Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.11.2012 16:26Есе
Про місто  
10000
© Марія Новогроцька

Доторкнутися до міста

Марія Новогроцька
Опубліковано 05.11.2012 / 13889

Так можна відчути місто на дотик. Відчути собою. Босими ногами хлюпаючи по калабанях, торкаючись стопою його змоклого асфальту, старої бруківки…Та воно ж таке тепле! Таке приємне на дотик! Ані рубців, ані зморщок, хоч йому вже стільки років…

А згори цідить дощ. Поливає, як квіти, це місто: вулиці, будинки, машини, пам’ятники старим чи новим героям, парки, дерева...  і когось, хто біжить босоніж під дощем з мокрими мештами в руках. Біжить, бо не хоче шукати випадкового сховку?  Бо, може, ліпше вже віддатися дощу? Хоч на кілька хвилин, доки добіжить додому.

Там буде тепло, сухо, звично… все як завжди. Не буде загрози дістати катар, буде звична вечеря за столом, тепле вино перед телевізором, стара канапа… а дощ залишиться за вікном. Можна буде відслонити фіранки і дивитися, як він миє місто, як наповнює водою вулиці, стікає по обличчю будинків…

А наразі він стікає по обличчю когось, хто біжить босоніж мокрими вулицями і всміхається до дощу. Всміхається до міста: ну і хто із нас більше намок? Не переймається, ні мокрою одежею, ні струмками, які течуть по волоссю, ні навіть тим, чи не подумає хтось, хто зараз дивиться на дощ зі свого сховку: ото який варят! Бо коли вже біжиш босоніж під дощем, нема часу на дурні роздуми. Є лише кілька хвилин, щоб віддатися краплям, які гладять обличчя... кілька хвилин, щоб  відчути це місто...

Бо його насправді можна відчути на дотик.

Завжди.

Коли завгодно.

Відчути собою.

Натикаючись у вузеньких  вуличках на цілунки його солодких запахів, усміхаючись на його містечкові розмови, вбираючись у його настрій... О! А воно саме збирається плакати! Йому раптом зробилося сумно. І начебто нема на то причини. А все- таки хочеться плакати. Йому теж не все вдається. На жаль. Щоб так, як заплановано, намріяно, намічено... От не виходить - і все. І так вже протягом сторіч! Ніяк не вдається зробити всього, що хочеться. На що вони потрачені, всі ті сторіччя? А так же мріялось... Від самого ж початку мріялось... То, може, ще буде, збудеться?...

А наразі... можна розділити з містом його сум. Впустити у себе його сиво-похмуре небо. Підставити обличчя його сльозам. Перейнятися хвилюванням його вод. Послухати, як воно схлипує – ось тут, зовсім поряд, майже на твоєму плечі – місто у кольорах потемнілого неба. Бо така у нього нині зміна настрою. Зміна погоди. Непевні передчуття.  Дрібненькі сльози із насуплених хмар знову й знову торкаються щік. – Ні, ні! Не варто плакати! Он там - довкола смутку - засвітилось небо.

 Гул голосів, і гул машин, і гул сердець...все,  як завше.... Воно, всього лиш звичайне місто...

Але так хочеться доторкнутися до нього.

Втомленими ногами входячи у його вечір. Проводжати очима відблиски дня: он, у рожевих хмарах відлітає на спочинок ще одна мрія. Напевно завтра повернеться.

Хочеться танцювати у зимних фонтанових бризках. У фонтанових струменях змити наліт минулого дня. Змити втому, неякісні кроки... Залишити у воді. Намочити одяг. Розбурхати різким вереском передвечірній спокій. Привернути увагу поглядів, націлених на нічну тишу. Піймати  у долоню світло ліхтарів і стати частиною, декорованої їхнім мерехтінням вулиці. Стати клітинкою міста.

Дозволити вечірній прохолоді торкатися твого тіла: зимними пальцями розкуйовджувати волосся, зимними губами цілувати ноги...

Ох, встати б навшпиньки! Дотягтися б до верхівок його камяниць  і разом з ними схопитись за краєчок неба.

Бо так можна відчути місто на дотик...

Самовпевнено збираючи усмішки перехожих, збираючи захоплені погляди: ну хто сказав, що вони скеровані не на мене?

Втопитися  у людському трафіку. У русі молекул стати його елементарною частинкою.

І знову доторкнутися до міста - закохуючись у нього! За кожним стукотом серця все більше і більше. Захопленими очима вдивляючись у його старі мури, потрісканий тинк. Посміхаючись на часом безглузде поєднання стилів, без смаку перемішані кольори, на намагання привернути увагу строкатими рекламними вивісками.

 Намагаючись виправдати його непривітність: ну яке ж воно непривітне – просто настрій  такий! Трапляється. Воно ж так приязно усміхається на кожен закоханий погляд.

На мій закоханий погляд. 

Хочеться залишитися з ним наодинці. Провести з ним ніч. Удвох на самоті. Ніжно торкнутися його відображення у річкових водах. Рахувати разом зірки. Заплющити очі. Відчути на собі мерехтливі погляди його ліхтарів. Слухати його шепіт. Воно ж шепоче просто до вуха. Каже, що любить бути зі мною. Устами вітру торкається волосся.  Підставляє плече, простягає руку. Можна прихилити голову. Можна опертися. Можна торкнутися. Можна відчути собою.

Відчути на дотик. Стати відтінками його настрою, відображенням його почуттів, його елементарною частинкою...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.11.2012 Поезії / Вірш
Осінь
05.11.2012 Поезії / Вірш
Осінь з Шопеном
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Есе Про місто
16.11.2012
Світанок
05.11.2012
Доторкнутися до міста
06.03.2011 © Та що прийшла від сонця
Туманна казка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 284  Коментарів: 2
Тематика: Есе, місто, вулички, дощ, людський потік
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.11.2012 04:04  © ... для Ницик Андрій 

про Вроцлав 

 06.11.2012 03:23  Ницик Андрій 

Цікаве есе. А про яке місто воно писалося? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
06.01.2012 © Т. Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
11.12.2016 © Панін Олександр Миколайович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди