Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.10.2012 21:06Есе
Для коханої [для коханого]  Для дорослих  Для студентів  Про розлуку  Про кохання  
10000
© Луч Света

Крик душі

…ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум`ям згорю

Ліна Костенко
Луч Света
Опубліковано 09.10.2012 / 13503

Коли мені погано, я говорю з ним. Подумки. Можу, звичайно, й вголос, але він точно не почує, тож немає сенсу демонструвати своє імпліцитне божевілля оточуючим. Так уже вийшло, що в радості і в горі я звертаюся до нього. Не до тата чи мами, не до брата чи сестри, не до подруги чи будь-кого іншого – до нього, чужого, але рідного, далекого, але близького. Це не фанатизм і не форма шизофренії. Я не знаю, як це назвати. Певно, в моєму житті просто немає дорожчої і ближчої в духовному плані людини, бо саме він приходить на думку першим, коли щось стається зі мною, саме з ним я хотіла б розділити радощі і сум, тому уявляю, як розказую все, що на душі.

Між нами пролягає бездонна прірва розбіжностей і соціальних умовностей. Можливо, я навіть ніколи більше його не побачу і нічого не дізнаюсь про те, як він живе; ймовірно, мені так і доведеться лише подумки звертатися до нього, шукаючи захисту й опори, але точно знаю: ця людина невипадкова в моєму житті. Так підказує мені серце.

Він приходив до мене уві сні декілька разів. Першого разу я була налякана і не могла знайти сховку, а він посадив мене у машину і сказав: «Не бійся нічого, я захищу тебе», − і забрав з собою. Було чудово відчувати себе в абсолютній безпеці, знати, що надійнішого чоловіка годі й шукати. Іншого разу ми просто розмовляли, а він все допитувався, чи не хочу я сказати йому щось ще. І коли настав час говорити, я не змогла вимовити ту фразу, хоча в думках у мене промайнуло: «Я тебе люблю». Сама із себе здивувалася: хіба це правда? Але у снах свідомість не контролює наші слова і вчинки. Є лише те, що глибоко сховане десь там, в найтаємніших закутках душі. Висновок очевидний. Востаннє змістовний сон з ним я побачила перед тим, як мала позбавити себе можливості бачити його. Мені снилося якесь свято, і він був присутній, але я була зайнята іншими гостями, тож він вирішив піти. Коли я побачила, що він йде, то наздогнала, покликала… Він зупинився, обернувся до мене… Пильний погляд емалево-блакитних очей. Ніби з головою занурилася в чисті, прозорі, неймовірної краси крижані води скандинавських фіордів. Коли він дивиться на мене, здається, що читає душу і нічого не можна втаїти. У мене плутаються думки, потрібні слова розбігаються, як налякані таргани. Душу ніби пробиває електричним струмом, і вона вібрує, тремтить від напруження. Воля скута, але противитись чомусь не хочеться… Я поривисто обняла його міцно-міцно… І досі відчуваю тепло цих обіймів, відчуваю його запах – це аромат чистоти. Я була така щаслива з того, що наздогнала, що змогла виявити свої почуття! Він-то ніколи не розкриє свого серця. Хоча не треба бути екстрасенсом, щоб все зрозуміти…

А тут ще якісь символи, знаки, які відразу ж припасовані до ситуації. Ще й досі лежить під подушкою чек із «Сільпо», на якому написано: «Хтось шукає щастя, і Ви даруєте його йому». Того дня я стояла в черзі біля каси і думала, про те, як він до мене ставиться, що буде далі – типові думки типових дівчат, які щось собі напридумують і носяться з тим добром, як з писаною торбою. Для мене ж все було набагато серйозніше. (Тут кожен більш-менш раціональний читач іронічно посміхнеться: «Ну аякже, для всіх це дуже серйозно»). І тут дають мені чек із передбаченням – фірмова фішка магазину. Дорогою додому я сама до себе посміхалася, наче він сам сказав мені ті слова, що я прочитала в касовому чекові. Наївно, по-дурному? Можливо. Але ніхто не має права заборонити радіти своєму примарному щастю.

Найбільше мені врізалися в пам’ять слова такої собі баби Наді, яка видивлялась колись на картах мою долю. Просто так, для інтересу, для сміху, скоріше. Та ось вона сказала: «Біля тебе є король («Авжеш, на білому коні і з зірками з неба в обох жменях», − прохіхікав хтось дуже розумний всередині мене). Різниця між вами велика, − продовжила бабця, спостерігши мій погано прихований скептицизм, − він тебе відкрито любить. Але ти не будеш з ним. Пустий він для тебе», − винесла вирок стара. Тут мені було вже не до сміху. Я не могла зрозуміти, чому небайдужі один одному люди приречені жити в розлуці? Як же це так? Але відповіді не було. Я зрозуміла все пізніше.

Тепер у мене практично не було сумнівів у його ставленні до мене. Але яка з того користь, якщо ми обоє поховаємо всі наші емоції і почуття під тяжкою плитою показної байдужості і підкресленої ввічливості. Ми переріжемо горло нашій ненародженій ніжній дружбі тільки тому, що існують безліч НЕ, ЯКЩО, А РАПТОМ. Це всього лиш егоїстичний страх порушити свій душевний спокій, розбалансувати давно усталене життя. Саме він, підживлений неспростовними аргументами твердого ґлузду, не дає шансу на життя рожево-блакитній мрії. Жорстоко, але, мабуть, правильно. Життя взагалі безжалісне, тож все, що мені залишається – сподіватися на те, що в нього все гаразд, і звертатися до нього у своїх думках.

Зазвичай уявляю собі, як випадково зустрічаю його десь на сходах. Він питає, як у мене справи, і я починаю говорити. Він пронизує мене поглядом холодних очей і мовчить. В куточках уст застигла старанно приховувана поблажлива посмішка. «Вона надто емоційна. Так переживати через дрібниці! Ці вже мені жінки…» − думає, певно, він під час мого багатоярусно-експресивного монологу.

Сьогодні мені геть паскудно. Я навіть не малювала сцени зустрічі, а просто схопилася за голову і закричала йому, уявному: «Як же так! Ну чому так?! Хіба я не хотіла як краще, хіба не старалась?!! Яка ганьба! Скільки років працювати на авторитет, здобути прихильність ТАКИХ людей, цінувати її, як найвище досягнення, найпочеснішу нагороду, дорожити цими стосунками – і раптом – крах… Все коту під хвіст. І найголовніше, що власне моєї вини немає… Але людям нецікаво, чому так вийшло. Є наслідки… і вирок – ГАНЕБИЩЕ. О, якби Ви знали (я звертаюсь до нього на «Ви», хоча можна було б обійтись без церемоній), як я хочу зараз вернутися туди, в рідне місто, взяти ключ від будиночка в тупику і сховатися там, під тінню крислатих горіхів, де не чути і не видно нічого й нікого. Лежати на канапі і дивитися в суворі очі Богородиці, які звернені до мене зі старої ікони, вивчати її скорбне лице і випасти з життя.

Не виніть мене за малодушність. Я обіцяю, що візьму себе в руки і буду борсатись далі, але не зараз. Зараз я кричу, бо душа моя випатрана і спустошена. Я втратила нитку життя. Це був удар по останньому, що у мене залишилось, – репутація і честь. Звичайно, звучить пафосно, але ніхто не може мене звинуватити у псевдопатетизмі, коли йдеться про серйозні речі. А для мене це дуже вагомо…»

Цього разу посмішки на устах не було – вона іскорками промелькнула в його очах, і їхнє тепло огорнуло мою зранену душу. Він нічого не сказав, як завжди, але я знаю, що тепер все буде добре.

Черкаси 26.09.2012
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.10.2012 Проза / Оповідання
І навіть неможливе може бути
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Слово на С
09.10.2012
Крик душі
15.10.2012
Меланхолійна казка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 251  Коментарів: 1
Тематика: Есе, кохання, крик душі, розлука, твір
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.10.2012 22:49  Каранда Галина 

написано гарно. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
12.04.2014 © СвітЛана
09.12.2010 © Тундра
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди