08.11.2012 21:57
-
194
    
  4 | 5  
 © Вженета

І навіть серед прохолоди ночі,

В обіймах смутку, сумніву й жалю

Так хоче тіло стомлене дівоче

Тепла вологого хвилю.

Води прозорої струмочок

Лоскоче шкіру, наче з гір стіка

І пестить краплями рожевий той сосочок,

Немов язик палаючого юнака.

І кожну тріщинку, щілину тих кар’єрів

Піщані й глинисті породи їх

Дбайливо викарбовує у скелі

Сповзаючи з вершин аж до чуттєвих ніг…

А зверху-снігом першим припорошить.

Лиш тільки променем торкне весна,

Немов гарячим пальцем його зносить,

Минаючи той ніжний виступ аж до дна.

І той горбок покриють квіти рясно

Червоні, наче маки запашні

Ледь чутний скрик…

І скеля та здригнеться, відчува прекрасне

Вологий землетрус Гуцульщини.

 



Київ, 25.09.2010

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.11.2012 19:44  Наталя Данилюк => © 

Вишукано...З такими чуттєвими еротичними вкрапленнями-несподівано...Але цікаво!

 08.11.2012 23:42  © ... 

Суть вірша дійсно була в тому, щоб заплутати, і щоб кожен бачив тут своє. Проведення двох паралелей і їх порівняння.

 08.11.2012 22:57  Деркач Олександр => © 

Мені сподобалось, тільки якби зовсім прибрати конкретику (соски, язики, пальці), було б набагато краще, але всеодно класно.

 08.11.2012 22:13  Істерична Бруталка => © 

Вірш такий...несподівано-гарний, я б сказала

 08.11.2012 22:02  Сашко Новік => © 

фініш. прикольно, от тільки оформлення таке не люблю, важко на нього переналаштовуватись.