Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.01.2010 18:25Нарис
Для студентів  Для коханої [для коханого]  Для дорослих  Про зраду  Про життя  Про кохання  
Невеличка історія про одну зраду...
53001
© Настя

Невеличка історія про одну зраду...

Настя
Опубліковано 12.01.2010 / 1342

Ти навчив мене бачити очевидне, а тепер питаєш, звідки я все про тебе знаю…Ти навчив мене читати сучасні книжки і досі не розумієш, чому я можу мріяти й вірити у краще…Ти змусив мене забути сморід сучасного міста і переїхати у досить комфортний урбанізований мегаполіс…Ти привчив цінувати музику і розрізняти різні жанри, забуваючи, що колись я просто слухала радіо…Ти порадив відчувати серцем і закривати його для «просто відвідувачів»…Ти відкрив мені поцілунки у місячному сяйві на березі океану під його пісні…Ти вмовив змінити мій стиль на елегантні вбрання…Ти написав для мене усю історія заново…Ти перекреслив усі погані звички…Ти приніс у мій дім щось нове, затишно-рідне, знайоме з дитинства…Ти створив мене для себе…Свій ідеал…Але єдине, чого ти не зміг, - це примусити мене покохати…тебе… 

Ми сидимо у затишній кав’ярні на околиці міста і спокійно п’ємо каву…Але спокійні ми лише зовні…Я хвилююсь, а ти напружений…Ніколи б цього не зрозуміла, якби не знала цей твій погляд…Ти дивишся у чашку, але не бачиш там кави, ти шукаєш там вихід, рішення ситуації, яку створив і вигадав сам…Надто сильно стиснуті пальці, і кава розлилася на білу скатертину, утворивши величезну чорно-брудну пляму… 

- Халепа… 

Дивно, але я не відчуваю сорому, почуття провини, чи ще чогось такого, потрібного у подібних ситуаціях…Я просто намагаюся сказати тобі у сотий раз, що я до тебе не відчуваю нічого, окрім дружби…Але і в цей раз ти навмисне мене не почуєш..Даремно приїхала сюди, хоча…тут затишно. Занадто затишно, хочеться залишитись тут назавжди…Бо час ніби оминає цю кав’ярню, ніби він тут теж сидить за столиком і п’є каву…О, той хлопчина доволі на нього схожий…Якби я малювала Час, то зобразила б його саме так… 

Довге світле волосся ніжно спадало на плечі, утворюючи уявний німб над його головою…Він не мав годинника…(Хоча Час із годинником…Було б до абсурдного смішно). Він не схожий на жодного мого знайомого, хоча таке враження, що я його знаю…Тонкі, майже прозорі руки із витонченими пальцями тримають чашку так обережно, що так і хочеться навмисне її перекинути на нього..Він надто спокійний, нікуди не поспішає, не чекає нікого…Він зупинився, щоб просто випити кави… 

А он там, за сусіднім із Часом столиком сидить Зрада…Ні, вона не схожа на повію чи аморальну жінку…Вона звичайнісінька: коротка, але не занадто стрижка із чорного волосся, довгі вії і карі очі, темне пальто і чобітки на високих підборах…Нічого такого, щоб можна було назвати її Зрадою…Але очі... Ті карі очі, обмежені смугою довгих темних вій, випромінюють зраду…Так, це саме вона… 

А там далі, у найглибшому кутку сидить пара: Провина і Страх..Вони абсолютно точно доповнюють один одного…Вона настільки юна і неспокійна, а він тихий і засмучений…Вони мовчать, бо бояться зрушити тишу безглуздими словами. Лише іноді їх очі зустрічаються на мить…І саме у цю мить вони зізнаються один одному у своїх гріхах…Кожен вже пробачив іншому, але не собі…Так вони і сидять мовчки, лише іноді зустрічаючись поглядами… 

Відчинились двері і зайшов він…Він – уособлення всіх моїх мрій та ідеалів…Я його вже покохала із найпершої хвилини…Я ніколи його не бачила, але все життя чекала…Та він був не один…Інша випромінювала собою усі жіночі чесноти…Занадто вродлива, занадто усміхнена, занадто люб’язна, занадто сильно боїться його втратити…Вона – Самотність…А він – Мрія…Вони були разом і окремо… 

- Я тебе зрадив… 

Це заговорив мій ніби друг…Я перепитала, бо виявляється боялася цих слів…Він повторив трохи голосніше і впевненіше, бо вже зміг вимовити це вперше…А я не зрозуміла, що зі мною коїться…Ще одна пляма, але тепер в ній моя вина…Гострим пекучим болем озвалося серце, хоча раніше я ніколи не згадувала про нього… 

- Ми повинні залишитись друзями… 

Що відбувається??? Це ж був мій відданий і закоханий у мене хлопчик…Що трапилось, де я не розгледіла змін? Друзями?.. 

Вона забула, що сама цього хотіла…Забула…Він встав…А вона залишилась сидіти одна …Почався солоний дощ… 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.01.2010 Проза / Нарис
Система, пароль якої САМОТНІСТЬ...
27.01.2010 Поезії / Вірш
Зимова казка
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Нарис Про кохання
12.03.2010 © Таня Лисюк
перший поцілунок
12.01.2010
Невеличка історія про одну зраду...
11.01.2010 © Ліліана Філіпчук
Tabula rasa
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.22 (МАКС. 5) Голосів: 9 (5+3+0+0+1)
Переглядів: 5743  Коментарів: 6
Тематика: Нарис, історія, зрада
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.04.2012 19:18  іміз 

цікаво...розвіялась чимось оригінальним....так всі у кавярні і затримались через той нестерпний солоний дощ? Дуже сподобалась історія!!!! 

 13.01.2010 22:52  © ... 

Дякую) Дуже приємно... Бо твір живе лише тоді, коли має читачів) 

 13.01.2010 19:47  Саша Россі для © ... 

У кожного така ситуація була, а у мене здається вона постійно дублюється, таке враження, що час міняє просто обставини і людину навпроти, але сюжет майже такий як ти написала, от тільки актор з мене поганий. До речі вона реальна на 100%, і саме ти пережила її. По справжньому реалістично все розкрито я навіть себе впізнав...
P.S. Зачепило, я щось схоже маю написане, але мужності викласти не маю занадто воно особисте... Дякую за твій твір. 

 13.01.2010 13:00  Суворий 

Креативно. Цим все сказано... 

 13.01.2010 01:08  Комарова Ольга для © ... 

У мене було колись дуже давно в житті така ж ситуація - один в один. Ніби пережила все заново - відмотавши кадри плівки спогадів... Деколи нам варто контролювати свої бажання, бо вони все ж матеріалізуються... Я також хотіла, щоб він зник...Він це зробив, але якось було на душі від того пусто й боляче. А ваш твір, Насте, дуже сильний і чуттєвий! Успіхів Вам! 

 12.01.2010 22:03  © ... 

Шановні, проханнячко - коментуйте) Важливо знати вашу думку) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +47
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди