Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.11.2012 01:18Лист
Про кохання  Про розлуку  Про молодість  
70000
© Істерична Бруталка

Розміри мого "кохаю", шампунь безтурботності та твій лимонний порошок

Істерична Бруталка
Опубліковано 17.11.2012 / 14014

Ця осінь затягнулася…А далі ж зима. І в тебе з’явиться привід гріти мої холодні руки. Хочеш- своєю присутністю. Бо вони не такі красиві, як у тебе. Я твої- вустами. Бо я їх люблю. Я по-дитячому закохана у твої руки. Коли у нас з’явиться ніч, я їх не відпускатиму. І мене припинять відвідувати жахіття. Але це неважливо. Нехай залишаються, вони ще більше закохують в реальність. Поки ти спатимеш, я вивчатиму тебе. До дірок досконалості. А потім, за хвилини до твого пробудження, я різко прокинусь і стану милуватись своїм щастям з різних ракурсів. Ти розплющиш очі, і я попрохаю тебе полежати ще, аби надивитися.

А поки я знову безглуздо лягаю спати і згадую пальцями твої дотики.

Нічого не врятовує...

Ніщо не врятовує. Ці листи, позбавлені індивідуальності твого почерку. Якась дурна автосугестія твого «поруч». І навіть облюбований мною твій жетон таможенного інспектора, що ти мені подарував у першу зустріч. З того часу він у мене в ліфчику зліва. Через бійку з йолопом , що посмів торкнутись твого подарунку.

Одного разу мені здалось, що я тебе недостатньо кохаю. Уявляєш! Що я- тварюка така- не вмію кохати тебе по-справжньому. І за це треба наказувати. Днями-тижнями без нашої музики, вчиненням  собі фізичного болю.

Заради мене ти кинув свої психостимулятори і алкоголь. А я, ідіотка така, зходила з колій розуму через уже віртуальну твою відсутність. Тебе ламало. І я чекала, потай мріючи, аби хтось кинув мене зі сходів, аби перестати думати. Я починали на тебе злитись і хотіла долати трішки холоду. І за наступним склом, що я била, я палко жадала твоєї присутності, аби ти побачив, що робиш зі мною.

Мені довелось надурити себе, а потім сказати тобі деформовану правду.Я, сука така, тебе підло обманювала. А ти був перманентно чистим, ти знав, що у мене щось не так, але не мав на те доказів. І я робила вигляд, що все в порядку, бо на без «вигляду» розуму замало. А потім заливалась солоною рідиною, бо залишалась наодинці зі своїми почуттями. Я знаю, чим таке кінчається. І ти. Але тобі не слід у цьому випадку.

Ми забруднюємось, не думаєш? Ти осипаєш моє кохання попелом, що йде від сигарет твоєї відсутності; я доливаю в нього краплю отрути своїми мазохістськими штучками, що калічать мене, а значить, і нас.Ми підпускаємо людей, і все рівно, на яку відстань. А вони нас розділяють. Розділяють, щастя, розділяють. Кожен хоче заповнити нас собою, приєднати до нас якусь зовсім непотрібну нам частину. І ось- ти вже далі…від мене. Ти ж не пишеш. З похмілля. І я також прокидаюсь з похмілля через попереднє оп’яніння тобою. Кохання- воно як алкоголь. І я по-мерзотному заздрю людям, котрі напиваються кожного дня. Бо я хоч і нетвереза, та нема чим заглушувати- у мене нема тієї рятуючої мінералки. Зустрінемося ж нескоро. І поки доводиться брати попкорн і спостерігати, як реальність має наші до хмарочосів високі мрії. Чомусь вони опиняються знизу… А я змушую себе мити голову шампунем безтурботності. А потім прокидаюсь з головним болем. Бачиш, які побічні ефекти душевної хімії.

Ніхто не врятовує. Ніхто-ніхто. Я намагалась стати комунікабельною, але не змогла навіть закохати людей у свої думки, що ними наповнюю твори. Мене тримають за сексуально стурбовану, але я ще дівчинка і навіть не мастурбую. Я лише інколи вночі цілую свої руки, приймаючи їх за твої. Ось і все. Це ранить, бо мої руки далеко не такі гладенькі…вони просто далеко не твої. Проте я змушую себе репетирувати, правильно регулюючи дихання, аби потім зробити тобі приємне. А далі я плачу. Як же це безглуздо! Як же це боляче…

Я хотіла довести, що тебе кохаю. Я просто хотіла, аби ти знав, як сильно я тебе, щастя, кохаю! І я починала мріяти про те, що ти опинишся у скрутній ситуації, і я допоможу; що ти захворієш, і я не буду лягати спати, турбуючись про тебе; що я залишусь чистою, не спаплюженою брудом дорослості; що не дивлячись на те, на скільки у нас це затягнеться, я до тебе ніколи не звикну і кожного разу буду з захватом зустрічати твою посмішку; що твої очі кольору пост вечірнього неба ними ж і залишаться, а не синіми; що я ніколи не буду впевнена в тому, що ти мій, і це додасть солодкого хвилювання; що я ніколи не зраджу наші мрії не через їх закінчення, бо то таке, а через складність їх реалізації.

Ти знову залишив мене саму. Ні, я зовсім не звинувачую! Я дала собі обіцянку, що ти про це ніколи не дізнаєшся, тому що свого хреста почуттів, заважких для моїх плеч почуттів,я мушу нести сама. Запевняй, що ти мене кохаєш, я все рівно зумію заткнути найболючіше. Я все-таки навчусь не звертати уваги на ось такі ломки, і мені вже не буде чого приховувати. Бачиш, як все просто! Достатньо було лише запевнити себе, що тобі цього краще не знати, що тебе це може змусити хвилюватися. Не треба. Я ж то знаю як це.  Зараз у тебе почалися ломки від тієї дурні, що ти приймав. І мені сняться жахіття, у яких я хвора СНІДом. Я їду з розуму, приймаючи твої частини за тебе. Вони так невдало компенсують твою присутність. Точніше, зовсім ніяк.

Не затягуйся косяками спогадів: вони теж не врятовують. За ними біжать ломки, бо перші закінчуються. Закінчуються і зношуються. Так що не згадуй часто. Ти взагалі не сумуй за мною: це боляче. Я не хочу робити тобі боляче. 

Мені так часто здається,що ми замкнуті в такому вимірі, де буденність розбиває лише твоє-моє « я тебе кохаю».

Той день я відсвяткувала щастям - і знову зриваюсь. Вниз -  в рутину. Люди з надлишком трешу- примітивно-дешеві суки.  І я хочу порозрізати їм горлянки, коли вони набирають повітря, аби його зіпсувати на промовляння низькосортних слів.

Починала марити нами минулими.

Я гасила мріями, спогадами жах реальності, та твоя відсутність все ще палила мої нерви. Я ображалась на тебе і після ще з більшою силою ненавиділа себе. Зривала останні дроти здорового глузду і хотіла кричати тобі слова вибачення за убоге кохання.

Я зовсім не знаю, наскільки сильно треба тебе кохати, аби воно було тебе варте. Наскільки, скажи? Повір, я зумію!

Закидала твій жетон під чернетки наших спогадів.

Викидала шампунь безтурботності, бо він робить ілюзію вимитого волосся. Насправді воно не вимивається.

Знаєш, я якось одягалась і відчула твій запах. Потім я запитала, чи випадково у тебе пральний порошок не з лимоном. І коли ти підтвердив, я стала частіше кидати речі в машинку. Бо коли я накидувалась на тебе, упиралась тобі в груди і приховувала, з яким захватом я тобою дихала, твій одяг був щойно випраним.

  Ти мене ніколи не вдариш. А мені інколи хотілось, аби ти вибивав зайву дурість, ніжність, любов. Ну ось- знову дурість. Бо я без тебе така маленька, коханнячко. Знову ніжність. Бо я бажала тобі себе на День народження, знаючи, що ти цього хотів понад усе. Знову любов.

Задовго до початку я знала, що все так отримається. Я знала, що все, що у мене є, ти будеш вивертати назовні. Проте це пом’якшувала моя любов до мазохізму, і пара думок, як красиво буде це виглядати збоку. Ось ми належимо нам- що? Я знову пишу лірику. Я ніколи не роблю цього, коли щаслива.

До усього цього вистачало мрій. Коли я була вільна, я перебувала в голублячому чеканні «стану мрійливості», що приходив, коли я лягала спати. Я створювала ідеальний світ і була йому ідентичною- ідеальною. І цього було досить! Мені вистачало ось таких мрій. Чи не тому, що було дуже сумнівним їх здійснення? Напевно, з того я часу я стала зневажливо ставитись до ідеалів. Ти зовсім не позбавлений недоліків, ти не ідеальний. А на біса, коли я закохана навіть у твій перегар?

І...

І я тебе кохаю. І ти мене. Бо тебе не можна не кохати. А мене можна. Але ти по-красивому зіпсований.

Ти заплющуй очі і йди в свої проблеми. Залишай мене наодинці з моїми припадками. Вибач, вибач, щастя, я знову заплуталась. Я знову втрачаю голову. Тобі не слід брати участь.

Я тільки буду з тобою до кінця. І ти мусиш мені вірити.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.11.2012 Проза / Повість
Ураганами нашої закоханості
03.06.2014 Проза / Казка
Сказка о том, зачем небу звёзды
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Лист Про молодість
12.04.2014 © оксамит
Лист у відповідь
17.11.2012
Розміри мого "кохаю", шампунь безтурботності та твій лимонний порошок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 235  Коментарів: 14
Тематика: Лист, кохання, жахи, безтурботність, я тебе кохаю
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.12.2012 09:52  © ... для Тетяна Чорновіл 

Зовсім ні краплі? Навіть найменшої? Ну, то доведеться змінювати псевдонім) Спасибі Вам! 

 05.12.2012 09:50  © ... для Деркач Олександр 

Ой, несподівано як...Мені дуже приємно, спасибі! 

 02.12.2012 12:00  Тетяна Чорновіл для © ... 
 02.12.2012 11:56  Тетяна Чорновіл для © ... 

Приєднуюсь до привітань нашої юної поетеси, ні краплі не брутальної Бруталочки!!! Щастя! Натхнення!! Кохання!!! 

 02.12.2012 11:28  Деркач Олександр для © ... 

 Моє Вітання!!! безрозмірне))) Хай щастить і збуваються мрії)))

 18.11.2012 00:42  Марієчка Коваль для © ... 

міра візьметься. може й вік тут не при чом.. якщо згадувана тут ота екзальтація являється частиною вашого характеру. хоча то все фігня, творіть, пишіть, але трішки почуттів при собі тримайте) то святе. 

 17.11.2012 23:46  © ... для Олександр Новіков 

Дякую! 

 17.11.2012 23:21  © ... для Деркач Олександр 

Вічно Ви у моїх творах якийсь секс знаходите:) Дякую) 

 17.11.2012 20:15  Олександр Новіков 

цікаво, правда заплутася трохи в листі цьому. а деякі образи були взагалі-бомба 

 17.11.2012 15:23  Деркач Олександр для © ... 

Лист як літературний текст сподобався, стан підліткової екзальтації, почуття закоханої жінки, мрійливі хвилювання, пристрастна фетишизація сексуального потягу - усе гармонійно...Мені сподобалось. 

 17.11.2012 14:39  © ... для Марієчка Коваль 

Звідкіля, скажіть мені, в такому віці та міра візьметься?:) 

 17.11.2012 14:38  © ... для Тетяна Чорновіл 

Знаю, що завеликий, проте ці всі думки- вони для мене такі рідні, що були б злочином котрусь із них взяти й викинути. Проте це вже я себе, звісно, виправдовую. Щиро дякую за відгук! 

 17.11.2012 14:30  Тетяна Чорновіл для © ... 

Не знаю, що й сказати!
Дуже душевно і лірично написано, навіть з надривом!
Та для листа текст завеликий, затягнутий!
Це я не в літературному сенсі кажу, а в життєвому!
У адресата може не вистачити терпіння такий лист дочитати! (адже ж адресат чоловік, чи не так?) В кращому випадку прочитає початок і кінець.
Але не зважайте! То моя думка (підкріплена досвідом! :)))
Успіхів Вам у отриманні позитивних відповідей!!! :)) 

 17.11.2012 03:49  Марієчка Коваль 

Гарно. Хоча чи в міру... і чи є там міра... Цікавий вік, цікаві думки. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди