Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.03.2010 20:14Поема
Про життя  
22000
© Борода

Піранії

Вірш-розповідь

Борода
Опубліковано 09.03.2010 / 1391

Сиділи поруч. Ніби два світи - 

Один успішний, вишуканий, ладний, 

З великим бізнесом, з фінансами на "ти", 

А другий геть роздавлений, безвладний. 

Сиділи поруч, і ні слова з уст, 

Сиділи мовчки, теребили руки. 

І тишина така, що чути хруст, 

Що видавав якісь невидні рухи. 

Степан, якось невпевнено зітхнув, 

Заговорив так здавлено і хрипко, 

Мов ненароком,на гостя зиркнув... 

Й далекі спогади обвили тишу хлипку. 

 

"Було давно. Радянської доби. 

Вони зустрілися в університеті. 

Галина - першокурсниця тоді, 

А він закінчував уже курс третій. 

От познайомились, і, як буває це, 

Враз закохались аж по самі вуха. 

І між заняттями, навчанням, попри все, 

Ще й бігали на зустрічі щодуху. 

Пройшло два роки. Він вже випускник, 

Направлення дістав у рідне місто. 

Та й одружились... З часом трохи звик 

Він до життя сімейного. І чисто 

Вже забував, як щебетали десь 

Біля гуртожитку на лавочці частенько 

Про ніжного кохання вітерець, 

Любовні пустощі, щасливі витребеньки. 

Та саме головне - забув про те, 

Колись дивились разом передачу: 

З північних річок риба вверх пливе, 

Щоб викинуть ікру... 

Чекай, я плачу!" 

Чуть помовчав і мовив далі він, 

Якось глибоко в спогади поринув. 

В душі озвався той тривожний дзвін, 

Що так тоді вразив його в Галині: 

 

"Так от, ця риба. Із останніх сил 

Пливе уверх й останнім згустком волі 

Дітей пускає у бурхливий вир, 

А сама гине, щоби мимоволі 

Та й стати їжею для своїх малюків, 

Щоби ціною свого існування 

Дати життя і вовіки віків 

Продовжити свій рід... В імя кохання 

Ми поклялись тоді, що і самі 

Усім пожертвуємо ради тої цілі. 

А я забув... Галинка,бачиш,ні! 

І доказала це усім на ділі." 

 

Він знов зітхнув. І зрадлива сльоза 

Відкрила щось таке гірке, тривожне. 

Степан устав й в кутку, при образах, 

Продовжив оповідь так тихо,як лиш можна: 

 

"Вчителювали. Зразу я один- 

Галина вчилась ще два роки потім. 

Завели діток-донька, затим син, 

І все в них було добре, ніби... Доки 

Враз не розпалась та система вмить 

І все вкруг рухнуло, пішло кудись в підпілля. 

Одразу ціни знялись - не спинить, 

Пропала мрія. Темне безгрошівя. 

Я духом впав і зовсім якось зник, 

Почав уже потрохи випивати. 

Галина ж працювала кожну мить: 

У школі, на базарах - все до хати, 

Щоби дітей ростити, як усі, 

Щоби вони нужди не відчували. 

Крутилася, мов білка в колесі, 

Діти росли і нами не стидались. 

Ось підросли, а грошей все нема, 

А треба було їм уже і вчиться. 

Галина десь розвідала сама 

Й мені сказала: "Їдем за границю!" 

Поїхали. Обоє, хоч і я 

Не дуже так щоби хотів, напевне, 

Та Галя настояла й не дарма. 

Попали ми спочатку у Падерно, 

(Це Португалія, якщо не знає хтось), 

Робили на цегельному заводі, 

Квартирку винаймали собі вдвох, 

Робили й висилали дітям гроші. 

Але біда прийшла до нас й сюди - 

Завод закрили, криза накотилась. 

Я зовсім духом впав, запив з біди - 

Галина ж в Албуфері опинилась. 

Вона десь влаштувалась у сімї, 

Казала - доглядала там дитину, 

А я поник - не слухав її, ні! 

Й пустив життя на самотік невпинний - 

Я пив і пив, все більше, все частіш. 

Мотався десь по вулицях з друзями, 

Знайшов там пиво недопите, там - пиріг. 

І пив, мов худобина, до нестями. 

Галина приїжджала в вихідні. 

Спочатку плакала, просила зупинитись, 

Та я, поганець, не послухав, ні! 

Й вона забралась в Албуферу жити. 

Якось там був і бачив там її - 

Стояла в "LIDL" і із тобою Галя"... 

 

Степан замовк, Антоніо мовчав. 

І тишина знов сутінки лякає. 

Продовжив знову: 

 

"Зрозумів тоді, 

Що втратив я її. І все, і годі. 

Рішив: додому їду, до сімї, 

До сина й дочки, батько ж вроді! 

Поїхав в Порто, місяць поробив, 

Щось заробив, лиш на квиток і їжу, 

І от приїхав. Що я пережив!. 

Коли побачив - серце ножі ріжуть! 

Коли побачив як діти живуть, 

То зрозумів, що все життя на вітер. 

Та краще б мені там таки і буть, 

Та пити й здохнути колись у підворітті! 

Дочка - путана, водить байстрюків, 

Син - наркоман, не злазить з тої шпиці. 

Хотів їм надавати тлумаків, 

Та сам лише дістав по пяній пиці. 

Сусіди говорили, ніби десь 

Із місяць тому, може трохи більше, 

То приїжджала Галя, Боже весь! 

Придумай сам, як можеш, щось страшніще! 

О, як же вона побивалась тут, 

Як плакала безсонними ночами, 

Дітей просила - думала піймуть 

І голосила, бідна, до нестями. 

Пять років ми закреслили з життя, 

Щоби для них десь пристарать копійку - 

А вони, бач, втоптали почуття... 

Що ви зробили? Романе! Софійко! 

Та я - то я, не вартий гарних слів, 

А ваша мати, як та риба славна, 

Усе для вас! Себе загнала в гріб. 

А вам байдуже! І для вас то гарно? 

Ні, ви не ті малята із ікри, 

А ви піранії жорстокі і холодні! 

Ви зїли маму! Як же ви могли? 

Як вам не стидно бути тут сьогодні?" 

 

Степан замовк... Надовго. Занімів, 

Лиш біль у серці різав його груди. 

Устав Антоніо, ось голову підвів 

І мовив португальською в нікуди. 

Тоді замовк, поморщив враз чоло, 

Й хоча погано, став по-українськи : 

 

 

"У мене дочка була... Що з того? 

Тепер нема... І вже не буде більше... 

Померла. Ось недавно поховав. 

Єдину втіху... А от зараз - Галя. 

Її для дочки я тоді найняв, 

Бо була хвора. О, моя Сузанна! 

Вона з дитинства захворіла так, 

Слабенька тілом, за життя хапалась. 

Дружина не змогла знести ніяк- 

Втекла десь, може з горя заховалась. 

А я Сюзанною лиш тільки жив, 

Віддав себе всього роботі ревно. 

Усе для неї. Кращих лікарів 

Зізвав додому, та, мабуть, даремно. 

Галину по обяві я зустрів - 

Потрібно було няню для дитини. 

Зустрів, побачив й зразу зрозумів 

Яке там серце бється всередині. 

Вона Сузанні матірю була, 

Цих кілька літ була як справжня мати. 

Усе віддала. Та навідь вона 

Хворобу не змогла страшну здолати. 

Вмирала доця в мене на руках, 

І в Галі, що душею з нею злилась. 

А потім... Одинокість, втрати страх 

Та ще і Галя десь раптово ділась. 

За кілька літ, коли вона була, 

Я звик до мови її чарівної, 

Я вчив її, питав в Галі слова, 

Щоби сказати їй важливе слово. 

Бо полюбив її - таку живу, 

Таку дбайливу, ніжну і сердечну, 

Не розумів, що цим її убю, 

Не знав, що їй це зовсім не доречно... 

Вона прийшла, якась тривожна вся. 

Великі очі, що від від сліз опухли, 

Сказала: "В Україні була я", 

Й заплакала так жалібно і тужно. 

Я заспокоїти її хотів. 

Не знаю, нащо притягНУВ до себе.  

Поцілував. Вона підняла зір 

І так тужливо мовила "Не треба". 

Та не послухав - волю дав рукам. 

А Галя раптом вирвалась й побігла 

І більше вже не бачив її сам, 

Хіба отут"... 

 

Сльоза по щоках збігла. 

 

"На другий день поліція прийшла. 

Питали вперто, заглядали в очі 

Й від них узнав. Ця вістка потрясла - 

Галинка утопилась тої ночі. 

Лиш написала: "Людоньки, простіть" 

Й на пристані засунула під камінь. 

"У смерті лиш нікого не виніть. 

Мене нема, бо жертва я піраній!" 

І от я перед вами.Так це я 

Штовхнув її в цю прірву, був останній..." 

 

Сказав,заплакав: 

 

"А її нема... 

І винні всі! Бо всі ми є піраньї! 

Ми зїли її волю, її плоть, 

Ми не спинились, як вона просила! 

То хто ж ми є? Нехай розсудить Бог, 

Той Бог, що Галя так його любила." 

 

Замовк, прислухавсь. А біля стіни 

Стояв Роман з Софійкою, ридали... 

А там Степан упав під образи, 

Хрестивсь, моливсь і плакав в тиші зали. 

А там, на катофельку, у труні 

Лежала Галя - мати і дружина. 

Із небуття, із вічності землі 

З надією плила до доньки й сина! 

Албуфера, Алгарве, Португалія 10.12.2009р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.03.2010 Поезії / Вірш
Подумки з Кобзарем
10.03.2010 Поезії / Вірш
Встань, Тарасе
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © СвітЛана / Вірш
Недочитано
05.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Правила життя
05.12.2016 © СвітЛана / Вірш
Сонце в вінку канарок
05.12.2016 © Леся Геник / Філософський вірш
З попелу
05.12.2016 © Костенюк / Вірш
Різдво, ранок
Поема Про життя
31.01.2011
Витоки життя
09.03.2010
Піранії
27.10.2009 © Серьога
Ностальгическая
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (2+2+0+0+0)
Переглядів: 1600  Коментарів: 3
Тематика: Поема, піранії
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.03.2012 15:37  Каранда Галина 

тяжкий твір... всі ми піраньї... і один для одного, і самі для себе... 

 09.03.2010 16:49  ЛІДІЯ для © ... 

Прикро, що нас, людей, порівнюють із такою рибою як піранія. Але влучнішого порівняння, на мою думку, ще не було. Надто пізно до нас приходить усвідомлення того, що минуло, того, чого ніколи не повернеш. І тепер скільки б разів не благали прощення, уже марно. 

 23.01.2010 21:38  астерия 

Прекрасний твiр.Повне вiдображення ciмейних стосункiв на Украiнi за останнiх 15 рокiв... Побльше таких творв,може молодь зрозумiе що вона втрачае!!! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.12.2010 © Тетяна Чорновіл
03.05.2011 © Наталі
14.09.2011 © Ілля Герасюта
28.12.2011 © Тетяна Чорновіл
23.12.2011 © Тетяна Чорновіл
02.10.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди