12.11.2012 10:01
-
142
    
  9 | 10  
 © Ем Скитаній

не нарікай, коханая, на мене

за те, що листя обпадає з віт.

згортає осінь золоті знамена -

зима іде і пада сніг у світ.

не в силі ми спинити часоплинність,

в природі цих одвічних перемін...

а щодо нас - то й Бог не зна причини,

з якої ми є схильними до змін.

печаль розлуки нашого кохання,

як в осени ці зимні холоди...

сніг падатиме мабуть до світання

з дощем  упоміш сумом самоти.

...останній лист вітри в туман відносять,

у спомин про кохання наше й осінь.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.11.2012 19:17  Ірина Затинейко-Михалевич 

отримала величезне емоційне задоволення від прочитання!!!

 12.11.2012 18:51  Микола Чат => © 

Мудро і по чоловічому сильно!!!

 12.11.2012 14:57  Тетяна Чорновіл => © 

Світло-меланхолійний смуток!
Чудові душевні рядки! :))

 12.11.2012 14:27  Сашко Новік 

Гарно

 12.11.2012 13:27  Деркач Олександр => © 

Чудова поезія...

 12.11.2012 13:25  Каранда Галина 

красиво, сумно, мелодійно...

 12.11.2012 12:58  Наталя Данилюк => © 

Гарно!Так тужливо і меланхолійно...Дуже припали до душі ось ці рядки:
не в силі ми спинити часоплинність,
в природі цих одвічних перемін...
а щодо нас - то й Бог не зна причини,
з якої ми є схильними до змін...
Душевна лірика.

 12.11.2012 12:35  Бойчук Роман 

Журливо і дуже щемливо! Сподобалось!

 12.11.2012 11:29  Володимир Пірнач 

Гарно.