Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.12.2012 11:53Оповідання
Для студентів  Для дорослих  Про душу  Про Бога  
30000
© Дантуан

Творець Богів

Бог - не більше ніж ти.
Дантуан
Опубліковано 17.12.2012 / 14575

                                                                                 

                                                    1

Тиша… Вона була такою дивною. Такою незвичною. Після усіх подій... Тепер тиша. 

Він висів посеред пустоти і дивився вперед, на величезний чорний об’єкт, за яким ховалось майбутнє.  Доля привела його сюди, на окраїни їхнього всесвіту, в місце, куди боялись заглядати навіть Боги. Було там щось неправильне. Щось чуже. І могутнє. Воно дивилось на нього. Провіряло його. Кликало до себе. Можливо, він єдиний, від початку існування світу, хто підійшов так близько до Нього, і не зник.

Хлопець підлетів ближче. Його погляд вже не міг охопити границі чорної дірки. Вона грізно височіла над ним, всмоктуючи в себе матерію, простір і час.  ЇЇ межа подій покрилась хвилями.  Воно рухалось. Хвилі забігали з більшою інтенсивністю. Простір в  центрі розірвався і, ніби вулкан, викинув з себе темну хмару. Попри всі закони фізики, вона рухалась вперед, ніби для неї не існувало величезної гравітації, яку створювала чорна дірка.  

Хлопець висів на місці. Він чекав. А тим часом хмара вже впритул підійшла до нього. По усій її площині почали вимальовуватись обриси якогось обличчя.

       ― Сьомий, ти убив Третю дитину? ― прозвучав чужий голос в голові хлопця.

       ― Так. Він мертвий! І навіть більше!  Поглянь, кого я спромігся спіймати!

Хлопець поліз у кишеню і витягнув з неї маленьку сяючу кульку. Він простягнув руку вперед і повільно розвернув лодоню. Обличчя, яке плавало на хмарі, зобразило щось схоже на посмішку.

—     Це демон Ліліт? — Знову прозвучав голос.

—     Маленька зараза недооцінила мене. І я її спіймав. Так що нам потрібно переглянути умови договору!

—     Що ти хочеш, Сьомий?  Ти знищив  Третю дитину, і я зроблю тебе безсмертним . Так ми домовлялись.

—      Нові обставини, «сонечко», нові обставини! Скажи, хіба велична Смерть  хоче і дальше гнити на задвірках якось задрипаного всесвіту? Чи тобі подобається ломитись головою через сингулярність кожного разу, коли потрібно заглянути в наший світ?  — Лукаво запитав Сьомий.

—     Що ти пропонуєш?

—     Ще один договір. Я знищую душу Ліліт, і ти , нарешті, зможеш покинути її недолугий всесвіт. В свою чергу, мені потрібно тільки одне, а саме послуга.

—     Яка?

—     Ще не знаю. Все, що я захочу. Ти повинна зробити!

Темна хмара забурлила ще швидше. Сьомий відчував, як закипає гнів його співрозмовника. Але, все ж таки, це був виправданий ризик.

—     Добре. Нехай буде так. Ти ніколи не знайдеш смерті, і Смерть буде твоїм боржником.

Сьомий задоволено усміхнувся. Як він чекав на це. Ще від тоді, як почалась вся ця історія. Від тоді, як він і шість його друзів потрапили у всесвіт Ліліт. Демона, який захотів стати Богом. Самовпевненої сучки, що задумала обманути саму Смерть. Його друзі померли… Але він помстився. Так! Він це зробив! Він убив Третю дитину Ліліт . А зараз розірве на шматки її душу.

Хлопець випустив сяючу кульку з руки. Вона неспішно поплила на зустріч хмарі. Ще секунда, і морок Смерті її поглинув.

—     Що ж, прощавай Смерть! Хоча ні! До зустрічі! — вигукнув Сьомий.


