Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
19.12.2012 07:52Казка
Для школярів  Для студентів  Для дорослих  Для дітей  Про казку  Про дитинство  
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ
00010
© Лілія Ніколаєнко, Василь Юдов

ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ

4. ВІДЬМА БАЖАНЬ

казка у дві руки

Юдов
Опубліковано 19.12.2012 / 14597

У країні Часу було багато чудернацьких міст і містечок – багатші та бідніші, населені людьми та нелюдьми… Проте такої краси і розкоші не було в жодному іншому місті.

Квітку з усіх боків оточував величезний, майстерно спланований сад. У центрі саду стояв чудовий фонтан у вигляді лілії. Всередині з квітки «виростали» три тендітні німфи, які тримали в обох руках по невеликій амфорі. Таким чином вода витікала на всі боки через шість отворів. Усе це було виготовлено із чистого золота. Від фонтану променеподібно розходились вимощені гладенькими каменями доріжки. Мармурові статуї колоною красувалися вздовж кожної із них. На вузеньких і компактних клумбах цвіли найвишуканіші троянди. Юнак стояв і не міг налюбуватися.

Аж тут він почув, як його гукає якийсь престарілий садівник.

– Ей! Ти тут звідки взявся, приблудо?

– Я хочу зустрітися із вашим… Із найголовнішим у вашому місті.

– Ага! Із царем! Ти впевнений?!

– Так! У мене дуже важлива справа! Проведіть мене до нього, якщо ваша ласка.

Старий спочатку вовтузився, а потім згодився.

Тамтешній мер був дуже зухвалим і самозакоханим чоловіком. Він починав як звичайний торгаш тканинами. Але дуже швидко розбагатів, дорвався до влади, а віднедавна почав величати себе царем «незалежної міста-держави у країні Часу». І справді, його місто було найбільшим у країні за територією і кількістю жителів. Останнім часом тут спостерігався стрімкий розвиток ремесел та мистецтва. Місто активно торгувало із іншими містами. Але хитрий та жадібний мер усе загрібав в свою особисту казну. Сам вирішував, що, куди і скільки виділяти.

Його «царський» палац поступався в розкоші хіба що палацу короля Часу. Мер наказав вилити із чистого золота два лева, щоб поставити біля входу. А поки там стояли мармурові статуї, розписані сріблом і рідкими смарагдами…

У дверях юнака зустріли двоє вартових. Довго прийшлося уговорювати їх впустити до хазяїна. Нарешті хлопець увійшов і одразу ж опинився у просторій залі, де і сидів мер на високому стільці шикарної теслярської роботи.

– Ти хто такий? – гримнув напів-лисий пан у довгій оксамитовій «мантії».

– Я… Квітка… –  А Ви хто?

– Ну й нахаба! – обурився царьок, аж почервонів, а стілець під ним захитався. – Хіба не зрозуміло? Я – цар наймогутнішої, найбагатшої незалежної міста-держави! Я тут і цар, і король!

– У країні часу лише один володар – король Часу, – спокійно сказав юнак.

– Що? Я накажу стратити тебе!  Ти сумніваєшся у моїй владі?

– Я просто хочу Вам добра. Тому й застерігаю. 

– Від чого? Ха-ха! – зареготав зухвалий мер так, що кришталеві канделябри у залі задрижали. Скоро у мене буде регулярна армія і тоді навіть король Часу не буде мені страшний.

– Короля Часу не можливо здолати звичайною армією. У його розпорядженні є вагоміші сили.

– А що, ти часом знайомий із ним? – забувши про своє обурення, пожвавлено спитав хазяїн.

– О так! Дуже добре!

– Хе-хе! Тоді хто ж ти такий? – ще веселіше запитав «царьок» (незважаючи на практичність і самолюбство, він був доволі веселим у поведінці).

– Та я художник…

– О-оо! До речі, до мене дійшли чутки про одного талановитого маляра бджолиного пастуха, що зображує самих королів.

– Це і є я, – скромно мовив Квітка.

– А не міг би ти намалювати мене? Тоді я можливо не страчу тебе.

– Міг би! – вигукнув хлопчина.

Служники швиденько принесли полотно і фарби. Мер прийняв важливу позу на своєму «троні». Вправними, майже фантастичними рухами, Квітка узявся творити, і вже за якихось хвилин десять портрет був готовий.

– Оце дає! – вигукнув мер. – Ти мені подобаєшся! Слухай! Я хочу, щоб ти служив у мене! І не просто служив, а допоміг мені перемогти короля Часу!

Квітка дивився на мера, просте на його обличчі не поворухнувся бодай один м’яз.

– Розумієш, король Часу ніколи не нагородить тебе як слід. Його дарунки – це всілякі магічні цяцянки, пусті обіцянки та ідеали… Я ж володію небаченим багатством – реальним багатством. У тебе буде все, що ти забажаєш!

– Гаразд! – вигукнув хлопець, тільки-но мер закрив на мить рота. – Я згоден, от тільки…  - і він зупинився, ніби сумніваючись у сказаному. – Я спочатку хотів би гарного коня… А то у мене ніц нема… А я так люблю коней!

– Хе-хе! Бджолиному пастуху треба кінь! Його тобі дадуть прямо зараз! – простодушно закрякав мер. – Ей, проведіть художника на конюшню! Вибереш, якого захочеш – у мене такого добра навалом. Хе-хе!

Квітка відкланявся і в супроводі слуг направився в конюшню. Він злегка усміхнувся сам до себе, опустивши голову. Невже йому справді так легко вдалося обдурити зазнайкуватого «царя»?

Конюшня являла собою довгу кімнату, по обидва боки якої під стінами стояли високі обори. Половина із них були пустими, оскільки коней в цей час вигулювали надворі. Хлопець уважно роздивлявся усіх тварин. Більшість із них були темно-шоколадного або жагучо-вороного забарвлення. Аж раптом Квітка угледів, що очі одного коня блиснули червоним вогнем. «Це він! Ворлик!» – ніби саме серце викрикнуло в юнакові.

– Хочу цього коня! – заявив він. Слуга покірно кивнув головою, відчинив обору і Ворлик сам охоче закрокував до свого хазяїна. Квітка миттю вибрався на нього і… кінь шаленим ривком вискочив із стайні, лишивши позаду себе куряву із соломи і пилу… Здивовані слуги кинулися доганяти його, але марно – Ворлика вже і слід простиг.

Квітка не знав, скільки часу вони мчалися подалі від того міста – час у країні Часу дуже незрозуміла річ… Зупинився Ворлик у якійсь долині під величезним тисячолітнім деревом. Гілки його були настільки густими, що на метрів десять від стовбура кидалася тінь, що створювала майже нічну темряву. Втомившись від їзди, Ворлик примружився і здрімнув. «Невідомо, що у нього в голові… І куди він мене завіз…» – подумав юнак.

Весь час, із того дня, коли Квітка оселився у своєму першому містечку, він носив у сорочці, зашиту біля серця грудочку гіркої солі, щоб ніколи не забувати, з чого він починав. Тепер він витягнув її, мовивши до свого коня:

– Ось, друже, скуштуй моєї солі. Я знаю, що насправді ти добрий, просто щось сильніше за тебе змушує тебе нести у світ неприємності.

Ворлик розплющив очі, ковтнув грудку і заговорив людським голосом.

– Колись я був людиною. Але лукава  Відьма Бажань заманила мене у підземелля, де хлюпоче море Мовчання. Там потвори Жадоба і Пристрасть перетворили мене на коня і змусили мовчки служити їм. Людиною, я мабуть вже не стану, але я не хочу нести людям зло.

– Тоді допоможи мені! – сказав хлопець. Відвези мене туди, звідки ти вийшов.

– Гаразд! Я виконаю твоє бажання, бо знаю дорогу. Але за наслідки не ручаюся…

Не встиг Квітка щось сказати у відповідь, як Ворлик вдарив дужим копитом об землю. Вмить під деревом стало ще темніше, зірвався шалений вітер, невідомо звідти налетіли грозові хмари, гаркнули чорною блискучою пащею і сотні блискавок розлетілись до землі, як іскри святкового феєрверку. Тисячолітнє дерево захиталося, як велетенський вітряк. Хлопець вискочив на коня і той рвучко злетів у прірву безкінечного темного простору. Хлопцеві здавалося, що вони летять уверх, але насправді Ворлик мчався донизу. По земних мірках їхати до моря Мовчання треба було кілька годин, але у королівстві Часу все було по-іншому…

Падіння стомлювало. Колись Квітка падав у снах, йому прийшлося падати на крилах птаха, що ловить зорі, але падіння на Ворлику було нестерпним, неначе кожну мить він продирався крізь колючки терену, які розбуджували палючі сумніви,  дратували видіння баченого, душа бажала розірватися, як мильна булька на мільярди частинок спогадів. Час розтягувався як резиновий дьоготь, відстукуючи у голові ляскіт кров’яного пульсу.  І десь ніжністю і шаленим жалем заповнював очі безтурботний вигляд дівчинки з металевим обручем...

Миле і кохане лице дівчинки, що поселилося в думках і мріях юнака, цілющим джерельцем  знімало втому, вгамовувало нестерпний біль надією і вірою в любов. Але ж повернутися до неї, в її романтичну хатинку серед лісу, можливо було тільки тоді, коли він виконає обіцянку – поверне зір її батьку, а це стане можливим, коли виконає завдання короля Часу і заслужить таку можливість.

Несподівано падіння завершилося і Ворлик зацокотів по металевій площині блискучого сталевого пагорба. З’явилось тьмяне світло,  що снопами пробивалося знизу вгору і губилося у безкінечній темряві. Та на пологій вершині сталевого пагорба неначе із промінців північного сяйва виростала оаза звичайного сонячного лісу, біля якого махала руками до юнака його мрія, його дівчинка.

Зістрибнувши з коня, юнак помчався на зустріч дівчинці, але образ її перетік у іншу прекрасну особу – Королеву-Долі... За мить знову з’явилося інше обличчя – неначе намальоване на дверях, котрі у свій час зазивали хлопчика до себе...

– Що це? – розвів руки і зупинився юнак.

– Це я, Відьма Бажань, - приємно зашепотів голос звідусіль, - Я зустрічаю тебе тут. Сьогодні я на твоїй стороні і вирішила особисто познайомитись з тобою, перед тим, як ти перетворишся у потвору...

Квітку за руки підхопили чотири веселі німфи і підвели до столу заставленого неймовірною кількістю різних страв, від яких йшов п’янкий різносмаковий запах, спонукаючи виділення слини у здивованого хлопця. За столом воссідала на трухлявій розкаряці горбата, носата, як сама старість, жінка.

– Не дивуйся, - заговорила вона, - це мій достеменний вигляд. В цьому місці мені немає чого приховувати... Тепер можеш зрозуміти чому за кожне бажання, яке у мене замовляють, я отримую  молодість і красу. У світі людей краса і молодість цінність, яку багато хто не цінить... Люди вважають, що вони достатньо красиві і молоді,  і що таке багатство у них надовго!  Вони не поважають, не люблять старість, бояться старості. Але я роблю свою роботу. Отак! Хочеш з’їсти персика? Віддай мені свій носик!

Відьма зареготала.

– Та питання не про мене, а якраз про тебе – зірка, що спалює очі... Король Часу багато чого не знає про цей світ, куди послав тебе. У цьому світі він не володар... Тут панує море Мовчання, а хто багато базікає, той  потрапляє у полон Жадоби і Пристрасті.

Відьма знову зареготала.

– Та мова не про них, а про тебе, любитель прекрасного – портретист королівських палаців... Ти прийшов сюди, щоб зупинити бурхливе море Мовчання. Я тільки за! Це море завдає і мені одну лише шкоду.  Бачиш, воно забирає в мене всю молодість, яку я вторговую у людей! Забирає  задарма!  То ж я на твоїй стороні, юначе!  Треба це море зупинити якнайшвидше і тоді я буду молода і красива і не буду своєю старістю губити людські долі...

Квітка  потроху звикав до вигляду відьми і приходив до тями її слів.

– Та справа в тому, - говорила відьма, - що Жадоба і Пристрасть поставили кордони на цьому морі. І хто тільки побачить море очима, той перетворюється на потвору. Яка це буде потвора знають лише Жадоба і Пристрасть, може ще один Ворлик вийде... А може ще одна я...

Відьма завелась реготом, хоча десь крізь цей єхидний сміх звучали інтонації одинокого суму.

– Я раджу тобі ні у якому разі не дивитися на море! Вслухайся в нього, відчувай серцем, але ніколи не дивись у глибінь моря.  Якщо, хоч випадково поглянеш, то ніколи не будеш таким, яким ти себе звик бачити...

Відьма лукаво прижмурила очі...

– А може ти за цим тільки і прийшов? Ти знаєш, чому осліп пан Астроном? Він побачив тебе, як сліпучу зірку...  Пан Астроном дуже-дуже забажав щастя своїй доньці і я за це бажання узяла у нього зір, зір, який заглядав аж за зорі... У тебе теж є бажання і є його ціна. Якщо ти станеш потворою, ти перестанеш бути сліпучою зіркою, пан Астроном знову стане дивитись на зорі. Цікавий вибір у тебе, правда?

Блимнуло світло неначе фотоспалах, щезла відьма, стіл, ліс, юнак залишився на пагорбі один. Недалеко у підніжжя пагорба цокав по сталевому ґрунту кінь Ворлик.

«О Боже мій… – подумав юнак. – Коли ж це все закінчиться? Як я можу вірити цій хитрій чаклунці? Я вірю лише власному серцю, але і туди вона інколи проникає…»

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.12.2012 Проза / Казка
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (3. Ворлик)
20.12.2012 Проза / Казка
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (5. Море мовчання)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Казка у дві руки
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (1. ХЛОПЧИК КВІТКА)
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (2. Бджолиний Пастух)
19.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (4. ВІДЬМА БАЖАНЬ)
21.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (6.Таємниці астрономії)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 2 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+0+0+1+0)
Переглядів: 64  Коментарів:
Тематика: Казка, Лицар зоряного часу, Квітка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди