Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.01.2013 16:46Поема
Про життя і смерть  
30000
© Лілія Ніколаєнко

Сповідь в`язня

(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску - нібито брата близнюка Людовіка XIV; за мотивами роману А. Дюма «Віконт де Бражелон»)
Лілія Ніколаєнко
Опубліковано 03.01.2013 / 14803

Частина  1.  Кара  без  вини

Не  знаю  я,  за  що  страждаю  тут,

І  чим  я  провинився  перед  світом.

За  що  приймаю  це  ярмо  спокут

У  час,  коли  би  міг  життю  радіти?


Не  відаю,  який  за  мною  гріх

Примарою  розплати  всюди  ходить.

Ще  у  дитинстві  я  помер  для  всіх  –

Для  себе,  для  людей,  і  для  свободи.


Воскрес  я  у  в’язниці,  як  у  сні,

Не  вічний він – я думав, – як  і  горе.

Та  міцно  спиться  по  сей  день  мені.

Яка  ж  ти  зла,  моєї  долі  зоре!


І  не  розкаже  ні  одна  душа,

Хто  я  і  звідки,  і  за  що  караюсь!

І  невідомість,  як  удар  ножа,

Мене  скосила,  і  нема  їй  краю…


В  свої  літа,  веселі,  молоді  

Валяюсь  я  в  тюрмі  гнилим  підпалком.

І  не  злічити  на  душі  слідів

Від  сліз  безсилля,  що  лилися  змалку.


Не  знав  я  ні  кохання,  ні  добра,

Ні  радостей  простих  і  безтурботних.

І  день  за  днем  я  при  житті  вмирав,

Конаючи  від  болю  і  скорботи.


Я  волю  бачив  тільки  в  дивних  снах,

Тоді  летів  пліч-о-пліч  я  із  вітром,

І  в  юну  душу  не  вкрадався  страх

Упасти  чи  від  сонця  обгоріти.


Але  бажати  цього  наяву

Ні  в  слові,  ні  в  думках  не  маю  права!

За  примхою  чужою  я  живу,

Для  ляльковода  я  жива  забава!


Хай  інші  люблять  і  радіють…  Хай!

А  я  в  ганебнім  попелі  зітлію,

І схороню  життя  свого  розмай,

Гірку  зневіру  і  хитку  надію.


Хай  думають  усі,  що  я  помер,

Лиш  привид  мій  блукає  у  в’язниці,

Лякаючи  там  ще  живих  химер  –

Забутий,  безіменний  і  безлиций…

 

Частина  2.  Примирення  із  долею


Я  часто  думав  про  своє  життя,

Бо  думати  –  моя  єдина  справа,

І  озивалась  жалібним  виттям

В  душі  печаль,  коли  я  кликав  правду.


Втомившись  від  тяжких  безплідних  дум,

Я  з  долею  своєю  примирився,

Благословив  жертовністю  біду,

Ріку  душі  я  дав  скувати  кризі.


Чи  варто  відрікатись  від  вини,

Бажати  волі  пристрасно  і  дико,

Просити  у  свободі  благ  земних,

Як  чисте  небо  не  почує  крику?


Блукати  у  імлі  чужих  нещасть,

Погрузнути  по  горло  у  пороках,

В  інтригах  коротати  цінний  час,

І  пити  божевілля  лжепророків?


Я  звик  до  тиші  –  ось  моя  сім’я,

І  товариство  вірне,  серцю  миле.

А  в  мріях  заборонених  –  не  я,

А  лиш  чиєсь  чуже  зухвале  тіло.


Довічний  спокій,  в  серці  –  пустота,  

Закляклі  мрії,  кам’яна  тривога…

Молитва  щира  не  торкне  уста,

Бо  ця  душа  не  знає  навіть  Бога.


Тюремник  свіжі  квіти  принесе,

Поставить  мовчки  в  старовинну  вазу.

Крізь  грати  світло  зазирне  косе,

Вплете  у  смуток  безголосі  фрази.


Хіба  ще  треба  серцю  більших  благ,

Ніж  вічний  спокій  вдалині  від  світу,

Очам  –  крім  світла,  тілу  –  крім  тепла,

Ну,  а  душі  –  крім  запашного  цвіту?


То  хто  ж  я?  –  не  злочинець,  а  святий?  –

Якого  стережуть  і  доглядають

Для  чогось…  для  найвищої  мети  –

Для  пекла  на  землі,  чи  в  небі  –  раю?!


О,  я  не  хочу  думати  про  те!

Не  хочу  знать  ні  правди,  ні  омани!

Хай  квіти  волі  снігом  замете,

Байдужості  рубець  замінить  рану…

 

Частина  3.  Воскресіння  надії


До  всього  можна  звикнути,  на  жаль,

І  навіть  до  самотності  гнилої.

На  втіху  обернув  свою  печаль,

Був  певен  –  не  торкнуть  мого  покою.


Та  раптом  серед  тиші  вдарив  грім,

Заглянув  дивний  гість  тоді  до  мене,

Розвіяв  у  душі  гіркотний  дим,

І  серце  змусив  битися  шалено.


І  він  сказав,  –  о,  як  можливо  це!  –

Вогонь  горів  у  кожнім  його  слові  –

Що  я  і  мій  король  –  одне  лице,

Сказав,  що  королівської  я  крові!


Він  довго  запевняв,  що  друг  мені,

Що  звільнить  від  марудної  спокути.

Всі  блага  він  оспівував  земні,

І  волю  обіцяв  мені  вернути.


Я  сумнівався,  але  все  ж  сказав,

Що  я  щасливий,  і  мені  не  треба

Ні  радощів  людських,  ні  злих  забав,

Ні  тронів  на  землі,  ні  ласки  неба.


Та  все  ж  він  був  умілий  на  слова,

І,  мабуть,  говорив  таки  відверто.

Той  голос  рани  медом  поливав,

І  душу  врятував  мою  від  смерті.


Я  здався…  Я  утік  із  ним  з  тюрми,

Все  було  так  таємно  і  красиво,

І  я  кохав  щемливо  кожну  мить,

Що  наближала  нездійсненне  диво.


О,  так!  Я  хочу  вийти  із  пітьми,

І  стати  переможцем  цього  бою,

О  Боже,  молитви  мої  прийми!

Свободою  я  рани  всі  загою!


Я  славою  у  серці  біль  втоплю,

Криваві  сльози  осушу  промінням

Своєї  правди,  і  пітьму  облуд

Осяє  справедливості  пломіння!


О,  вартий  цей  тріумф  усіх  страждань,

Всіх  мук  і  невідомості  гіркої!

Яка  тонка  сліпої  долі  грань!  –

Я  –  вже  не  в’язень,  я  –  свободи  воїн!

 

Частина  4.  Падіння  із  сонця


На  трон  чужий  мій  друг  мене  возвів.

Мій  добрий  геній  слова  не  порушив.

Надій  моїх  мільйони  кораблів

Опісля  бурі  досягнули  суші.


І  був  тоді  я  в  ролі  короля

Держави,  наймогутнішої  в  світі,

На  місці  того,  хто  своїм  ім’ям

Затьмарив  сонце  у  його  зеніті.


Та  тільки  день…  Розлився  гнів  небес,

Захмаривши  мою  щасливу  днину!

Бо  істинний  король  з  пітьми  воскрес,

Мене  ж,  натомість,  у  безодню  скинув…


Бо  він  король.  Він  –  сонце  на  землі,

А  я  –  ніхто!  Я  тільки  тінь  безлика!

Я  впав  із  сонця…  Жаль,  що  не  згорів,

Що  народився  на  пекельне  лихо!


І  наді  мною  посміялись  всі  –

Паяци  в  рясах  і  кати  в  коронах.

І  згодував  пліткам  жорстокий  світ

Мої  пориви  до  життя  і  трону.


Мене  відвезли  геть,  і  у  тюрмі

Наділи  на  лице  залізну  маску,

Щоб  не  узрів  ніхто  вже  образ  мій,

Не  прийнятий  людьми,  забутий  часом.


Я  б  розум  божевіллям  задушив,

О  доле  зла!  Та  він  живе,  розбитий…

Навіщо  ти  дозволила  душі

Нектар  чужий  наївно  так  надпити,


Торкнутися  до  чуда,  до  зірок,

А  потім  впасти  в  небуття  глибоке?!

В  якого  бога  вірив  злий  пророк,

Що  так  навіщував  мені  жорстоко?!


О  ні,  я  кари  більшої  не  ждав,

Не  уявляв  ганебнішої  ролі,

Та  крила  піднесла  мені  біда,

Вони  ж  зламались  у  польоті,  кволі.


Навіщо  ж  я  побачив  рай  земний,

Відчув  спокусу  влади  і  пошани?

Я  знову  злочин  без  вини  вчинив,

І  знову  повернувся  у  кайдани…

 

Частина  5.  Жорстока  п’єса


О,  доля  –  це  поганий  сценарист!  –

Складає  для  людей  жорстокі  п’єси!

Абсурдним  темам  віддає  свій  хист,

Невинних  ріже,  а  ганебним  лестить.


Який  мудрець  зуміє  відмести

Добро  від  зла,  а  зерна  –  від  полови?

Який  суддя  владнає  спір  пустий

Сліпого  вчинку  і  хиткого  слова?


Що  є  свобода?  –  тільки  суєта!

Вмістилище  оман,  сумнівних  істин!

Промчаться,  як  вітри,  земні  літа,

Залишивши  усі  думки  без  змісту.


Хто  скаже,  де  тріумф,  а  де  провал?

Що  краще  –  затухати  чи  горіти?

Якими  б  не  були  земні  жнива,

На  всіх  чекає  смерть  у  цьому  світі.


То  ж  знайте,  я  –  забутий  син  і  брат,

Без  права  на  ім’я  і  на  обличчя.

Ні  правди  вже  не  хочу,  ні  добра,

Лиш  кожну  мить  я  слізно  вічність  кличу.


Мене  чекав  печальний  епілог,

І  драму  не  змінити  цю  прокляту!

Життя  –  це  гра.  Хай  хтось  на  сцені  –  бог,

Мені  ж  яскраву  роль  замінять  грати.


Я  всіх  прощаю,  бо  усі  ляльки

На  службі  у  черствого  ляльковода.

Всі  жертви  –  і  пани,  і  бідняки –

Поламані  гілки  людського  роду.


Хтось  мучиться  на  волі  від  гріхів,

Шукає  то  загибелі,  то  Бога,

Хтось  пекло  при  житті  пройти  зумів,

А  я  в  неволі  вільний  від  усього!


Я  вільний  від  земної  боротьби,

Від  пошуків  того,  що  не  існує.

В  чеканні  потойбічної  доби

Моя  душа  не  квилить  більше  всує.


Ця  сповідь  в’язня  вже  дійшла  межі.

Мовчання  –  відпер  мій  сенс  єдиний.

Залізна  маска  на  моїй  душі  –

Її  вже  ні  для  кого  я  не  скину…

2012р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.01.2013 Поезії / Сонет
Казка нерозгаданого літа
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
10.12.2016 © Вікторія Івченко / Сатиричний вірш
Про Дитину вічну
10.12.2016 © СвітЛана / Вірш
Татіана
10.12.2016 © СвітЛана / Вірш
Аннета
10.12.2016 © Савчук Віталій Володимирович / Балада
Балада про кохання
10.12.2016 © Серго Сокольник / Філософський вірш
Літературне пророцтво
Поема Про життя і смерть
02.03.2013 © Тетяна Чорновіл
КОРЮКІВСЬКА ТРАГЕДІЯ
03.01.2013
Сповідь в`язня
18.12.2012 © Тетяна Чорновіл
ПАРАД ПЛАНЕТ 2012
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 152  Коментарів: 4
Тематика: Поезії, поема, в`язень, кара, доля, надія, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.01.2013 16:04  © ... для іміз 

Дуже дякую! Рада вам) 

 04.01.2013 15:58  іміз 

ваша мова і легка і багата водночас! Успіхів у творчості! Чекаю нових творів від Вас!!! 

 04.01.2013 02:10  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую, п. Тетяно за відгук! Насправді, я не мала ніякої мети, а просто хотіла зобразити чи описати таку долю, бо вона мене вразила... Але я не впевнена, що ця історія така вже й відома для всіх - у наш час, коли люди взагалі мало читають і мало цікавляться історією... Тому й не кожен зрозуміє. 

 03.01.2013 23:44  Тетяна Белімова для © ... 

Що сказати, Ліліє? Чудовий твір! Приємно, що неокласична традиція в українській літературі не перервалася! Класичний жанр, розмір, сюжет. Виписано майстерно без затягувань і провисань. Єдине, що не можу не спитати, для чого Ви вирішили переповісти цю відому всім історію? Якою була Ваша мета? Це більше схоже на стислий поетичний переказ. Сумний, красивий, філософський, але все ж не самостійний твір. Чи, може, Ви бачите свій внесок у розкриття цієї теми? Вкажіть тоді, будь ласка.
Вітаю на Порталі! Виставляйте й інші свої твори!
До речі, у Вас дуже гарна аватарка! Загадково-гарна! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
03.05.2011 © Наталі
10.12.2016 © СвітЛана
10.12.2016 © Костенюк
28.12.2011 © Тетяна Чорновіл
09.12.2010 © Народна творчість
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди