Ніколи
А іноді, так хочеться туди,
Де ми удвох блукаєм в заметілі...
Сніжинками, там, тануть на вустах
Цілунки наші... ще такі несмілі...
Наївні душі, чисті наче сніг -
(Обом, і по сімнадцять ще немає...)
Тепер дороги збіглись всі до ніг,
А ту, що в юність, мабуть, час ховає...
Пробач мені, о, юносте далека,
Що ненароком болю завдала,
Бо лиш з роками, що немов лелеки,
Змогла збагнути як болять слова...
Ковтаю тишу і сама німію.
В душі жалі рояться, ніби бджоли -
Змінити вже нічого не зумію...
Ми в юність не повернемся... ніколи...
