16.10.2012 15:31
-
170
    
  10 | 10  
 © Бойчук Роман

Розчиню смуток свій

Розчиню смуток свій

Туманна  паморозь  лягає  на  обличчя,

Мов  ночі  туга,  вилита  в  сльозах.

Плакучі  верби  стиха  журяться  надріччям,

Тужливо  квилить  в  травах  дикий  птах.


Навколо  так  усе,  немов  би  мою  душу

Навиворіт  хтось  вивернув  й  тріпнув.

...Свій  смуток  в  цьому  розчинити  також  мушу,  -

Так  само,  як  прокинутись  зі  сну.  


А  там,  глядиш,  мені  одразу  стане  легше;

Туман  розвіють  сонця  промінці

І  ніжний  вітер  з  вербокос  весь  смуток  зчеше,

Щебечучи  здіймуться  пурханці.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.10.2012 18:58  Тетяна Чорновіл => © 

Красива сумна поезія! Чудово!

 16.10.2012 18:15  Каранда Галина => © 

))))) ну-ну... а Ви самі коли востаннє КУПЛЯЛИ лірику?:)))

 16.10.2012 17:20  Тетяна Белімова => © 

Чудово! Душа навиворіт, опис смутку душевного, якому відповідає смуток у природі... Довершений авторський образ.
Знаєте, Романе Івановичу, може Ви даремно тільки одній Ерато гімни складаєте? Схоже, що Евтерпа теж Вас відвідує.
Я почуваю деяку провину, що витягла тих муз із музейної шафи. Бачу, на Вас це подіяло - тепер ночами не спите, ходите на побачення до тих муз...

 16.10.2012 17:00  Лідія Яр => © 

Якось неочікувано від Вас про смутки....нехай вони будуть лише в віршах...

 16.10.2012 16:50  Каранда Галина => © 

сподобалося. може, не "глядиш!, а "гляди"?...

 16.10.2012 16:47  Деркач Олександр => © 

Сподобалось