Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.10.2012 20:23Есе
Про життя  
50000
© Юлія

Спогад

Частина 2
Юлія
Опубліковано 13.10.2012 / 13570

...Я раптом зупинився. Складалося враження, що під впливом чогось  солодко-манливого, сховані у затінок душі думки, вперто виринали на поверхню, а я не зміг позбирати їх до купи та вчасно повернути назад. Вологе, свіже та, на жаль, отруєне моїми думками повітря збило мене з пантелику, до болю знайомий запах змусив усі струни моєї зрадливої людської натури заграти по-новому. Такий легкий, п`янкий, збуджуючий аромат оволодів моїм розумом: я особливо не пручався, здавшись його могутній силі. що роздирала мене з середини. Він безжально натискав кнопки на моєму, мокрому од гірких сліз та гарячої крові, серці, а мозок лицемірно сповіщав (слайд за слайдом) про давно забуті хвилини життя.

Коли я перестану бути власноруч закованим в`язнем? Чи зможу я на N-ому році свого існування почати розмальовувати чистий слайд, який не буде продовженням старих безрезультатних спроб? І чи коли-небудь моє серце познайомиться з такою необхідною персоною під назвою Спокій? Відповідь напружено повисла у повітрі... Можливо, колись я відшукаю ЇЇ, позбавлюся нарешті від цього прокляття: жахливого перетворення, що переслідує мене уже стільки років, де від одного спогаду, імені чи аромату, із строгого, раціонального, дещо байдужого чоловіка трансформуюсь у знищеного долею та пошарпаного людьми кота, що мовчки зализує рани, які на ранок знову воскресають.

І цій метаморфозі по рахунку далеко за сотню, а й досі не навчився їй протистояти. Сьогодні взгалі, навіть без спроб ще декілька хвилин побути людиною (які завжди закінчувалися повним фіаско), наче воїн, приречений до страти, покірно схилив голову у солодкому мовчанні. А знайомий до болю аромат, відчувши мою душевну слабкість, весело та грайливо підхопив мене та закрутив у вихорі спогадів і думок, та швидко, боячись втратити, поніс у ту шалену весну NNNN-ого року...

Я відмовляюсь вірити власному серцю, піддаватись слабкості своєї людської нікчемності та забувати хто я у потоці власної історії. У неї і так забагато повноважень: вона то живить моє майбуття, то раптово кидає у брудні закутки часу, зцілює і шматує, заковує і звільняє..

Все! Досить! Моя душа розіп`ята, забута, запльована твоїм егоїзмом , ридає і просить прощення, наче великий грішник у момент покаяння, наперед усвідомлюючи свою приреченість.

Єдиний живий шматочок у моєму тілі - серце: тріпоче ледь тепле, шепоче, кричить мені слова любові. Я скидаю з себе окови твого ненаситного кохання, яке наче підступна, отруйна змія обвилася навколо шиї, захопила у полон душу і чекає, коли я зроблю чергову спробу вдихнути життя, щоб навіки скинути мене у темряву.

Моє серце, здається, втомилося від нечутного мною голосного шепоту та мовчазного крику, що так довго чекали на відповідь та починає зцілюватися: по судинах знову кипитть безтурботна молодість та натхнення, замість чорної печалі та пустоти забуття. І я відчуваю за хвилину 60 могутніх, впевнених. сильних ударів. Це стукає життя у двері мого майбутнього...

Серце потрібно берегти, і не тільки своє!

13.10.2012
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.10.2012 Проза / Есе
Спогад... (Частина 1)
01.11.2012 Проза / Мініатюра
Зустріч...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Про Новий рік
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Бувальщина
Жартівники
21.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Головне - зберігати спокій
19.11.2017 © Ігор Рубцов / Мініатюра
Листи з минулого
Есе Про життя
08.11.2012 © ВжеНеТа
Есе про стосунки
13.10.2012
Спогад (Частина 2)
13.09.2012 © Іміз
Прелюдія до звичного….
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 224  Коментарів: 4
Тематика: Есе, спогади
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.10.2012 17:35  © ... для Лідія Яр Закріплений коментар

Дякую! Вдячна, що читаєте. 

 17.10.2012 15:19  © ... для Марієчка Коваль Закріплений коментар

спасибі) цілком погоджуюся.. хоча інколи ми і самі не догадуємося на скільки сильне наше серце. 

 17.10.2012 16:16  Лідія Яр для © ... 

Оте порівняння із котом дуже сподобалося...гарно 

 17.10.2012 13:58  Марієчка Коваль 

оце правильно - тут в кінці. треба бути сильними. і взагалі, серце треба берегти. сто літ воно прожить повинне.) + 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +90
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +134
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +131
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +74
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
20.01.2011 © Михайло Трайста
16.10.2012 © Істерична Бруталка
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди