Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.11.2012 17:05Новела
Для студентів  Для дорослих  Про душу  Про любов  Про сучасність  Про Бога  Про кохання  Про розлуку  Про зраду  Про прекрасне  Про щастя  Про життя  Про молодість  Про час  
Любляче серце
90000
Без обмежень
© Озерова Альона

Любляче серце

Озерова Альона
Опубліковано 27.11.2012 / 14283

Вони познайомилися банально, на Дні Народженні друга.

- Барвисте вино зробило тоді свою справу. Коли тобі весело - тобі подобається цілий світ. Розумієш? Тоді мені сподобалося багато дівчат, та тільки ти відповіла на мої чари. Так, нам було добре разом, та світ не стоїть на місці, час змінюється. Час - люди, люди – час, розумієш? Не дивись так на мене, я тобі не ворог. Життя цікаве, я хочу змін, я хочу відкривати нові світи, я хочу осягнути максимум. А ти? Ти мої гальма, розумієш? І сама не рухаєшся, і мені не даєш. Та в кінці-кінців, чого я маю перед тобою оправдовуватися? Давай залишимося друзями, а як хочеш, то можемо і не вітатися при зустрічі, я не ображусь. А, так, хотів попросити, наостанок... Коли хто не знає, що ми зустрічалися, то ти й не кажи, добре? Ну все, давай, чао! – хлопець розвернувся і легкою ходою пішов геть.

Я розуміла, всередині мене ще є життя, та зовні я не могла поворухнутись. Я просто слухала його стихаючі кроки. Все. Тиша. Він пішов. Нема.

Чому все трапляється одразу? Якщо щастя – то обвалюється лапатим снігом, якщо біда – то це сонце, яке палить мій сніг, він розтає і нестримним гірським потоком біжить від мене. Я нічого не можу вдіяти. Чому?

Не пам’ятаю як дісталася додому. Пам’ятаю свою кімнату, вгорі стеля. Вона рожева, я пам’ятаю як мазала її рожевою крейдою, це було давно. Коли це було? Так, згадала, тоді світ стояв на своєму місці. Тоді я не мала великого щастя, та й горя не мала. То зараз я повернулася у той час? Адже зараз я знов не маю нічого... Чого ж мені так важко? Я повинна радіти... Чому я не плачу? Слізоньки мої, де ж я вас розгубила?.. 

* * * 

Пройшов місяць. Думала стане легше... Де там... Щодень напружую сорок м’язів обличчя, та це лише певна розминка, всередині я не відчуваю нічого... Посмішка... «Час лікує»... Пане лікарю, де ви? Чи ви забули про мене? Та ж ось я!

Повільно колочу каву, ковток, ще один... Важко дихати, маю відкрити вікно... Чи я його відчинила?..

- В неї зупинка серця! Терміново в карету медичної допомоги! – Це сон чи реальність? Хоч ні, байдуже. Бачу батьків, вони заламують собі руки від горя, ридають. Хотіла сказати «Не плачте любі, може мені там краще буде!»,- та не змогла. Губи важкі, немов камінь. Лікарі несуть кудись. Час, невже ти нарешті згадав про мене?.. А потім так приємно! Нічого не болить. Я вільна...

 

Він забіг у карету швидкої допомоги.

- Хлопче, ви хто? Стороннім заборонено тут знаходитися! Вийдіть будь ласка!

- Пустіть, однак зайду! – він спробував пробитися, та дужий лікар вмить випхав його, зачинивши двері.

- Ми її втрачаємо! – дзвінкий довгий сигнал ввірвався до серця. – Розряд! Ще! Ще! Ще! – та сама жахлива мелодія. – Досить. Не змогли… Хто повідомить батькам?

Хлопець насилу ввірвався до машини. Лікарі тягли жереб.

- Відійдіть від неї, не чіпайте її! – Він міцно схопив мертві плечі і почав з силою трясти.

- Хлопче, це не допоможе. – Та юнак ніби й не чув тих слів.

- Ходімо, хай побуде з нею.

Вони залишилися удвох. Холодне мертве тіло і палке гаряче серце.

- Ну ж бо, давай! Ти зможеш! Борися, чуєш мене! – теплі горошинки скочувалися з його обличчя. – Я тоді погарячкував. Потім я зрозумів яку маячню наговорив тобі і думав, ти ніколи мене не пробачиш. Я боявся! Так, я боявся підійти до тебе! – Він цілував її обличчя. – Будь ласка, не полишай мене! – хлопець міцно притискав кришталеве тіло до себе.

 

Я бачила шовкові хмари і, немов гусене пір’ячко легко  підіймалась догори. Туман був моєю ковдрою, він огортав своїм теплом. Мов квітка, я летіла до золотавих сонячних рук. Нічого не боліло, навпаки - та каменюка, що жила в моєму серці вмить пощезла. Відчуття неймовірної легкості розливалося по всьому тілу. Я – парасолька, що нарешті вирвалася зі злісного урагану печалі. Ось я! Лише тут жива!

– Господи, поверни її мені! Я без неї не зможу! Я не знаю, що Тобі треба від мене, та бери що хочеш, тільки поверни її! – Пронизливий крик вирвався з гарячого серця.

 – Тільки поверни, молю Тебе, поверни! – Хлопець знов почав трясти дівчину за плечі. – Ти потрібна мені! Давай! Давай же! Розплющ очі. Я кохаю тебе, чуєш? Я кохаю тебе! – Він почав вкривати її тіло цілунками. – Я кохаю тебе, кохаю... - прошепотів хлопець.

 

- Доню моя, йди, ще не час!..

Тук... Тук-тук... Тук-тук-тук...Тук-тук. Тук-тук-тук-тук. Тук-тук-тук-тук. Тук-тук-тук-тук...

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.11.2012 Проза / Новела
Наречена
01.12.2012 Проза / Новела
Патріотка
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Новели зимові
17.11.2012
Мусить знати
21.11.2012
ПУХНАСТИК
27.11.2012
Любляче серце
08.04.2013
Дім на колесах
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 9 (9+0+0+0+0)
Переглядів: 359  Коментарів: 2
Тематика: Новела, серце, знайомство, кохання, зупинка серця
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.12.2012 21:37  © ... для Каранда Галина 

Галино, життя не часто презентує хепі-енди, тож нехай хоч література подарує приєні хвилинки, але справжнє чудо можна отримати лише від Бога. 

 27.11.2012 22:57  Каранда Галина 

казка з хепі-ендом) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +2
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
03.07.2015 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди