01.12.2012 01:27
-
191
    
  3 | 3  
 © Микола Чат

Мить переміни

Мить переміни

Пора сплила дощами в глиб ярів.

Стомилася царівна  жовтокоса.

Скінчилась її пісня стоголоса,

Крилом змахнувши в сирості вітрів.

  

Надвечір омрячила смутком трон, 

Лишивши спадкоємниці діброви,

На ніжки натягла багна окови,

Пішла в світи… Бо так велить Закон.

 

Зостався білошвейці тільки крок

Опівночі зробити до престолу.

Легким повівом сніжного подолу,

Сипнувши памороззю лиск зірок.

 

Її хода цимбалами крижин,

На скам’янілій виграє дорозі…

Останній лист вальсує на вітрозі

У віхолі лілейних балерин.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.12.2012 12:56  Андрій Гагін => © 

Дуже гарні образи вплетено до вірша. Сподобалось!

 01.12.2012 15:12  Деркач Олександр => © 

Чудові поетичні миті...

 01.12.2012 13:53  Тетяна Чорновіл => © 

Як завжди, дуже образно і чарівно! Особливо цимбали крижин сподобались! :)))
Але нащо ж Ви ніжки Осені на прощання взули в багно? :))))))) (жарт)

 01.12.2012 02:19  Наталя Данилюк => © 

Ох,пане Миколо!..Вас не можливо сплутати ні з ким...Така образність-зачарували просто!Браво!!!