19.11.2012 18:45
-
259
    
  10 | 10  
 © Наталя Данилюк

Коли зачиниш за собою двері...

Коли  зачиниш  за  собою  двері...

Коли  зачиниш  за  собою  двері,

Не  озирайся  на  прощання,  йди.

Пекучим  болем  зринуть  на  папері

Твої  ще  теплі  тліючі  сліди...


І  не  розквітне  вишня  посивіла,

Коли  прийде  заквітчана  весна.

Я  стільки  слів  промовити  хотіла,

Та  обірвалась  зрадницьки  струна,


І  вже  на  поклик  мій  не  обізветься...

Зима  в  душі,  за  вікнами-зима.

Скільки  зірок  на  небі  твого  серця,

Та  для  моєї  місця  там  нема.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.11.2012 19:38  Тетяна Белімова => © 

Зворушливо і дуже гарно!

 20.11.2012 00:49  Марієчка Коваль 

Гарно.

 19.11.2012 23:58  Тетяна Чорновіл => © 

Гарна, журлива поезія, хоч і з нотками безнадії... А де тієї надії набрати..
І все одно хочеться вірити, що все буде добре.

 19.11.2012 23:04  Микола Чат => © 

В поезії завжди "очаровашка"
Залюблено-тендітна Одувашка!!! :)))

 19.11.2012 21:42  Деркач Олександр => © 

Скільки зірок на небі твого серця, Та для моєї місця там нема. - нерозділене кохання, зрада, у Ваших творах не вперше. Якщо особисте - співчуваю, знайоме, нічим не завадиш...Мене зраджували, я зраджував (я просто закохувався)))...Написано ДУЖЕ гарно. ...а де музика!!!хочу музику!!! БЕЗ МУЗЫКИ ТОСКА!!!

 19.11.2012 19:32  Каранда Галина 

гарно, сумно...