22.11.2012 00:59
-
205
    
  7 | 7  
 © Наталя Данилюк

Налистопадило у душу...

Налистопадило у душу...

Налистопадило  у  душу,

Набило  листу  й  мокроти

І  обтрусило, наче  грушу,

В  обіймах  мерзлої  сльоти.


І  розкрутило  каруселі

Даремних  докорів,  образ,

Поблякли  дні,  такі  веселі,

Немов  старий  іконостас.


І  на  обшарпаний  пергамент

Лягла    поезія    терпка,

Сплітає  спогади  в  орнамент

Гіркої    пам`яті    рука.


І  за  похилим  перелазом

Такого  снігу  намело!

Не  бійся,  вирвемося  разом-

Тримайся  за  моє  крило...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.11.2012 11:36  Сашко Новік 

гарно

 22.11.2012 19:16  Марієчка Коваль 

Класно)

 22.11.2012 14:21  Володимир Пірнач => © 

Саме тільки слово "Налистопадило" так насторожило, що навіть вагався чи варто читати))) Дуже багато значень можна вложити в це слово..
Прочитав.
Гарний текст.

 22.11.2012 11:13  Тетяна Чорновіл => © 

Гарна журлива і обнадійлива водночас поезія! Як і сам листопад! Чудово! :))

 22.11.2012 02:07  Тетяна Белімова => © 

Сподобалося! Такі образи яскраві! Порівняння і природні, й неприродні...
Іконостас, пергамент - оце накладання храму природи й рукотворного людського храму в одній площині створює надзвичайну тональність!
І каруселі образ, що розкрутилися і несуться по заїждженому колу...
Останній катрен лишає надію...

 22.11.2012 01:33  Каранда Галина 

класно налистопадили!) про старий іконостас - особливо пройняло.