Тетяна Чорновіл ОСТАННІЙ СКАФАНДР
Світ розколовся вістрями тривог,
Ввібравши в себе вакууму стужу,
Зберігся в нас один скафандр на двох,
І я його тобі віддати мушу.
В нім катаклізм здолаєш, мов у сні,
І виживеш в оновленому світі.
Не думай, геть не боляче мені!
Такі короткі ці останні миті…
Не встигну вже й шепнути до пуття,
Що ти мені дорожчий за життя…
18.11.2012 00:29 Субота Олександр |
 Що тут скажеш,просто вище похвал... |
18.11.2012 00:27 Ем Скитаній => © |
 така трагічна самопожертва...у коханні?.. та якщо і ні, все одно - чудово... |
18.11.2012 00:18 Бойчук Роман |
 Сподобалось! БРАВО!!! |
17.11.2012 23:32 Лідія Яр => © |
 Дуже гарно, сумно...але таке життя... |
17.11.2012 21:04 Оля Стасюк |
 Класний вірш! Схиляюся! |
17.11.2012 17:38 Деркач Олександр => © |
 Поети завжди гостро передчувають, всім срочно запастися незгораючими і водолазними скафандрами, резиновими лодками, консервами, ноутбуками і акамуляторами, залишився МІСЯЦЬ!!!!! і наостанок займіться модними тенденціями нашого життя)))) |
17.11.2012 16:46 Наталя Данилюк => © |
 Оце тема!..Проймає...Нагадало мені один американський фільм(не пригадую назви),де чоловік і жінка тонули у підводній лодці і мали один на двох скафандр.Довго сперечалися,кому ж вдягнути його і врешті жінка наполягла,що скафандр повинен вдягнути чоловік-отак вирішила пожертвувати собою.На щастя,все закінчилося хепіендом!))) Гарний вірш! |
17.11.2012 15:39 Каранда Галина => © |
 бр.......... що це Вас на такі теми...?... в підсобці обов"язково знайдеться другий скафандр, і вони будуть жити довго і щасливо разом... |