Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.12.2012 07:02Казка
Для школярів  Для дітей  Про друзів  Про прекрасне  Про кохання  Про квіти  Про казку  Про час  
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ
00000
© Лілія Ніколаєнко, Василь Юдов

ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ

1. ХЛОПЧИК КВІТКА

казка у дві руки

Юдов
Опубліковано 18.12.2012 / 14593

Чи було то, чи не було, знає час, бо тільки час і лікар, і учитель, і художник. Нам залишається тільки повірити, що у маленькому гірському селі жив дивакуватий хлопчик на ім’я Квітка. Ніхто його не розумів. Батьки постійно лаялися, а інші дітлахи сміялись та кепкували з нього: «бур’янець-пустунець». Малий був зовсім самотнім. Одного разу він образився на всіх і побіг далеко від дому, у гори. І там, випадково, серед лісових чагарників знайшов маленьку печеру. Заліз туди і…

Віти терену затулили вхід до печери так щільно, що у очах хлопчика з’явились кольорові круги, а потім неначе хтось увімкнув світло: перед ним відкрилася довжелезна галерея королівського палацу, на стінах якої висіли дивовижні картини. Але то були не портрети аристократів чи просто малюнки. На кожному із полотен було зображено якусь рису людського характеру, а під картиною – вирізьблено її назву золотими літерами. Он прекрасна діва задивляється на себе у дзеркало, ледь піднявши у захваті брови – це самозакоханість. Он воїн-богатир гордо підносить важкий меч – це мужність і сила. На наступній картині лихвар жадібно рахує свої золоті монети, на іншій – боягуз ховається на дереві. Далі заможна дама роздає милостиню бідним, а старенька мати пригортає до себе дітей та онуків. Що це за картини?

Неймовірна цікавість потягла Квітку роздивлятися далі: як же це все могло розмітитися у манюній печері? Але хіба ж він знав, що потрапив у казку, або у таке місце, де виміри часу і простору мали свої особливі значення, які абсолютно не уміщувалися у земні поняття і рамки… Точно як всі ті картини, що випирали головами, руками, ногами за межі золотих рам, але при цьому  чомусь  зміст зображення  не псувався. 

Пройшовши картинну галерею, хлопчик прочинив двері у простору залу, стіни якої теж були майстерно розмальовані фресками. Квітка зрозумів, що на стінах змальована ціла країна. Малюнки розповідали про життя короля і про події у королівстві. Неначе  продовження чудесної фрески у центрі залу хлопчик побачив самого  короля… Та то була не фреска, не малюнок, а жива дійсність. Король сидів на високому престолі - добрий і мудрий. Так, він був саме таким - хлопчик відчував це маленькою наївною душею. Але, розгубившись від побаченої дивини та величі, він стояв і ніяково кліпав на нього оченятами.

В руці короля поблискував сотнями голубих жаринок водяний годинник. Вода у ньому перетікала зверху-вниз, бурлила білими бульками, світилась довкола кусючими промінцями. З плечей короля падала до підніжжя престолу королівська мантія, обшита золотими числами і знаками. На голові король мав корону, яку увінчували дванадцять великих діадем.

Король уважно і щиро роздивлявся хлопчика, і сам порушив мовчазну тишу:

– Так, я король Часу. Я можу наказати  і час зупиняється. Я можу наказати і час побіжить так швидко, що його потім не наздогнати.  Це я відкрив тобі ту маленьку печеру, в яку ти потрапив і прийшов сюди. В іншому разі,  ти все своє життя шукав би вхід до неї, як багато інших людей, спалив би всі свої мрії, а так ніколи і не знайшов би мене...

Хлопчик не йняв віри: король великий і добрий говорить з ним владно і дружньо. Маленьке серце схвильовано стукало в грудях і хлопчик не знав, як собі при цьому поводитись: чи тікати назад, чи посміхнутися у відповідь?  Цікавість юної душі запалила в очах іскорки і він мовив:

– Так трапилось. Я втік із дому.

Король посміхнувся:

– Нічого ТАК не трапляється у тілі часу. Вчинки людей залежать від характеру людини. Ти сміливий хлопчик, але не тому, що втік, а тому, що забажав щось змінити у ланцюгах  набридливих подій. Тобою керував розпач, образа, зневага рідних і друзів. Не кожному в такій ситуації вдається потрапити до короля Часу і його країни...

– Допоможіть мені, добрий королю, – промовив хлопчик. – Мені здається, що я бачу те, чого інші не бачать, і чую те, чого інші не чують… Я прокидаюсь щоранку і чую не пташиний спів, а дивну музику, ніби кожна пташка – то співець і музикант. Коли я дивлюсь у вікно, то бачу там не просто дерева і квіти, а цілі казкові історії… Але мені ніхто не вірить. А ще, кажуть, що я  бур’янець  і говорю слова, яких сам не розумію.

– Так часто буває, і не з тобою одним, – відповів король. – Люди дивні істоти щодо розуміння одне одного. У скрині королеви Долі є сім талантів. Комусь вона дає усі одразу, а комусь – ні одного. Тобі ж пощастило найбільше, отримав те, чого немає в інших, от і не розуміють тебе.

Малий, здається, повністю позбувся переляку, і дрібненькими, але впевненими кроками, став наближатися до королівського трону.

– Так-так, – мовив король. - Підходь, не бійся. Я маю намір подарувати тобі чарівний компас. Він завжди буде вказувати тобі вірну дорогу. Він і твоє серце – одне ціле. Якщо будеш слідувати компасу  – дійдеш до своєї мрії, а я думаю, що вона в тебе є!

– Дякую, Ваша Величносте! – зрадів Квітка. – Тепер у мене все буде добре і я віднайду свою дорогу!

– Це ще не все, – сказав король. – Ти потрапив у мою країну Часу, але вийти так само не зможеш. Коли ти йшов сюди довгим коридором із картинами, то міг лише споглядати їх. Тепер же картини і реальні люди будуть жити разом, вічність і миттєвість в одному вимірі. На твоїй дорозі весь час буде плутатись Відьма Бажань. В країні Часу це одна із наймогутніших чарівниць, вона заважає бачити найправдивіше і вірне. Тому візьми з собою в дорогу і ось це.

Король подав хлопчику  невеличку книжку, на цупкій обкладинці якої стояв знак півмісяця схожий на тиснену сріблом літеру «С», а нижче невідомою мовою напис, який розумівся без перекладу «твоя доля в твоїх руках».

– Якщо твоє серце стомиться і компас потрапить у чарівні поля спокуси бажань лукавої Відьми, час стане не важливим змістом, у книзі знайдеш пораду, а може і підказку, це вже твій талант побачить там те, що ховається між сторінками.

Із годинника короля почали вистрибувати сонячні зайчики. За миті їх стало так багато, що вся зала засяяла яскравим чистим світлом. У світлі, як у воді, стали розчинятись малюнки на стінах, предмети, королівський престол і сам король. Тихим дзвоном розчинилися вікна, і у сяючу залу увірвались різнокольорові  метелики. Вихор метеликів закружляв  довкола різнокольоровими цяточками. Метелики застигали, наче приклеєні до невидимої шибки. Із них утворювалися чудернацькі візерунки, мозаїчні орнаменти і за кілька хвилин хлопчик один опинився у овальній кімнаті, що була чарівно розмальована кольоровою смальтою та бурштином.

Кімната мала троє дверей.

Різьблення на дверях було настільки майстерним, що зображення жили і дихали невловимим рухом вічності. З одних дверей на хлопчика дивився сильним диким поглядом лев. Лев задоволено сміявся, оскалюючи небезпечні зуби, його грива важливо колихалась. Своєю лапою лев притискав до землі блискучий гострий меч.

З других дверей на хлопчика крадькома поглядала юна красуня серед квітів. Красуня була у повітряних сукнях, на які іскристими хвилястими патьочками лягали пасма русявого волосся. Дівчина ніжно гладила рукою труслявого кролика, який вибирав стеблинки травички, постійно жував і час від часу здригався, озираючись довкола.

На третіх дверях літали птахи і зорі. Із глибини зоряно-пташиного хаосу хлопчика пронизував  спокійний і розмірений погляд велетенського слона, який перекидав навколо себе зорі, неначе жонглер у цирку. Птахи йому у цьому допомагали.

І головне, коли хлопчик ставав обличчям до одних дверей, двоє інших ззаду, неначе руками, манили і притягували до себе. В які двері наважитись іти?

На мить страх і тривога знову заволоділи його маленьким серцем. Куди ж подівся добрий і мудрий король, адже він так і не встиг йому подякувати як слід? Але враз хлопчик згадав про свою мрію і про те, що король Часу вибрав саме його! Треба не розчарувати свого наставника!

«Які ж двері обрати? – подумав Квітка. – Перші – то, мабуть, влада і сила, другі – кохання і земні радощі, а треті – то і є вихід у ту зоряну країну, де королева-Доля ховає скриню із сімома талантами!»

Тоді він зробив перший крок і відчув, як повітря ніби розтягує його з усіх боків. Він знав, що йому треба саме в ті двері, але десь глибоко в душі все ж сумнівався. Хлопчик глянув на чарівний компас. Так, він показував саме цей напрямок, бо туди його тягнуло серце!

«Треба іти швидше!» – подумалось йому. «Постривай! Поговори зі мною, прекрасний юначе!» – звучав за спиню ніжний голос юної красуні. «Який же я юнак? – подумав Квітка. – Це все підступна Відьма Бажань дразнить мою уяву!» Слова прекрасної діви ставали невагомим рожевим мереживом, що розходилося по кімнаті, перетворюючись на аромати лілей і конвалій.  На мить голос дівчини затихав, і крізь нього прорізувалося грізне самовпевнене рикання золотого лева. «Не піддавайся дурним мріям і слабостям! Найбільший скарб – це влада!» - ніби прочитувалося у тих неприємних звуках.

А малий ішов все швидше і швидше. Він хотів закрити вуха і очі, щоб нічого не заважало рухатися, але не міг – в його руках була книга і компас, а очі так і вбирала в себе неймовірна палітра казкових фарб.

І ось він вже майже дійшов до зоряних дверей, хоч іти ставало дедалі важче і важче. У голові кружляв шалений вихор сумнівних думок, дитяче серденько тріпотіло, а ноги підкошувались. Аж раптом він відчув, що його останній крок став надзвичайно легким! Поріг дверей весь був усипаний перлинами, трохи слизький і водночас рухливий, ніби жива істота. Квітка міцно притулив до себе подарунки короля і… полетів!

І він дійсно летів. На крилах неймовірно юркого птаха. Відчуття легкості та здивування, неначе падіння у сні,  перехоплювали хлопчика. Далеко внизу, на всю ширину обрію розстелилась країна Часу.  В ній освітлювалися лагідним незримим сонцем золоті піраміди, кришталеві башти замків та блищали порцеляновим блиском годинникові вежі. Серед лісистої торочки проглядались мідні та залізні дахи будинків. Через всю країну, маючи безліч приток, петляючи як голуба гадюка,  текла місцями спокійна, подекуди бурхлива ріка Мить.

Птах, що ніс хлопчика, повернув срібну голову, показав свої білі, як у кота, вуса, і заговорив: 

– О,  тебе звати Квіткою, хлопчик-сюрприз? Я той птах, що ловить зірки, які падають. Або повертаю їх знову на небо, або спускаю їх на землю, щоб не розбилися. Нещасна доля у зірок. Вони або вічно сяють на небі, або падають у річку, яка їх перемелює на пісок пам’яті, це тоді, коли я взіваю падіння, що із зірками буває частенько. Тобі, о Квітко, пощастило, бо я тебе впіймав. То куди тебе доставить: на небо? Чи на землю? На зірку ти ледь схожий… Та і людиною ще не став. Щоб бути людиною, кажуть, не один пуд солі треба з’їсти…

У хлопчика защеміло в грудях від несподіваного розуміння.  Дійсно, хто він є насправді?  Мандрівник, який утік з дому? Хлопчик з компасом, що шукає свої таланти? Боляче розуміти, що він поки що насправді є «бур’янець»… Соромлячись свого голосу, таки признався:

– Я хочу стати людиною, я хочу знайти свою дорогу. Я хочу зустрітися з королевою Долі, щоб узнати про свій талан. Я хочу, щоб моя мрія…

– Охго-го-го, - забурчав птах, - скільки всього «хочу». У нас тільки Відьма Бажань стільки всього має і пропонує… Може зразу до неї і полетимо?

Серце і компас хлопчика миттєво вказали «ні». Не треба спокушати королеву Долі і зустрічатися з відьмами. Якщо зустріч буде неминуча, то відьми, мабуть, самі потрапляють на очі.

– Як хочеш, - буркнув птах, - то тоді не марнуй мені мій час. Може із-за тебе я проґавив пару зірок, які шубовснули у річку і тепер вже ніхто ніколи не буде бачити їхнього небесного горіння, хіба що якийсь колекціонер засипле зірковий пісок у пісочний годинник і буде його крутити перед людьми, як пам`ять про минулий вогонь часу.

Птах спустив хлопчика на першу-ліпшу квіткову долину: «шукай свою долю, Квітка серед квітів!» і майнув у небо. А навколо хлопчика всюдибіч клекотіла різнобарв’ям  долина.

«Що ж робити тепер? – засумував хлопчик. – Невже я буду блукати серед галявин квітів точно що бур’янець? Може, король Часу просто побавився мною? А, може його взагалі не існує, і всього, що я бачив – теж?»

Хлопчику так захотілося плакати, що він випустив книгу й компас, закрив лице руками і сухо схлипнув.

2012р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.12.2012 Проза / Казка
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (2. Бджолиний Пастух)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Казка у дві руки
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (1. ХЛОПЧИК КВІТКА)
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (3. Ворлик)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 126  Коментарів: 1
Тематика: Казка, Квітка, король часу
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.12.2012 10:15  Каранда Галина 

ого... бачу, справа серйозна...) Вітаю!

ну, мій син вже з казкового віку вийшов, та, думаю, людям знадобиться.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2014 © СвітЛана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
07.02.2014 © Суворий
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди