22.10.2012 00:25
-
162
    
  7 | 8  
 © Наталка Янушевич

У тих садах, де ми були удвох,

Дерева п’ють своїм корінням вина,

Їх тільки-но зростив іще Пан Бог,

Вони ще й плоду першого не винні.

У тих садах, там тихо, як у снах,

Які ледь-ледь нашіптує світання.

Там кублиться блакитноокий птах,

І перший день – точнісінько останній.

Там невідомо, що таке печаль.

Там почуття не відкидають тіней.

І час не б’є суху свою печать.

Там лиш сади. У білому цвітінні.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.10.2012 23:55  Тетяна Белімова => © 

Дуже гарно! Лірично й по-жіночому!

 22.10.2012 23:49  © ... 

Дякую. Сподіваюсь, усі ми були у тих садах. Такої підзарядки вистачає іноді на всеньке життя.

 22.10.2012 11:46  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова мрійлива поезія. Нехай Ваші садки не відцвітають!

 22.10.2012 09:06  Деркач Олександр => © 

Гарно, печать і тіні - вдало...

 22.10.2012 08:58  Каранда Галина => © 

Там почуття не відкидають тіней. чудово. всі біди починаються тоді, коли на почуттях з"являються тіні...