20.12.2012 07:51
для всіх
204
    
  4 | 4  
 © Ем Скитаній

Випадкові віршики

Випадкові віршики

з рубрики / циклу «випадкові віршики.»

15.

...ось тінь якась висока темна

сховала сонце й небеса

себе запитую даремно

що то за тінь?.. бо тінь - я сам...


16.

...у сплетіння тінне віт

водоспадом подих пада

стрункотілої Ліліт...


17.

а місто, ночі гість непроханий,

ноктюрн цвіркунчиками гра...

ліхтар схилився над дорогою,

у скло огорнута зоря...


18.

гілочки льодові,

у льоді тополі.

а на склі білий цвіт

мов холод у долі...


19

як буття заскрипить

на трибоках вбоге,

од бича та од битв

повзе в перелогах.

повзе, тягне у рів

тлінне моє тіло.

серед сотень - доріг

вибрати не хтіло.

у болоті тепер

шкребуся по днищу,

як оферт від афер

кидаю картищи.

сОбі сам бубоню

у глибокій ямі

- ...масть по масті, на ю

кладу козирями.

замарльований туз,

вуалева дама... -

йти на ризик боюсь,

бо зариють в ямі.


20.

...не тому, не тОму

був талант віддАний... -

думалось з утоми,

думалось в останнє.

і гортався аркуш,

і перегортався...

думці було парко,

душа задихалась.


21.

...світ очей моїх - печалі.

відчай груди рве навпіл...

у мовчанні осінь чайом

у туман ховає біль...


22.

жовте листя на вітах

дощами закреслений люд

і огорнутий безладом світу

у темряві сплю

та минеться, розстане

я знаю, усе промайне

ніч скінчиться і сонячний ранок

розбудить мене...


23.

чиєсь тануче ймення Аліна

спить на коці бульдог край каміна

вітражі й стародавнії книги

і осяяння мідних кіс...

і медовий табак із Вірджинії

у квітневому видзвоні інею...

о! це Ваші дзвенять вериги

об паркета дзеркальний віск...


24.

...нАщо, не знаю...навіщо

руками зірки зриваю,

колос ломаю житній

ходою,

топчу гріва,

росинки збиваю з квітів

просуванням своїм до мрії?.. -

навіщо оте все?.. нАщо?!.

аджЕ у неспинному русі

раз лишень озирнуся

до рун у відлунному світі,

в якому лишаєшся ти...


25.

не клич мене в часи минулі.

ніщо не вЕрнеться назад -

ті дні в осяянні майнули...

а на душі бринить печаль.


не клич мене в часи минулі

із тихим сумом у очах.

ми там були, ми там вже бУли...

все залишилося у снах.


не клич мене в часи минулі,

бо вже немає вороття.

ті дні в осяянні майнули...

дай спокій серцю забуття.


26.

...чом на серці тихий сум?

вітру подих... листя шум.

і летить самотно в небі

білий, білий...білий лебідь.


хмарочок бриніла низка,

білі дзвоники колиски -

легіть осені торкав їх,

білі квіти в різнотрав"ї.


осокори в чорних вітах

здійняли до хмар над світом

біль і жаль осінніх дум...

з того й в серці тихий сум.



1996-97рр., 2011-12рр.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.12.2012 12:55  Тетяна Белімова => © 

Ритм вірша такий дивний - здається, змінюється від настрою поета. Перша частинка - лірична замріяність і коротенькі зграбні рядочки. Наступна частина - стилізована під народний голос - меланхолічна, передає розпач, спустошеність. Остання, завершальна - до коханої, від якої залишилося лише ім"я...
Багато гарних знахідок - звукопис, яскрава метафоричність. Як завжди, оригінально. Чудово!

 20.12.2012 10:12  Деркач Олександр => © 

Класні думки, гарні начерки-ескізи...деякі можна розвинути до поетичних картин...

 19.12.2012 18:57  Тетяна Чорновіл => © 

Сподобались Ваші римовані роздуми. Особливо 7... 12...
Та ні, всі сподобались. Сьома думка таки найбільше! :))