Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
20.12.2012 17:06Оповідання
Для дорослих (18+)  
30000
© Дантуан

Щасливі дні

Попередження! Оповіданням є морально важким!
Дантуан
Опубліковано 20.12.2012 / 14637

Холодне повітря різало легені, обвивало голову, щипало пальці на руках. Воно не розуміло, чому його ігнорують? Реальність не знала, як ще нагадати про себе. Вона рипіла старими сходинками, під його ногами. Піднімала гострі скалки на поруччі сходів, ховала світло від його очей, але даремно. Все відійшло на задній план. Залишились тільки удари серця, яке, ніби метроном, відраховувало час до кульмінації. І з кожною сходинкою, з кожним пройденим вниз метром, воно розганялось все швидше, ніби знало, що чекає його за дверима в кінці. Рука повільно піднялась, і потягнулась до ручки. На хвильку він завмер, а тоді ще з більшою рішучістю натиснув на неї. Двері занадто легко піддались напору, занадто швидко. Він не чекав, що світло буде таким яскравим, а звуки такими різкими. Він не чекав, що пам`ять так радісно привітає його, і покаже всю правду, обривки якої з’являлись раніше тільки в неспокійних снах. Те, від чого приходилось тікати. Те, що зараз так потрібно вернути. Він не міг заставити себе зайти в кімнату. Не міг приборкати наростаючу паніку. Як завжди…

Пальці самі нащупали рукав сорочки, потягнули його вверх, а рука за власним бажанням піднялась до рота.

― Це реальність. Я живий. ― хрипло сказав він собі і вчепився зубами в руку. Біль пронизала його свідомість. В цей момент тільки вона могла бути справжньої. Єдина опора.

― Я живий.

Він потягнув рукав назад, розмазуючи кров по затягнутих шрамах, півмісяцях його реальності. Біль створила його. І біль дозволяє жити далі. Біль. За своїх 25 років він не знав великого болю. Аж поки, вісім місяців назад, все не змінилось. Звичайна нічна прогулянка. Рідне місто. Рідні вулички.  І звук машини, що зупинилась  біля нього. Троє людей у міліцейській формі. Маленька кімната у відділку. І голос, що постійно повторював: «Підпиши!». Він не хотів…

― Я ще раз кажу тобі, хлопче, підпиши! І ми тебе відпустимо! ― єлейним голосом переконував його сержант.

Він поглянув на порожній аркуш паперу, який лежав перед ним на столі.

― Ні, я знаю, що ви від мене хочете! Я це не зроблю!

І не зробив. Ні тоді, коли його почали бити дубинками по нирках. Ні тоді, коли надягли на голову мішок. Ночі, вони довгі. Занадто.

Спогади приносили все нові і нові картини… Маленький сейф, в якому його запирали, і тримали там, поки не закінчувався кисень. Декілька годин замкнутого кола подій, коли свідомість приходила тільки для того, щоб він міг зрозуміти, що це не кінець. Його витягали з сейфу, всаджували на стілець, обмотували голову рушником, і лили воду. Він не встигав добре віддихатись, як знову дверцята сейфу зачинялись. Замкнуте коло.

Під ранок аркуш паперу так само лежав перед ним. А у вухах дзвеніло постійне «підпиши!».  Розум уже не міг ні боятись, ні переживати. Залишилось тільки холодне відсторонення. Можливо, воно і допомогло йому.

Зненацька він схопився, підбіг до стіни, і з силою вдарився головою. Потім ще, і ще. Кров швиденько залила його обличчя.  Він врятував себе. Можливо, від розправи. Можливо, від десятків років, проведених в тюрмі. Не можна знати напевне. Аркуш залишився порожнім. І його відпустили. У них вже не було виходу. Кров на стіні і GPS дані телефона хлопця відкрили двері на волю. Але, якщо тіло здобуло свободу, то розум залишився там на завжди. Пройшли місяці, поки він зміг заставити себе вийти з дому. Важкі ночі, коли всі події повертались у снах.  Жахливі уривки. В нього не залишилось мрій. Не залишилось бажань. Крім одного…

― Я живий. ― тихо прозвучали завітні слова.

Він підняв свої очі, і поглянув на людину, яка була прив’язана до стільця. Світло від настільної лампи падало поневоленому на плечі, відкриваючи погляду три паралельних полоси.

― Я живий.

Хлопець поліз у кишеню і дістав з неї невеликого ножа.

― Я живий.

Він підійшов до людини в міліцейській формі, схопив за волосся, і відтягнув голову назад.

― Я живий.

Лезо міцно прижалось до горла. Воно почало легенько вібрувати, ніби саме згорало від нетерпіння. Серце зробило один сильний удар, і все зупинилось. Весь світ зупинився. Зникнула реальність.

― Я живий.


                                                 Післямова

Герой і кінцівка твору є видумкою. Що не можна сказати про методи тортур нашої міліції. Про них я дізнався або зі слів жертв, або таким чином знущались над знайомими моїх друзів. Можливо ви скажете, що оповідання є занадто жорстоким. Але в дійсності, воно відображає невелику долю того, що діється насправді.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.12.2012 Проза / Оповідання
Творець Богів
19.01.2013 Проза / Оповідання
Подорож Без Тіла (Частина 1)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Оповідання Для дорослих (18+)
30.04.2013 © Джері Фіцджеральд
Верховна Зрада Уркаїни
20.12.2012
Щасливі дні
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 196  Коментарів: 7
Тематика: Оповідання, тортури, я живий
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.12.2012 18:22  Олександр Новіков 

не знаю. просто приєднаюсь до попередніх коментарів. актуально 

 20.12.2012 22:31  Марієчка Коваль 

Ну, це бридка мені тема. Кінець... Та нащо попереджаєте про тяжкість... думаю, зайве. Гарно відтворили. 

 20.12.2012 21:28  © ... для іміз 

Ну, на рахунок жорстких сцен... Скажу, що можу краще. Але поки не знаю, де та межа, і не хочу перегинати палку. Одні й ті самі граблі... 

 20.12.2012 18:36  Тая для © ... 

Читати було страшно... Я не дивилася на стилістику, я думала про зміст. Так... Твір хороший. 

 20.12.2012 18:14  іміз 

не занадто жорстоко...реалістично...чимось стиль мені подібний до Олеся Ульяненка...але Ульяненко жортокі сцени описував ще реальніше...ХОРОШИЙ ТВІР!!!! 

 20.12.2012 17:33  Володимир Пірнач для © ... 

Цікавий текст.
Круто написано.
Плюсую. 

 20.12.2012 11:08  Каранда Галина для © ... 

сильно. і такий фінал є цілком вірогідним. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди