Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.11.2012 12:13Оповідання
Про час  Про життя і смерть  Про батьків  
61000
© Зав`ялова Валентина

НОВА ВЕРАНДА

Зав`ялова Валентина
Опубліковано 09.11.2012 / 13949

Дім зойкнув. Він не очікував такої підступності від своїх господарів. «Невже зламають ? – подумав Дім. – За що? Я стільки років служив їм вірою й правдою, давав прохолоду влітку і тепло взимку, захищав від негоди».

Домові було багато років. Три покоління однієї родини прожили в ньому. Він пам’ятав двадцяті роки минулого сторіччя. Молоді господарі, які нещодавно приїхали з Росії, будували його. З ними на будівництво приходив маленький хлопчик Юрко, і Дім щедро дарував йому різноманітні дерев’яні палички та брусочки. З них малий будував хатки і влаштовував на подвір’ї цілі міста.

Відсвяткували новосілля і стали жити та радуватися нещодавні росіяни на щедрій українській землі. По святам танцювали «Камаринського», співали «Ой Мороз» та інших російських пісень. Аж ось у домі залунала незвична для нього українська мова. Це підріс хлопчина, пішов до української школи та виявився таким здатним до «солов’їної», що здивував усіх родичів. І в подальшому житті він заворожував співом «Рушничка», «Чорнобривців» та інших зворушливих пісень. 

Йшли роки. Дім спочатку був просто дерев’яним, потім його дбайливо одягнули в цегляний чохол. Старішали господарі,  хлопчик виріс і став військовим. Аж тут почалася війна. Дім добре пам’ятав ревіння ворожих літаків, бачив як загинув його сусіда справа під номером десять. Та й сам він постраждав: втратив всі шибки, ще й дах на додачу. На його кам’яному чохлі назавжди залишились відмітини – шрами від осколків. Так що, коли повернувся з війни молодий військовий, і йому  і його батькові  було багато чого зробити, щоб Дім жив далі.

Дім дізнався, що молодший господар покинув військову кар’єру і отримав зовсім іншій, мирний фах – став художником. Батько ж господаря пішов на пенсію і мав бажання облаштовувати будинок і далі. Син одружився з молодою і дуже красивою дівчиною, яка разом з свекром взялася поратися навколо житла. Дім отримав телефон, водопровід й опалення. Та не встиг батько здійснити свою мрію – прибудувати ванну. Так і залишилася лежати в сараї новенька раковина.

Невістка завжди оповідала донечці, що дух дідуся не покинув своєї оселі: він став Домовиком. Дім знав, що то правда – маленький сивий дідусь зростом з кішку облаштувався в нього за комином. Він, Дім, його бачив, бачила й невістка. Дідусь оберігав своє родове гніздечко.

Минуло вже  півсторіччя. Пішли з життя інші члени родини, зустрівся зі своїми батьками й їхній синок Юрко – на той час вже сивочолий дідусь. Молода й красива невістка стала старенькою бабцею, донька виросла й вийшла заміж…

І знов застогнав Дім. Він зрозумів, що його найгірші побоювання почали виправдовуватися: робітники вже відпилюють від нього те, що жило разом з ним більш, ніж вісімдесят років – його невід’ємну частину - Веранду. Він був зрощений з нею балками, дахом, вони щільно стояли поруч і ніколи не розлучалися.

 Дім старішав, десь почало промерзати, десь протікати, відійшов з одного боку цегляний чохол. Але найбільш за все від часу потерпала Веранда. Вона була дерев’яна, тому дощі, сніги й вітри все швидше знищували її. З якогось часу почала вона губити окремі дошки – «вагонки», потім шибки... Намагалися господарі хоч чимось зарадити – знову вставити скло, прибити дошку, але марно: в одному місці підлатають, а в іншому відпало.

Врешті-решт не витримала дочка. «Мамо, - сказала вона. – З Верандою треба щось робити. Ти ж виходиш з кухні прямо на мороз.»

Веранда жахнулася, почувши це, але Дім заспокоїв її. Ти ж бачиш, сказав Дім, ми стільки років разом, ремонти нам робили, фарбували – і нічого, як стояли, так і стоїмо.

Знову прийшла весна. Господарі поралися в саду, займалися своїми справами. Одне лише могло непокоїти Дім з Верандою – щось давненько її не фарбували, не намагалися вставити скло, що випало. Пройшло літо – палил спека, знову не до ремонтів було господарям: треба було рятувати врожай городини, поливати, боротися з бур’янами. «Нічого, - думав Дім, - восени знову підфарбують мою Веранду, віконця засклять – ще поживемо!»

Настала осінь. Місто покинула спека, під дощиком ожили  квіти в квітнику й капуста на городі, стиглі яблука почали проситися, щоб їх зняли.

І тут на подвір’ї знялася метушня. Чоловік молодшої господині кожного дня почав приймати вантажівки з матеріалами: двері, вікна, дуже красиві довгі планки, які називали незрозумілим словом «сайдінг».

Одного дня прийшли майстри. Про що господарі з ними домовлялись, Дім не розчув. Але наступного дня почали звільняти Веранду від усього майна. «Нічого, якось обійдеться, це буде просто ремонт» - заспокоював Дім.

А вранці почалося… Застогнав Дім, скрипить, немов ридає. Ось і немає його давньої і, здавалося б, невід’ємної частини. Відокремили те, що було таким дорогим, рідним, відпиляли, відірвали, кудись понесли...

Стоїть Дім, ніби роздягнена людина. Світить далеко залишками шпалер на стінах, двері висять над прірвою. Приладнали робітники хиткі місточки для господарів. Так сумно…

Вночі з-за комину виліз Домовичок. Маленькою ручкою погладив він Дім по стінці й сказав:

-                     Ну що, друже, важко тобі?

-                     Дідусю! – почав жалітися Дім. –Ти  бачиш, що зі мною зробили! Я ніби й не дім тепер, а якесь непорозуміння. Негоже, ой негоже старому будинку без Веранди! Був старим, а став ще й калікою. Що ж, господарі мають виходити з мене прямо під дощ або під сніг?

-                     Не хвилюйся, Доме, - відповів Домовик. – Я чув розмову господарів: буде в тебе нова Веранда!

-                     Може воно й добре, що буде, але дуже ж ми зі старою зріднилися за стільки років! А ця…І що то таке «сайдінг», «пінопласт», «вітроізол»? Не було раніше таких слів, якось моторошно мені від них!

-                     Що то таке я теж не знаю, коли тебе будували, такого не було. Але не хвилюйся, думаю, поганіше тобі не буде.

-                     Та куди вже поганіше – похнюпливо погодився Дім.

А наступного ранку почала рости поруч зі старим Домом новенька Веранда. Не чверть, не третина дому, а майже половина.  «Ну і здоровезна! – думав Дім. – І навіщо мені така, ще й придавити може…»  А за декілька днів Дім здивувався. «Та в неї ж дерев’яний каркас, як і в мене! Мій – з модрини, а в неї - з сосни. Тіла немовби споріднені, а, може, й душі в нас будуть споріднені, може, ще й потоваришуємо».

Тим часом нова Веранда зростала. Одного дня Дім відчув, що його старий хворий кам’яний чохол не відчуває вітру, та й дощик не турбує одну з його чотирьох старих стін. Веранда закрила собою Дім зі сходу, ніби обійняла його і захистила від найбільш холодних зимніх вітрів.

Ввечері Домовичок знову похлопав Дім по стінці:

-                     Ну що, друже мій, як почуваєшся?

-                     Та як тобі сказати… Щось  таке в ній є, звичайно, що може мені й сподобається. Ще не зрозумів, що саме, але вже відчуваю, що вона молода і здорова. Її ще не добудували, казати рано, а мені з нею ніби вже й краще.

-                     Ну, от бачиш,  - сказав Домовичок, - я ж казав, що все не так вже погано. Я чув, що надалі її ще утеплять.

-                     Поживемо – побачимо, – розсудливо відповів Дім.

Через два тижні майстри пішли. До будинку притулилася Нова Веранда. Незабаром пішов дощ, і не просто дощ – справжнісінька гроза з громом і блискавками. Домові здалося, що Веранда тремтить усім своїм дерев’яним каркасом і він вирішив її заспокоїти, перший завів розмову.

-                     Ну що, Нова, мабуть не дуже міцно тебе збудували, тремтиш уся?

-                     Ой, Доме, я вперше переживаю таке в своєму житті. Хіба що десь на рівні каркасу є  якась генетична пам’ять – сосновий бір, ревіння вітру, падіння старих та сухих дерев… А от з боку сайдингу,  гідро-, та вітроізолу нічого згадати не можу. Хоча відчуваю, води та вітру я не боюся. А от громи та блискавки –  хіба це не страшно?

-                     Ні – сказав Дім, - грози це не страшно. Ми, будинки, від них не дуже потерпаємо – хіба що, десь дах протече. Правда, говорять, що може блискавка влучити, та на своєму віку я такого не бачив. Погано інше, коли господарі кидають дім і він стоїть пусткою. Ще  війни... Он десятий номер, той, що будували водночас зі мною, загинув, в нього влучила бомба. А я залишився живий, хоч, правда, і поранений.

І дім почав довгу розповідь про своє давнє життя-буття.

Гроза поступово вщухала. «Ти диви – подумав Дім, - ні краплиночки ніде. Сухо, й по стіні не тече. І як вітер не шаленів – ніяких протягів. Так що, доброю ця Нова Веранда вийшла».

А Веранда тим часом розмірковувала: «Який же Дім цікавий співбесідник, скільки всього бачив за своє довге життя! Хоч, правда, дуже старий. Хоч би трішечки молодший. А я така молодесенька, гарнесенька, верх в мене червоний, низ сірий, бочки бежеві, а нові вікна так і сяють, так і сяють… »

Опівночі Домовичок виліз з-за комину.

-                     Ну що, Доме, звикаєш до нової Веранди?

-                     Та потрошку.

-                     Нічого, скоро ти до неї звикнеш. Вона хороша. А яка ж гарна зовні! Як глянеш зі сторони саду – душа співає! А ще як оздоблювальні роботи зсередини зроблять… А потім і до твого старого чохла черга дійде.

Дім замислився. Так, зі старою Верандою він прожив багато років. Час був до них невблаганний, особливо до неї. На жаль, з старою довелося розлучитися назавжди і її вже не повернеш. Але життя продовжується. Може, разом із новою та красивою Верандою і він помолодшає, погарнішає ?.. Поживемо, побачимо!

Харків листопад 2012 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.11.2012 Поезії / Вірш
Осіння гроза
13.11.2012 Поезії / Вірш
Листопад панує над світом
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про батьків
27.09.2013 © Дебелий Леонід Семенович
Одного літнього вечора
09.11.2012
НОВА ВЕРАНДА
20.10.2012 © Ницик Андрій
Подорож
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.86 (МАКС. 5) Голосів: 7 (6+1+0+0+0)
Переглядів: 131  Коментарів: 12
Тематика: Оповідання, про життя та смерть, дім, час, веранда
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.11.2012 21:17  © ... для Ем Скитаній 

Дякую. 

 09.11.2012 21:17  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую. 

 09.11.2012 21:08  Ем Скитаній для © ... 

дуже гарно! тонка, чуттєва проза...мені сподобалось. чудово! 

 09.11.2012 20:52  Тетяна Белімова для © ... 

Філософія речей... Казки Андерсена...
Зроблено акценти, але остаточне слово автора "поживемо - побачимо".
Дуже мила оповідь! 

 09.11.2012 20:43  © ... для Марієчка Коваль 

Дякую. 

 09.11.2012 20:43  © ... для Лідія Яр 

Дякую. Може й не ввижається... Вчені стверджують, що не тільки ті, хто має мізки, здатні на розум та почуття. Це властивість матерії. 

 09.11.2012 20:40  © ... для Каранда Галина 

Дякую. 

 09.11.2012 20:39  © ... для Тетяна Чорновіл 

Дякую. 

 09.11.2012 20:09  Марієчка Коваль 

Дуже тепла історія. Спокійна течія життя дому, людей в ньому. і звичайно, свої асоціації, думки викликає. Гарно. Дякую) 

 09.11.2012 18:10  Лідія Яр для © ... 

Ви так все оце описали, що бачила не споруди, а людей. А впід кінець взагалі...Отой останній абзац, то ніби про людей...вдівця побачила там реально, який нову дружину має, молоду красиву...
Чи то мені ввижається ?...
Чудово 

 09.11.2012 13:45  Каранда Галина 

цікаве переплетіння історії родини з історією будинку... але стару однак шкода, надто Ви її душею наділили... 

 09.11.2012 13:01  Тетяна Чорновіл для © ... 

Зворушливо! Так цікаво було читати! Дуже сподобалась історія з життя будинку! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
20.05.2015 © Журналіст
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди