Зазираєм за грань - 

там весна 

перероджень 

й повернень до Себе...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.10.2012 21:25  Іра Зима => © 

Легко читається . ніби читаєте мої думки .слова пнреливаються мов пісня.

 02.10.2012 21:05  Каранда Галина 

гарно.

 02.10.2012 20:58  Тетяна Белімова => © 

Мені чогось Ваш Жовтий сум видався дуже органічним у колористичному ракурсі. Може, того що "Жовтий князь" Барки?
Рядкова побудова теж заслуговує окремої уваги - чергування коротких і довгих рядків - ніби припливи й відпливи настрою.