                                                    2

Його постать вселяла страх. Його сяйво було таким сильним, що жодна людина не змогла б на нього поглянути.  Червоні пагорби поряд з ним здавались маленькими і недолугими, а пісок під ногами, перетворювався на тисячі потоків вогню.  Шість велетенських ліній тягнулись з небес і вливались у його спину, створюючи враження, ніби у постаті є крила.

Сьомий, піднявши голову вверх, дивився на цю постать. І з першого погляду можна було зрозуміти, наскільки велику неприязнь  він відчуває.

—     Ти диви!Як цікаво! Удостоївся цілого серафима! — почав хлопець з сарказмом.

—     Я був посланий, щоб говорити з тобою! — прогримів могутній голос.

—     Як мило! Ви, хлопці, швидко відреагували! Молодці! Тільки не думай, що мені приносить задоволення  наше спілкування і ця планета. Так що давай перейдемо до справи! Тай добре було б тобі трішечки меншим стати, знаєш… А то тут америкоси своїх роботів ганяють. Ще сфотографують тебе, і потім будуть кричати щось типу: «На Марсі знайдено життя! Сенсаційні фото! ».

Ангел нічого не сказав.  А от «крила» почали згортатись. І тільки їх кінці доторкнулись до  тіла, зникло все його сяйво. Залишилась маленька фігурка, яка одиноко височіла у небі. Ангел опустився на землю і пильно поглянув на хлопця своїми червоними очима. Його шкіра була настільки білою, що через неї синіли вени.

—     Друже, та ти фігово виглядаєш! — помирав зі сміху хлопець.

—     Сьоме ядро всесвіту Ліліт. Як тобі вдалось вижити? — сказав ангел, не звертаючи увагу на жарти.

—     Сьоме ядро… Так, я мав стати сьомим ядром. Але мені вдалось вибратись з її тенет. А потім і вбити ту погань!

—     Великий поступок, для людини.

—     І незначний для вас! — почав сердитись Сьомий. — Де ви всі були? Не бачили, що вона творить? Шість моїх друзів померло! Шість! А ваше братство сиділо, в той час, на дупах? — перейшов він на крик. — Для чого ви знаходитесь в цьому всесвіті? Для чого користаєтесь людьми? Всі ваші слова не більше ніж брехня!

—     Ми допомагаємо вам знайти правильний шлях. Рятуємо ваші душі в жахів і небуття.

Сьомий стиснув кулаки.

—     Не потрібно мені тут розказувати, які ви всі святі! Ми обоє добре знаємо, що вся справа в душах і їхній силі! А те, що Елохім вирішив покращити умови перебування в рідному краї, і брендово назвав його «Рай», говорить тільки про срану жалість. І все.

—     Людино, не смій словами ображати Господа нашого, в моїй присутності! — Розгнівався вже ангел.

—     В твоїй присутності? Ти не забагато береш на себе? Послухай, друже, краще мене: я не можу померти. Вже ніколи… Так що твої погрози для мене не більше, ніж вітер!

—     Звідки в тебе така сила? — здивовано вимовив ангел.

—     Зі мною Смерть. Істота, яку боїться навіть Елохім. Істота, яка була тут ще до вас, і до всіх богів древності! А тепер слухай, ангел! Слухай уважно! Мене звати Вергілій. І я викину все ваше плем’я з мого всесвіту. І Елохіма, і Люцифера, і богів древності. Усіх. Ваше свавілля і ваші війни принесли людям тільки муки. Я вижену вас усіх, і мені все рівно, яка цьому буде ціна!


                                                     3

Сніг летів прямо в обличчя. Хоча це приносило йому радість. Згадувались часи , коли він був ще малим, і знати не знав про все, що насправді діється в світі. Не знав. Інколи знається, ніби незнання є кращим…

Його кроки залишали глибокі відбитки в снігу. Відбитки. Ними була усіяна не тільки земля… Будинки поруч. Все виглядало так, ніби в даний момент навкруги нічого не діється. Але правда не така.  Вергілій бачив, як енергія обвиває їх. Лине до них. Виходить з них. Різна енергія.  Темне вікно на третьому поверсі хрущовки. Таке саме як усі. І не таке. У ньому живе відьма. Некромантка. І досить сильна, для звичайної людини. Біля її квартири крутились шматочки зовнішньої енергії  душі. Сміття, яке залишається після того , як людина покидає цей світ. І такі, як вона, використовують її.  Даремно. Висока концентрація такої речовини привертає велику увагу. Скоро по неї прийдуть. І після кожної маніпуляції будуть пити її силу. Вже навіть не потрібно згадувати про те, що чужа енергія забруднює її власну… Так… Вулиця була буквально пронизана магією… Старою… Недавно виконаною… Постійною… Вони не розуміли того що роблять… І так буде до кінця. В такий момент здається, що Апокаліпсис пішов би їм на користь…

Заглибившись у власні важкі думки,  Вергілій навіть не помітив, як підійшов до потрібної квартири. Він глянув на двері, які були зачинені.

«Замок не надто красиво ламати… Краще  «постукати» до нього».

Вергілій підняв ліву руку над головою. Маленький рух вказівним пальцем, і енергія полетіла до потрібного вікна. За ним зразу ж почувся брязкіт.

«Кумедно. Щось він перелякався» — усміхнувся Вергілій, — «Тай не чути, що збирається виходити. Залишається тільки підніматись самому, а то ще чкурне ненароком».

Він підійшов до дверей і махнув рукою. Почувся страшний хруст, після якого вони полетіли спочивати в кінець коридору. Вергілій стряхнув попіл, який сів йому на плече, і жвавеньким  кроком попрямував до сходів. Через декілька секунд двері квартири виросли перед ним. Ще одна простенька  маніпуляція, і вони покинули своє законне місце. Він увійшов. Прямо перед хлопцем розкинувся коридор. З кімнати, яка знаходилась праворуч, почувся писк і за ним звук розбитого скла. Вергілій ринувся туди. Ще одні двері вилетіли перед ним .А от хазяїн явно не хотів розмовляти з гостем. Він стрибнув  у вікно . Та бажаного результату так і не досяг. Хоча більша половина тулуба вже була назовні,  решта тіла не хотіла покидати кімнату. Чоловік так і завис в повітрі.

—     Іване, а що ти робиш? Там , знизу ,басейна немає!

—     Вергілій? Це ти?

—     Так. Давай я тебе верну назад. А то не виховано, з твого боку, обертатись до гостя жопою.

Тіло Івана потягнуло назад у кімнату, розвернуло і посадило у м’яке крісло , що стояло біля протилежної стіни .

       —  Ну,  як поживаєш? — почав Вергілій.

—     Неспокійно…

—     Чому це?

—     Мені тут духи дивну штуку нашептали…

—     Дивну? Справді? І Яку?

—     Що ти хочеш зробити Апокаліпсис!

—     Та невже? Швидко інформація розходиться!

—     Ваша величність, здається, Ліліт завалила…

—     Є грішок за душею…

—     Але ти маєш розуміти, що цього разу не зможеш видертись…

—     А якщо зможу? — хитренько підморгнув Вергілій.

—     Що ти задумав?

—     Ой! Багато чого! Навіть за день не встигну розказати. Тай тобі не потрібно це знати…

—     Чого від мене треба?

—     Так, дружній візит… Байки хочу послухати.

—     Та тут нічого цікавого. Декілька днів назад, одна дівчина, оживила свого коханого.

—     І що?

—     Дві сутки зомбака ловили.

—     Когось убив?

—     Заочно…

—     А це як?

—     Три мєнта приїхали хулігана ловити. А то зомбак. В одного зупинилось серце, а решту на сходах шиї поломили. Дурна смерть.

—     І не кажи! — Усміхнувся Вергілій. — Ще щось?

—     На тому тижні був інцидент в психіатричній лікарні. Пацієнт убив медсестру.

—     На то вона і психушка!

—     Угу. Тільки він забрав її душу! А точніше – поглинув.

У Вергілія розширились очі від здивування.

—     Поглинув душу? Це ж неможливо! Як одна душа може приєднати до себе ще одну?

—     Не знаю! Але це зацікавило усіх:  ангели,  демони, всі позлітались. Як відьми на шабаш!

—     Знайшли?

—     Та де там! До тепер рискають!

Таким задоволеним Вергілій давненько не був. Якщо все це правда, то він знайшов потрібного кандидата. Тепер залишилось обігнати у  пошуках «вищі» сили. І тоді, можливо, все вийде…


                                                    4

Вони стояли на тротуарі. Повз Них проїжджали машини. Проходили люди. Пролітали дивні істоти, яких Вони раніше не бачили. Яким неймовірним і насиченим став світ, після Їхнього перетворення. З’явились нові відчуття. А з ними і нові потреби. Максим одразу зрозумів, що кожна забрана ним душа, додає йому фізичної сили в цьому світі, і більші можливості для маніпуляцій, на його дорозі до Предтеч. Кіт не згадував про це…

Все стало можливим. Все стало простим. Залишилось тільки слово.

Могутність.


                                                     5

І вийшов з темряви звір багатоликий.

І вознеслись його крила до небес.

І були вони  темрявою .

І впала тінь на серця всіх істот сущих.

І затрепетали їхні душі в страху.

І прийшов жах.

І сам він був жахом.

Його ім’я, як Його сутність.

 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.12.2012 Проза / Оповідання
Предтечі бога
20.12.2012 Проза / Оповідання
Щасливі дні
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про Бога
30.04.2013 © Джері Фіцджеральд
Чорний Уроборос
17.12.2012
Творець Богів
28.10.2011 © Шипицын Александр Анатолиевич
Смерть Лешего
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 165  Коментарів: 8
Тематика: Оповідання, Бог, смерть, душа
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.12.2012 10:25  Каранда Галина для © ... 

чогось я саме так і думала була...... 

 19.12.2012 03:35  © ... для Марієчка Коваль 

я програміст 

 18.12.2012 22:45  Олександр Новіков для © ... 

так, застовбив собі що це фантастика, на досугі прочитаю 

 18.12.2012 22:35  Марієчка Коваль для © ... 

ну фантастика - це дійсно крута тема, особливо, якщо відчуваєш улюблений стиль. А ви чим займаєтесь взагалі? 

 18.12.2012 20:30  © ... для Марієчка Коваль 

буду старатись! Я вперше публікуюсь. тому фраза "Ну продовження також чекаю" мені явно до душі.) 

 18.12.2012 20:26  © ... для Каранда Галина 

Ці два оповідання входять до циклу "Не час для богів", який являється приквелом до роману, що я зараз пишу.
Сьомий - в значенні сьома людина. Таке звернення показує ставлення "вселенських" сил до самих людей. Ми не кличемо предмети на ім`я. Ми просто кажем "ось цей ноутбук кращий від того". 

 17.12.2012 18:08  Марієчка Коваль 

так він поглинув її душу... он воно що. І добре так стало тому... Дуже сподобалось. Ну продовження також чекаю. 

 17.12.2012 10:19  Каранда Галина для © ... 

я так розумію, що це продовження предтечі, і далі буде...
обіцяла чесно)) перший пункт мені не пішов чомусь, надто багато від фентезі на мене, оте пафосне - третю, сьомий.... та то мій бзік, я просто не люблю фентезі, люди люблять, тому не переймайтеся.
З моменту про сенсаційні фото з Марсу читала вже з великою цікавістю. Стиль сподобався. Закрутили сюжет так, що схоже не на оповідання, а на початок повісті.Чекаю продовження. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди