Злива на світанку
Горювала у діброві діва Нічка зореока.
Оп’янила погляд ніжний, слізок росних поволока.
Серед поля загубила подарунок від коханця:
Вечір сіро-кучерявий наділив їй померанця.
Як несла його в долонцях над вусато-стиглим житом
Він, у шкірочці восковій, блимав матовим посвітом,
Безугавно милувалась… Осліпили любку чари,
Зашпортнулась об горбочок - покотився дар між хмари.
Соловейком зажаліла, свіжість розлила повівом.
Полиск розпачу стрілою розкроїв небесся гнівом.
Вітром зойкала у висі, рвала темінь волохату,
Не знайшла…
У передденні, ливнем схлипнула про втрату.
