Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.11.2012 23:50Есе
Для дорослих  Про час  Про село  
80000
© Арсеній Троян

Самогонівка FM

Арсеній Троян
Опубліковано 17.11.2012 / 14109

 

 

...1995 рік, зима. За вікном віє завірюха, яка малює на вікнах вигадливі бліді візерунки. В суїцидальній напівтемряві грудневого вечора з кутка видніються масивні обриси старого телевізора, до якого по кабелю поволі добирається павукоподібна сирість із промерзлих стін. В іншому кутку червоніють штучні жаринки електричного каміна, який відкидає на вичовганий килим потойбічне новорічне світло, а трохи вище — старе радіо, проте його зараз не видно, лише чути як президент читає новорічне привітання. Його голос пливе по кімнаті і вмерзає в вічність, тріскотить сухим морозом. Час зупинився і вмерз сам у себе.


Радіо для мене було завжди чимось особливим. Я не пам’ятаю, як і коли воно у нас з’явилось, але точно пам’ятаю, що було ввімкнено постійно. Це жовтуватий приймач біля годинника, із білим кружальцем навколо ручки гучності, яке з’явилось в результаті багаторічного користування-крутіння, був повноправним членом сім’ї. Малим я не пам’ятаю, коли його вимикали, хоча і не слухали особливо. Мабуть, це був дух, який оберігав будинок від телевізійної нечисті та часово-безмовного божевілля. Міському жителю важко зрозуміти всю жахливість тиші, та це і не можливо, бо в місті кожен куточок простору зайнятий якимось звуком, від гулу трамваю до глухого рокоту води в батареях, від праведних співів на площі до стогону болю знедолених біля смітників. В селі безмов’я вбиває, а якщо і не вбиває, то калічить, змушує людей пити горілку і вішатись в колгоспному саду. От проти цього всього люди тримали вдома ладан і подібну на мою державну радіоточку.

Радіо відігравало важливу роль не тільки в екзестенційно-містичному житті, а і в календарно-побутовому існуванні сільської людини. Радіоточка завжди починала новий день, декого вона піднімала для роботи в полі, дехто прокидався, щоб не спізнитись на автобус до райцентру (на роботу чи на базар, за насінням), а деякі персонажі, які вважали себе розумнішими за інших, вставали разом із природними «будильниками» (тобто, півнями) близько четвертої ранку, вмикали світло в «галєрєї» і … знову лягали спати, щоб прокинутись, як і всі, після радіо-гімну, але десь близько дванадцятої години ранку, ліниво позіхнувши, сказати: «Нє, спать охота. Я ж не те, що ви, соні, я з четвертої ранку не сплю, а ви що світла в кімнаті не бачили?». Отакі вони, хитрі поселяни і поселянки.

До речі, інші часові відрізки розпізнавали за радіо, вірніше за тим передачами, які оте радіо транслювало. Якщо чуєш пропиті голоси і пискучі звуки, значить, що по радіо транслюється сесія ВРУ, а це середина дня; співає Іво Бобул — пора виганяти корів в череду, а якщо чути як диктор розповідає про болячки, то корів виганяти пізно, вони вже десь біля річки. А коли з радіо лунає шизофренічне сюсюкання, значить йде вечірня казочка, а це означає, що всім час мити ноги і лягати спати. Ну а далі для робочої людини наступала комендантська година тиші і спокою, бо якщо вона, робоча людина, засидиться біля приймача, то не зможе завтра встати о четвертій і ввімкнути світло в галєрєї, ну ви пам’ятаєте.

До речі, з першої до третьої години ночі українське радіо транслювало чудові і мелодійні композиції із творчого доробку гуртів Дес, Олд Менс Чайльд, Бурузма та Кенібал Корпс, ведучий читав мантру і грюкав головою в каструлю, але це маловідомий факт, бо зазвичай, як я вже і казав, в таку годину радіо ніхто не слухав.

А що власне йшло, транслювалось по цьому радіо? Як уже зрозуміло, зміст багатющої та страшенно різноманітної програми національного радіо просто важко було вибрати щось одне, все було цікавим і захоплюючим. От наприклад, трансляції із Верховної Ради приваблювали ораторськими здібностями депутатів, викликали почуття громадської вартості та самосвідомості, а також добре відганяли мух і присипляли маленьких дітей. Чи візьмемо ті пізнавальні програми про пронос та лишай третьої п’ятки, які розвивали медичну ерудицію, а також змушували бабусь, які це слухали, хреститись і сказати: «Слава Богу, у мене такого немає!». Але хітом радіомовлення мого регіону були регіональні включення з райцентру із останніми місцевими новинами, які читав САМ наш тодішній голова. Чого варта була сама музична заставка до цього «шоу», яка була мелодійніша від скреготу металу в гаражі, але не розумніша від останнього альбому Шуфутинського (я точно не пам’ятаю, якийсь тодішній російський хіт). Після шматка цієї гм-гм композиції чулось кашляння та інші цікаві звуки, далі голова вітався поганою російською, і нею ж озвучував новини району впродовж години може менше. Втім, новини читались перші кілька хвилин, потім голова знаходив в цих новинах знайоме прізвище і починав згадувати власнику цього прізвища якісь гріхи, типу загубленої втулки до якого-небудь комбайна чи недобросовісність в роботі при проріджуванні соняшника. Якщо гріхів не було, голова, не довго думаючи, робив пропедевтичний втик або згадував молодість. Цю передачу дійсно слухали чи то в надії почути знайоме прізвище (звісно не своє, бо своє прізвище з уст начальства нічого гарного не обіцяли), а можливо слухали за звичкою чи тупо ржали над бригадирською, але не менш барвистою, насиченою епітетами та порівняннями мовою, яка нерідко загрожувала перейти на лайку. Я завжди уявляв, як в особливо кульмінаційний момент лице «ведучого» червоніє і надувається, і це мене страшенно тішило.

Ера життя з радіо закінчилась раптово і в один момент. Десь на початку двохтисячних люди почали один за одним купувати нові телевізори. Хтось говорив, що почали ловити російські канали, а це означало серіали і фільми про спецназ, і телевізори з’явились майже в кожного, а в кого вони були, то були протерті від пилюки і виставлені в залі. Навіть ми завели беушну «берьозку», а радіо так і залишилось самотньо висіти біля годинника, припадаючи пилюкою, апатично скидаючи фарбу.

За один день комунальники пройшлись по дворам і повідрізали радіо кабелі. Бо за нього перестали платити.

Та ось зараз супер-пупер технологічна ера. Село вже не те, що в дев’яностих. Кожен сам за себе, немає череди і вечірніх посиденьок бабусь на лавочках, люди стрімко апргрейдяться, щоб бути схожими на міських, і вже не те, що телевізор — комп’ютер в кожного, а якщо телевізор то не один і обов’язково котрийсь «жидкокрісталічєский». Ну телефони є навіть у котів, всі зі Інтернетом. Навіть говорять, що в Веселих Корчах механізатор айпад купив, отак от.

Проте, чи зникло радіо? Аж ніяк. Гаджетів так багато, що бідні люди не знають, що з ними робити, але купують все нові і нові, не встигнувши розібратись у старих. Телебачення на великих та пологих екранах виглядає гидко і примітивно, що не включиш, то побачиш або жорстокість, або порнографію, або взагалі щось таке що ні в які ворота, щось типу «Канікул в Мексиці», чи ТСН, чи нового російського кінохіта, із манекенами в головних ролях. І люди помаленьку дістають з горищ старі радіоприймачі чи купують нові, щоб ввімкнути і просто розслабитись.


…першого січня 1996 року, сонце піднялось високо і почало розтоплювати сніг. Поки люди продирали очі і жмурились від яскравого сонця, приймачі увімкнулись самі собою. Рівний, спокійний голос сказав: «Зима закінчилась».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.09.2012 Проза / Новела
Над річкою
20.12.2012 Проза / Оповідання
Я не знаю, що це за кіт
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Есе Про село
12.11.2013
Пам`ятник невідомому Пушкіну
17.11.2012
Самогонівка FM
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 8 (8+0+0+0+0)
Переглядів: 165  Коментарів: 4
Тематика: Есе, зима 1995, горілка, радіо, Іво Бобул, Верховна Рада, російські серіали, зима закінчилась
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.11.2012 13:57  Володимир Пірнач для © ... 

Крутий текст, справді крутий.
Дуже сподобалося.
Моя бабця досі називає це маленьке електронне чудо "Брехун", з повагою і ностальгією. Бо скільки пам"ятаю себе в дитинстві, такий "Брехун" завжди висів на стіні біля годинника і передавав пряму трансляцію ВРУ.
Плюсую. 

 18.11.2012 19:44  Олександр Новіков 

класно, сподобалось 

 18.11.2012 13:47  © ... для Каранда Галина 

дякую)) 

 18.11.2012 03:55  Каранда Галина 

дуже сподобалося. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
11.12.2011 © Т.Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди