Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.12.2012 06:49Казка
Для дітей  Для школярів  Для студентів  Про добро  Про красу  Про кохання  Про щастя  Про казку  Про час  Про друзів  Про літо  
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ
00000
© Лілія Ніколаєнко, Василь Юдов

ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ

6.Таємниці астрономії

казка у дві руки

Юдов
Опубліковано 21.12.2012 / 14599

Знову король Часу стояв біля трону і владно мовив:

– От тепер все, мій Лицар Часу. З тими чарівними предметами, що отримав від засновників Часу, ти в будь-яку мить можеш повернутися у свій світ звідки прийшов, або куди інде, куди гукає твоє серце.  Про мене, то я зараз буду дуже зайнятий реконструкцією країни.  Коли ти умертвив море Мовчання, то люди чи звірі, котрі якимсь чином були заражені хворобами з нього, скам’яніли, а то зовсім щезли з лиця країни і мабуть гранітними фігурами стовбичать серед кам’яного моря.  І що виявилося – більшість таких людей – мери міст...  Тепер уявляєш яка для мене настає днина – вибрати у багатьох містах  країни керівництво, а це владні посади, це чіткий механізм країни Часу...

Король  щиро попрощався з юнаком і новоспечений Лицар Часу вибіг з палацу короля тримаючи у руці Зоряні окуляри Часу. Він спішив скоріше познайомитися з паном Астрономом, а серце вже давно було коло неї...

Але де було шукати того Астронома? Здавалось, він розтанув, так як і все навколо, у тій голубуватій медовій воді, а в новому «вимірі» так і не з’явився. І юнак, злегка засмутившись, опустив голову. Але в ту ж саму мить він почув за спиною щось подібне до фиркання коня, і обернувся.

– Ворлик! – закричав він від радості. – Ворлику, це ти?!

Біля нього стояв прекрасний вороний кінь із золотою упряжжю. На ньому було таке ж вишукане і гаптоване золотими нитками сідло. Густа грива коня переливалася на сонці, як шовк, а очі були добрими і довірливими. Так, це був він, Ворлик.

Квітка кинув його обіймати, але той більше не говорив людським голосом. Він тільки ласкаво і довірливо дивився на свого хазяїна.

– От яка у нас зараз справа! – сказав йому хлопець. – Треба розшукати одного дядечка, щоб віддати йому ось ці окуляри.

Ворлик ствердно мотнув головою і вдарив об землю копитом. Хлопець вмить скочив на нього і вони полетіли до старезного лісу, де жив бідолаха-Астроном.

Тепер їм без проблем вдалося знайти дорогу і доїхати до самої хижки. І вони мандрували досить короткий час, юнакові він цей проміжок здався найдовшим в його житті…

Ще здалеку Квітка побачив сумного Астронома, що сидів біля хижки-пещери і наосліп щось в’язав із гнучких прутиків.

– Пане Астрономе! – бадьоро вигукнув хлопець. – Нині у нас із Вами велика радість! Я привіз Вам чарівні зоряні окуляри, щоб Ви знову могли бачити.

Дядечко спочатку знітився, не розуміючи, що відбувається, але тут же із хатини вибігла та мила красуня, яка колись раз і назавжди забрала серце нашого відважного лицаря. Її ніжно-голубі, як весняне небо, і грайливо-іскристі, як стрімка річка, оченята засяяли світлом кохання і надії. Вона-бо теж іще з їхньої першої зустрічі мріяла бути поряд із ним…

– Нарешті все скінчилося, – заговорив Квітка, неначе славний полководець, що вступив у визволене місто. – Тепер я став Лицарем Часу і зміг дістати для Вас ось ці окуляри. Я знаю, що Ви постраждали через мене і тому вважаю своїм обов’язком врятувати Вас.

Хлопець зіскочив із коня і поклав у руку Астронома чарівний дарунок; той поспішив одягнути їх і здивовано озирнувся навколо – він бачив! Його здивування і захват був настільки великим, що він навіть не міг подякувати, а лише розгублено мотав головою, дивлячись то на хлопця, то на дочку.

– Підступна Відьма Бажань теж переможена, – звернувся Квітка тепер до дівчини. – Вона більше не буде ставати у нас на шляху і використовувати один проти одного.  Це тебе, прекрасна дівчина, я бачив на одних із дверей овальної кімнати, з-поміж яких дав мені обирати король. Але я не жалію, що вирішив обрати ті двері із зірками, той найважчий шлях, сповнений труднощів і оман. Адже тільки пройшовши всі випробовування Долі, можна стати Людиною і стати достойним своєї мрії! А тепер скажи мені, красуне, чи хотіла би ти бути зі мною зараз і решту життя? – спитав юнак, хоча вже наперед прочитав у її очах відповідь.

– Звісно, хотіла б! – задзвенів, мов лісовий струмочок юний голос і вона із щасливою посмішкою кинулась в його кохані обійми.

- Кхе, кхе... Так. Так... – Закахкав старий пан Астроном, роздивляючись через окуляри Часу обійми закоханих дітей, - Воістину закони фізики незмінні у всьому світі! Для того, щоб побачити настільки близька і рідна для тебе є людина, потрібно дуже далеко відійти від неї і у просторі, і у часі...  Не можна побачити кохання зблизька, як і зірку в притул. Для  того, щоб побачити щось величне і високе, потрібно глибоко опуститися вниз...  Той хто здатний відступати від близорукості і спостерігати далекі зірки, той неодмінно буде бачити і відчувати їх тепло і кохання поряд, начебто нікуди не відступав. Парадокси астрономії...

Пан Астроном заглибився у міркування, але його за рукав розбудила щаслива донька. Вона трималася за руку не менш радісного Лицаря Часу і смикала батька за рукав:

-Тату, покажи нам зірки, ті - найкращі...

- Найкращі зірки для мене – це ви, - мудро зауважив пан Астроном, - але дещо я вам все ж таки повинен показати. Ходімо зі мною.

І Астроном повів молодят  до свого телескопу, що був схожий на викопану серед темного лісу криницю. Довго спускались східцями вниз, але результат перевершив очікування.

Внизу телескопічного колодязя стояв стілець над яким на різних планках гойдалися скляні кульки, то збираючись в калейдоскопічні орнаменти, то розбігались, по кругу розбризкуючи світлові тіні.

- Сідай і дивись ось сюди! – Вказав юнаку Астроном і натягнув на його очі шолом із тисячі скляних кульок, схожих на котячі очі.

- Країни Часу земними мірками не існує... – Вів мову він. -  Але ж насправді ми є. Такі парадокси часто і густо трапляються у природі духовних речей, коли реально нічого не видно, проте існування фіксується подіями і  датами. У даному випадку із подій і дат ми дивимося у реальний земний світ з глибини розміркованого ліричного часу і чим сильніше бажання – тим реальніший зміст... Так мене впіймала Відьма Бажань, царство їй гранітного каменю!  Я тоді хотів побачити звідки ти з’явився у нашій країні Часу, і я для цього дуже бажав...

На очі Квітки хлюпнула студена хвиля молока і в мить він став неначе фокусом об’єктива кінокамери, фокусуючи собою предмети, об’єкти фізичного світу. То ж мову Астронома він вже не чув.

Квітка летів до зірок. Зірки були схожими на квіти, але іншого масштабу і порядку, іншого фізичного значення. В першу чергу, ці небесні квіти боролися з порожнечею холоду, заповнюючи своїми промінцями пустоти небесного світу. І не дивно, що зелений слон Сили Часу жбурляв їх в ті місця, де найбільше потрібна була теплота нічних світил. Із звичайної цятки виростали  вогненні полотна вічності.

В очах хлопця світлові цятки збільшувалися, наближаючись у різнобарвні палаючі м’ячі. Вони вертілись, стикались один з одним, як кульки безкінечного лототрону, і їх доля залежала від швидкості вічного руху. Квітка майнув ще далі за зірки, коли вони перетворилися на крупинки метушливого золотого піску. І тут…

Випірнув у в’язкій речовині приємного блакитного кольору, а через мить розпізнав у цій речовині невеличку рибинку...  А далі ще одну, схожу на окуня… Він неначе випірнув із води фантазій у свій реальний світ.

Очі різонуло яскраве світло великої зірки і він упізнав її – це було Сонце!

Сонце палало над знайомим з дитинства лісом, обрій затуляли теплі від сонячного проміння гори, під ними, на пологих полонинах єдналися у хутори хатки. Це ж його рідне село!  Ось його рідні і знайомі люди займаються земними ділами. Дід Хвірка жене на пасовисько свою козу Любу. Сусід пан Беник ремонтує колесо свого джипу. Ось його друзі йдуть до школи, а між ними і він сам...

Він упізнав себе... У реальному світі він все той же хлопчак. Над ним всяк кепкують. Його так ніхто не розуміє. А в портфелі між книжками він несе малюнок, малюнок який малював тихим вечором у світлі ліхтарика, бо батько заборонив увімкнути світло... 

Громом реве голос учителя: «Квітка, ти виконав домашнє завдання? На минулому уроці ми вивчали земноводних і треба було всім намалювати жабу!»

«Я не зміг намалювати жабу, - говорить він ображеним голосом, - я намалював ось...»  Хтось із учнів смикає  його ззаду за волося і клас сміється. 

Учитель нахиляється до малюнку. «Знову твої фантазії не в тему! – Зауважує учитель. – Хай уже рака з пакетами солі я тобі простив, чорного коня замість хробака в розрізі простив,  але вже досить. Жабу я тобі не намалюю!»

Вчитель жбурляє малюнок на парту і йде до журналу ставити оцінку. На парті серед школярських речей плаче краплями мокрих сльозинок реальності дитячий малюнок з портретом  дівчинки, що тримає металевий обруч…

Лицар Часу не витримав, дивлячись на самого себе, на ті образи, які приходиться терпіти у реальному житті і він використав чарівні дарунки засновників країни Часу.

-Нехай оживуть малюнки! – Наказав він. І у школі, на уроці  біології сталося те, чого на довгі роки не хочуть згадувати ні учитель, ні друзі хлопчика Квітки.

Малюнки ожили. Із портфелів полізли у клас здоровенні мальовані, але живі жаби, порізані хробаки, бджоли, мухи. Вони були такими, якими їх намалювали, десь з неохотою, десь недороблені як слід. В класі здійнявся гамір, вереск дівчат, перелякані хлопчаки ховалися під парти, але і там снували мальовані гадюки і павуки... Вчитель відбивася зразу від двох професорів, що ожили з портреів, - від Іллі Мечнікова і від академіка Павлова. Професори крутили вчителю біології вуха, цитуючи навчальні постулати «проти природи не попреш!». Лише Квітка у куточку щасливо розмовляв з своєю намальованою чарівною дівчинкою.

-Мене звати Лі-лі, - сміялася дзвіночком вона.

Квітка захоплено і по-дитячому сором’язливо признався:

- Я тебе малював... Ти була моєю таємницею.

З тих пір реальний час пливе ланцюгами звичних подій, але вже над Квіткою ніхто не насміхається. Учитель потрапив у лікарню до інших професорів, які лікують нервові розлади. Однокласники Квітки малюють свої бажання у зошитах і щиро вірять, що колись ці бажання оживуть, так як для Квітки. 

А в країні Часу все тече разом з рікою Миті – лірична година складається у ліричну добу, даруючи безмежність спілкування для закоханих прекрасних людей – Лицаря Часу та його дівчини, доньки пана Астронома.  Вони живуть у чарівному лісі, до якого інколи приїздить сам Король, щоб придбати іще одну картину майстерного знаменитого художника. Буває у гостях і Королева Долі, кожен раз з посмішкою нагадуючи, що саме вона підказала дівчинці, куди треба нести металевий обруч для фарбування.


2012р.

2012
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.12.2012 Проза / Казка
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (5. Море мовчання)
28.12.2012 Проза / Казка
РОЗГОРТУВАЧ ПРОСТОРУ (Початок)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Казка у дві руки
18.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (1. ХЛОПЧИК КВІТКА)
19.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (4. ВІДЬМА БАЖАНЬ)
21.12.2012
ЛИЦАР ЗОРЯНОГО ЧАСУ (6.Таємниці астрономії)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 112  Коментарів:
Тематика: Казка, лицар зоряного часу, Квітка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
06.01.2012 © Т. Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.12.2015 © Суворий
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди