Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.12.2012 09:15Казка
Для дорослих  Для дітей  Для школярів  Для студентів  Про дружбу  Про красу  Про кохання  Про казку  Про час  Про друзів  Про прекрасне  
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ
00000
© Лілія Ніколаєнко, Василь Юдов

ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ

3. Ворлик

казка у дві руки

Юдов
Опубліковано 18.12.2012 / 14596

Дівчина більше не з’являлася у його містечку. Маляра ніби підмінили. Тепер він ходив сумний і понурий, здавалося, нікого не бачив і не чув. Вишукані картини більше не вилітали з-під його пензля, як вільні барвисті птахи. Старий компас спокійно лежав собі на полиці, а книга із срібною літерою «С» валялася в кутку, як щось непотрібне… Закинув хлопець і заробітки, лише із дня у день тинявся по місту, як привид. Люди вже було почали пліткувати, чи не з’їхав з глузду їхній художник.

Аж раптом Квітку змусила прийти в себе несподівана звістка.

– Король! – кричали повсюди на вулицях. – До міста хоче приїхати сам король Часу!

«Король… – подумки повторював хлопець. – Ой лишенько, що ж він скаже, як побачить, що я опустив носа. Треба щось негайно роботи!»

Хлопець помчався додому. Вхопив чарівну книгу, старанно витер із неї пил і відкрив навмання.

«Лиш те у серці істинне кохання,

Що радощі приносить, не страждання,

Для творчості дає могутні крила,

І світ навколо робить серцю милим…»

– Я зрозумів! – сказав уголос Квітка. – Це все витівки Відьми Бажань! Вона спокушає мене. Але ж… якщо дівчинка справді існує,  - далі толкував він, – то чому ж не прийде забрати обруч для батька?

Хлопець важко зітхнув, але водночас ніби скинув із душі якийсь вантаж. Він враз подивився на світ іншими очима – колишніми, розсудливими. Ще раз ретельно протер свою книгу, пообіцяв, що більше ніколи не зберігатиме її недбало, а потім заходився готуватися до приїзду короля. Придбав у майстерні, гарно розставив усі картини і вирішив, що треба все-таки розшукати ту дівчинку і запросити її на зустріч з королем…

У той же ліричний день він попросив гарного коня, узяв із собою чарівну книжку, і поскакав у найближчий ліс. Та їхати до нього прийшлось не багато не мало – цілих десять годинникових лір!  - так, як і казала прекрасна незнайомка. Ще здалеку хлопець побачив спочатку тонку смугу лісу, що була ніби огорнута у дивні синювато-зелені сутінки. Під кінець шляху його заполонили сумніви – чи не заблудиться він так далеко від дому і чи не заведе його підступна Відьма бажань туди, звідки повернутися буде неможливо? Знову серце юнака закалатало так сильно, як було ще в дитинстві, коли він уперше зустрівся із королем Часу. Квітка заїхав у ліс і попрямував по вузькі стежині, з обох боків зарослій чагарниками. Величезні старі дерева нахилились, сплітаючись гіллям і закриваючи собою денне світло. Що далі їхав юнак, то сутінки і дерева ставали все густішими, а згодом стежина стала взагалі непролазною. Моторошні звуки доносились із дупел, ніби то сама відьма Бажань шепотіла йому свої спокуси і страхи. І тоді хлопець помітив, що прямо, за метрів десять, під вщент переплетеними гілками, стояла маленька убога хатина – не то зліплена із землі, а не то збита із товстих гілок, що обросли бурим мохом… Вхід до неї був дуже схожим на ту печеру, яку він знайшов колись у дитинстві.

– Прекрасна дівчинко, ти тут? – загукав Квітка.

І вже за мить із хатини вибігла та сама дівчинка, але вона була уже не такою чарівною та казковою, а простою та дещо печальною.

– Поклянись, що ти справжня! Що тебе не вигадала зла Відьма Бажань!

– Ні-ні! Я – це я… – відказала та і голос її затремтів, як листочки промоклої берези. – Я не приходила до Вас, тому що… - і вона на мить замовкла, ковтаючи важкий згусток сліз. – Тому, що той  обруч нам уже не потрібний… Недавно мій батько дивився на зоряне небо у свій телескоп і, побачивши якусь дуже яскраву зірку, осліп… І тепер я його не можу покинути. Він думав, що зможе подивитися на неї без фіолетового спектра, але… - і сльози градом полилися із її прекрасних голубих очей.

- Не плач, добра дівчино! Скоро у наше місто приїде король Часу і я впевнений – він зможе допомогти твоєму батькові! Він може все! У цьому я вже переконався. 

– Але це ще не все, – продовжувала дівчина. – Батько сказав мені, що та яскрава зірка – це Ви. Він передбачив її появу по інших небесних світилах. Та і сам чув говір про те, що в найближчому місті з’явився художник, небаченого до сих пір таланту…

– Тоді король Часу точно врятує його! Це він привів мене у це місто, він допоміг мені розкрити свій талант і повірити в себе! І це він переконав королеву-Долю запалити для мене найяскравішу зірку!!!

Шалене, майже ейфорійне захоплення пройняло Квітку із ніг до голови. Він відкрив свою  книжку мудрості, вигукнувши:

– Ось, дивися! – А потім став читати вголос:

«Для тих, хто жив для мрії та мети,

Летів, боровся, падав і вставав,

Хто в марноті талант не поховав,

Запалить Доля краще із світил…»

– Це правда! – уже веселіше промовила дівчинка. А тепер вертайтесь додому! А то можете не встигнути до приїзду короля!

Хлопець щасливо посміхнувся, та сам незчувся, як його кінь різко зірвався з місця і вже через кілька секунд повернув його в містечко.

«Дивина…» – подумав Квітка.

А навколо стояв святковий гамір. Великий Бом і малий Бім дружно перегукувалися, ніби заливалися веселим безтурботним сміхом. На центральній площі міста зібралося чимало народу, а на високому троні, прикрашеному коштовними каменями та золотом, сидів могутній король Часу. Люд вітав його та метушився, і у натовпі не одразу помітили юнака, який щойно вернувся із подорожі. А Квітка сидів верхи на красивому вороному коні, дивився на величного і мудрого короля, і терпко-солодкі, по-дитячому наївні сльози щастя так і хотіли хлюпнути з його очей. Але він знав, що плакати не гоже. Він уже не маленький беззахисний хлопчик. Тепер він дорослий юнак, і його заповітна мрія збулася… Мабуть…

Король Часу не звертав на юнака майже ніякої уваги. Король дарував увагу своїм всебічним підданим, які багатоголосою хвилею намагалися звернути на себе королівський погляд, адже більшість бачили короля вперше. Не часто відбуваються такі зустрічі у країні Часу.  Про це свідчив дзвін маленького Біма. Дехто із розумників вбачав у такій епохальній події знаки того, що трапилося щось історично глобальне.

Щоб пробратися ближче до королівського трону крізь щільно забиту юрбою площу, юнакові прийшлося злізти з коня. Але тільки він торкнувся землі ногами, з кількох боків до коня підступили вдягнені у шкіряні плащі служники. Вони накинули на коня металеву сітку, сплутали ланцюгами ноги,  голову коню покрили залізним шоломом.

– Що це ви затіяли? – Було обурився юнак, та один із служників зашепотів йому у вухо:

– Це наказ короля Часу.

Юнак перевів свій погляд на королівський трон, щоб впевнитися, чи то вірно, і встиг помітити, як король рухом руки запустив свій водяний годинник.

З усіх боків площі на гостей і мешканців містечка потекла фарба. Спочатку будинки перетворились у клякси різнокольорової фарби, потім самі люди розпливалися плямами, перетікаючи із одного кольору в інший. Створилася така собі жива палітра і мазанина неймовірних кольорів. Кожен колір палітри роздувався у м’ячик, надувався, як повітряна кулька і здіймався у небо. Все це дійство набуло такої швидкості, як кипляча вода, де замість бульбашок служили різнокольорові кульки, полонивши довкола весь видимий світ. Із шаленим тріском  кульки почали лопатися і Квітка вже стояв у кришталевій залі перед кришталевим престолом, біля якого дружньо посміхався король Часу.

– Ось ми знову зустрілись, юначе, - без тіні величі заговорив король. – Приємно бачити тебе завершеним юнаком . Хоча, я не думав, що ти станеш художником. Обравши двері з левом ти міг би стати лицарем, але це все витівки моєї королеви-Долі.

Король сам собі посміхнувся. А юнак стиснув у німоті подиву губи.

– До речі, пора б вам вже познайомитися. Ми саме зараз є гостями у її палаці, який ти колись пронизав крилами із квіткового пір’я…

Тихими дзвіночками заспівав кришталь. Іскорками сніжинок розтеклося світло із-за срібно-квітчастих портьєр і у залу увійшла королева – жінка невиданої у живому і неживому світі краси, як символ недосяжності мрій. Її легка хода тривожила білосніжну сукню, від чого клубились довкола напівпрозорі повітряні тумани. Королева-Доля подала руку королю і посміхнувшись до Квітки запропонувала:

– Ваша Величносте, хлопчик занепокоєний стрімкими перепадами часу. Може, спочатку відвідаємо трапезну залу. Я приготувала смачні варенички на маслі з птичої сметанки…

– Ні-ні, я не голодний, - почав складати німоту у речення Квітка, - я дивуюся, як же місто залишилося без короля, люди і таке всяке…

– Про це не хвилюйся, - заспокійливо говорила головна леді країни, - Його Величність, як завжди зупинив час. Поглянь під ноги.

Юнак нахилив голову і побачив, що стоїть на прозорій кришталевій підлозі, за якою внизу завмерла картина зустрічі короля у містечку різнокольорових вуликів… Він навіть впізнав себе біля вороного коня…

– Так що час на нашому боці, будемо їсти варенички? – кокетливо співала леді.

Король грайливо підморгнув і посміхаючись, жартував:

– Наш хлопчик віддає перевагу солі… Моя королево, зустрічайте нас у трапезній залі, а ми з юнаком поговоримо про серйозні речі. Час саме про них говорити, поки час стоїть.

Королева вийшла, а король перетворився у холодного, розміркованого володаря.

– Розкажи мені, звідки ти взяв коня? Пригадуй все детально.

– Попросив… Дали…

І дивно. Художник Квітка, який у своїх картинах міг згадати найдрібниші деталі побаченого, так просто не міг згадати, хто дав, як дав йому коня…

– Не пам’ятаю. Треба було дістатися, - юнак почервонів, - по одній справі… Я подумав, треба швидко дістатися… Треба коня. Не пам’ятаю, як і у кого випросив… Я пам’ятаю, що вже на коні їхав…

– Так. – погоджено слухав король. – Все так.

– А що це дуже важливо? – Схвильовано запитав Квітка. Король Часу потер пальцем брову і чітко складав пояснення: 

– Це кінь Ворлик. Що це за кінь, спочатку треба зрозуміти, що таке країна Часу.  Наша країна існує у басейні річки Мить. У нас немає моря чи океану, куди повинна впадати ця річка. Вона впадає сама у себе. Є таке часово-просторове скривлення, як безкінечна перекручена стрічка, на цьому фундаменті існує країна Часу. Тож кордони країни відмічаються джерельцями що наповняють притоки Миті. І зрозуміло всі вони беруть початок в горах. Навколо нас гори! Тому ми бачимо лише світло, а не бачимо світила. Але ці деталі пояснити може пан Астроном…

Юнак аж здригнувся, згадавши свою першочергову місію. Король помітив і заспокоїв:

– Знаю, трапилося нещастя, пан Астроном осліп. І виною, як дуже впевнена його чарівна донька, вважає зірку – тебе, юначе.  Вірно помиляється…

Квітка знову запалахкотів лицем, на що король зрозуміло, не зважав.

– Так от, найближче море Мовчання, яке ми знаємо у нашій країні Часу лежить під землею. І там я не маю королівської влади. Там володарюють Жадоба і Пристрасть – близнюки, що з народження зрослися спинами. Як вони потрапили у море Мовчання, це ціла легенда, яку довго казати. Головне, що море Мовчання зовсім не спокійне для нашої країни. Інколи із прикордонних джерел із моря Мовчання у нашу країну пробираються неприємності – так назву я все непередбачуване порушення часового простору нашої країни. Так от, Ворлик – кінь звідти! Якщо ми знаємо крилатого Пегаса, що рветься в небо, то Ворлик – це кінь протилежність. В першу чергу Ворлик порушує пам`ять, а пам`ять є основою будь-якого історичного часу… А значить, несе велику небезпеку нашій країні.

Король сумно замовк. А потім пронизуючи юнака поглядом продовжив:

– Я відчував, що саме ти нам потрібний. Ніхто із мешканців країни Часу, та із багатьох земних людей, не може побачити такого коня. Для них він звичайний кінь і кінь звичайно поводиться. Щоб визначити здібності коня, потрібні незвичайні людські здібності, які помітити серед людей теж дуже важко. Ти тепер розумієш, яка дорога тобі визначена, юначе?

– Не зовсім… – ніяково проговорив Квітка. – Ви бажаєте, щоб я служив Вам, Ваша Величносте?

– Я найбільше хотів би бачити тебе лицарем Часу, але насправді твої можливості значно ширші. Пам’ятаєш, я говорив тобі, що тобі найбільше пощастило щодо талантів?

– Так, мій королю. І я би в першу чергу хотів малювати, – із  жалем у голосі сказав хлопець.

– Ну, у тебе ця можливість буде ще не раз! – поблажливо мовив король, але вже трохи голосніше і урочистіше. – А зараз послухай мене уважно. Поки ми переміщалися у просторі до цього палацу, «твій» кінь утік. Він має здатність розчиняти свою матеріальну плоть і робитися невидимим. Я гадаю, знайти його зможеш тільки ти. Адже він нічим не відрізняється від простих коней. Одне мені відомо точно, як королю Часу – Ворлик зараз находиться у стайні одного дуже зухвалого мера. Тобі потрібно пробратися туди і впізнати коня. Я думаю, для тебе це буде не важко. Але потім… - король задумливо перевів дихання і направив погляд на розкішну фреску над самими дверима тронної зали, – Але потім тобі прийдеться змусити його повезти тебе у море Мовчання і всипати туди ось це! – король зняв із лівої руки один із своїх розкішних перснів і протягнув хлопцеві. – Візьми цей перстень. У ньому золотий пісок. Якщо висипати його в бурхливе море Мовчання – час для нього назавжди зупиниться, потвори-близнюки закам’яніють, і таким чином в нашій країні стане менше неприємностей і зла. Але проникнути туди можна лише за допомогою Ворлика. Я уже впевнився, що приручити Пегаса у тебе вийшло би без проблем, так само, як і заграти на лірі, як Аполлон чи взяти за дружину саму музу Терпсіхору. А от якби ти приручив Ворлика…

Король помітив на обличчі Квітки тінь розчарування і нудьги, які він все ж старався приховати.

– Розумію. Тобі важко звикнути до нової ролі. Колись ти був маленьким зацькованим хлопчиком, а тепер служиш королю.

– Я служитиму Вам вірно, – сказав юнак. – Тому, що у цілому світі вірю лише Вам.

– Це правильно… – поважно протягнув король. – Але найбільше треба вірити своєму серцю…. серцю… серцю… – попливло у просторі монотонне звучання останнього слова короля, легким рухом вказівного пальця він знову торкнув свій годинник. Кришталеві плити почали розтікатися, як тала вода навесні, стіни палацу перетворювалися на розмиті мокрі полотна, а потім закрутили хлопця у барвистому вихорі, та вже через кілька секунд перенесли його в інший вимір. Не встиг юнак оговтатися, як усе те зникло, натомість він побачив, що стоїть у центрі прекрасного міста.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.12.2012 Проза / Казка
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (2. Бджолиний Пастух)
19.12.2012 Проза / Казка
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (4. ВІДЬМА БАЖАНЬ)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Казка у дві руки
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (1. ХЛОПЧИК КВІТКА)
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (3. Ворлик)
20.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (5. Море мовчання)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 60  Коментарів:
Тематика: Казка, лицар зоряного часу, Квітка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
17.04.2013 © Тетяна Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди