Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
04.01.2013 16:57Сонет
 
50000
© Лілія Ніколаєнко

Казка нерозгаданого літа

(вінок сонетів)

Лілія Ніколаєнко
Опубліковано 04.01.2013 / 14812

1.

Моя любове, я тобі вклоняюсь.

Нічого в тебе не прошу взамін.

Моїй душі, ти ніби, сонце сяєш.

Звучиш у серці, як святковий дзвін.


Ти – мир серед війни, ти – світло раю,

Надія, що повстала із руїн.

Нехай я дива більшого не знаю,

Та лиш тобі доземний цей уклін.


І хай моя така нехитра мова,

Я - на папері неба, без прикрас,

Молюсь за тебе щиро в кожнім слові,


Пишу казкові повісті «про нас»,

Єдина, неземна моя любове.

Хоч знаю, не прийде щасливий час…


2.

Хоч знаю, не прийде щасливий час,

Бо нам дало життя невдалі ролі,

Та кожну мить я, ніби перший раз,

У спогадах замріюю до болю.


Коли я ще не знала зовсім «Вас»,

По світу волочила крила кволі,

Незрячою блукала поміж фраз,

Що написала задля гри доволі.


Та очі Ти один мені відкрив.

І ніжністю наповнив і одчаєм

Мене, змарнілу від холодних злив.


Твій образ всюди мариться, витає.

Ти небеса у мене перелив.

Душа тобою сповнилась до краю…


3.

Душа тобою сповнилась до краю…

А серце рветься через сотні миль.

У сні тебе ласкаво обіймає

Мелодія нечутна, ніби штиль.


Невже йому не бачити розмаю,

А лиш збирати пустоцвіт безсиль?

Чи марно вечори для мене грають

Печальний і шляхетний водевіль?


Та ні, мабуть, це вища нагорода,

Як долі неогранений алмаз –

Спивати із кохання чисту вроду,


І вірити, що сенс іще не згас

Шукати у стражданнях насолоду.

Ти – вірний мій, о ні, не ловелас!


4.

Ти – вірний мій, о ні, не ловелас!

Хай іноді болять сердечні рани,

Я іншим болем тішусь повсякчас –

Який же він солодкий і дурманний!


Йому служу покірно, без образ.

Ні, ти – не гріх, не кара, не кайдани!

Лише тебе крилатий мій Пегас

Візьме у небо, у світи незнані!


Лиш попроси. Та ні, вже краще так! –

Хай серце любить, ти ж – цього не знаєш.

Не прочитаєш зоряний той знак…


Моя душа зорить на небокраї,

Як почуттів загублених маяк.

Я самотою мучитимусь в раї.


5.

Я самотою мучитимусь в раї.

А мука та солодка, як нектар…

Приреченість свою благословляю,

І серце віддаю на твій олтар.


Байдужістю мене не покараєш,

(Тобі не передам же я цей дар!)

І не нашлеш зневаги чорні зграї,

Що в бурю зла спустилися із хмар.


Якщо ж колись так станеться із нами,

Що світла пам`ять потемніє враз,

І біль залишить невигойні шрами,


Тоді згадаю долі світлий глас,

Що у мені звучав її устами.

І не порушу цей святий наказ.


6.

І не порушу цей святий наказ.

Хоч докори лунають звідусюди,

І душать серце, як отруйний газ.

Любов свою омию від облуди!


Нехай достатній ще пліток запас,

Кохання не зуміють вбити люди,

У натовпі принизливих гримас

Тепер, як і тоді, шукаю чуда…


Безжалісно втікає час із рук,

Як дикий птах, що небо лиш кохає.

Клює сумління, наче здобич - крук.


І кров у чашу вічності стікає.

Та хай не гоїть цих блаженних мук! –

Живу з твоїм ім’ям і помираю…


7.

Живу з твоїм ім’ям і помираю.

Із попелу встаю, щоб розцвісти,

В казковому полоні дивограю

Мотив почути щирий і простий.


Він знов мені про щастя нагадає,

І зцілить від журби і самоти.

Мій веселковий, світлий і жаданий,

Не знала досі я таких, як ти!..


Здалась тобі. П’янке безсилля морить,

Як голос твій я згадую щораз.

Він – зілля, що настояне на зорях.


Ураженням любовних метастаз

Моя душа невиліковно хвора.

Цей біль для мене, як іконостас.


8.

Цей біль для мене, як іконостас.

Із нього я черпаю віри силу.

І вдячна я, що він прийшов завчас,

І до кінця не дав змарніти крилам.


Найбільше із усіх земних причасть –

Пізнати світло, чим душа доспіла.

Воно їй все сторицею віддасть

Хоч радощів земних не знає тіло…


Плітки ж усі наповнені сміттям,

І тернами колючими вінчають

Мої нехитрі тихі почуття.


Як пісню лебедину ту, прощальну,

Тобі душа співає каяття,

Мій листопаде, лицарю печальний.


9.

Мій листопаде, лицарю печальний.

Володарю моїх невинних мрій!

О, не карай собою так безжально,

Не змушуй за любов іти у бій!


Не клич мене до грішного причалу,

Мій травню, вічно юний і палкий…

Лишень дозволь носити в серці жало,

І спогад заколисувать щемкий.


На відстані страждання і розлуки

Вже більшої не трапиться біди.

Любов сильніша, чим сильніші муки.


Хай буде так. Шляхом своїм іди.

Ти не почуєш серця мого стукіт.

Ми тільки друзі – буде так завжди.


10.

Ми тільки друзі – буде так завжди.

Мій розум із душі спокусу вирвав,

Венери недоторкані сади

Не доведуть нас до п’янкої прірви.


Зостанеться лиш вічно молодим

Те дерево пізнання і зневіри…

І в мріях навіть ти мене не жди,

І не буди спокусливого звіра.


Лукавий змій шукатиме утіх,

Та я втечу із тих садів подалі.

Не упущу я в храм любові гріх.


Не дам йому сумління на поталу.

Та чую скрізь його глузливий сміх –

Шмагають душу протиріччя шквальні.


11.

Шмагають душу протиріччя шквальні.

В бою ілюзій дістає скарби

Та мрія, що зоріла над проваллям,

А потім кличе на бенкет журби.


Твій корабель покликав берег дальній,

А мій стоїть на посміху в юрби.

Я билась за любов вогнем і сталлю,

Та «нічия» не варта боротьби…


А може це насправді не кохання?

То що тоді? Фантом його блідий,

Надій моїх замучених блукання?


Ковток цілющої колись води

Отрутою стає розчарування.

Вже згіркли всіх бажань моїх меди.


12.

Вже згіркли всіх бажань моїх меди.

А може, краще про усе забути? –

Повік не повернутися сюди,

В квітучий край солодкої спокути;


До джерела байдужості дійти,

В життя нове без роздумів пірнути,

І шлях, що ти для мене освітив,

То - для свободи внутрішньої пута?!


Хто я для тебе? Лиш безлика тінь,

Чи мрія, заповітна і страждальна? –

Не знати, Боже, дай мені терпінь!


Надії корабель давно відчалив.

Хай сивіє самотня височінь,

Курличе осінь журно і прощально.


13.

Курличе осінь журно і прощально,

Свідомість будить від п’янкого сну,

Хоч присмак невідомості мигдальний

Ще манить у закохану весну.


Я бій проігнорую вирішальний

В романі про невидиму війну.

Сюжет його, аж до нудьги банальний,

Та ставить зависоку він ціну…


Осіння зваба підморгне лукаво,

Закрутить у калюжі лист рудий.

І смуток огорта мене ласкаво.


Чарівністю граційної ходи

Жага остання у думках блукає,

В душі лишає золоті сліди.


14.

В душі лишає золоті сліди

Моя печаль, надривиста і світла.

Зібрала найдорожчі я плоди –

Ті, що дозріли із простого цвіту.


Дозволь мені розтанути, як дим,

У казці нерозгаданого літа –

На тій межі між грішним і святим,

Та ніжності моїй не дай зітліти!


Та не дозволь забути про красу,

Що із роками в серці не минає,

Щемливу ніжність і високий сум…


Я винна без провини, та не каюсь.

І хрест без нарікання свій несу.

Моя любове, я тобі вклоняюсь.


МАГІСТРАЛ


Моя любове, я тобі вклоняюсь,

Хоч знаю, не прийде щасливий час.

Душа тобою сповнилась до краю,

Ти – вірний мій, о ні – не ловелас!


Я самотою мучитимусь в раї.

І не порушу цей святий наказ.

Живу з твоїм ім’ям і помираю.

Цей біль для мене, як іконостас.


Мій листопаде, лицарю печальний,

Ми тільки друзі – буде так завжди.

Шмагають душу протиріччя шквальні.


Вже згіркли всіх бажань моїх меди.

Курличе осінь журно і прощально.

В душі лишає золоті сліди.

2012р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.01.2013 Поезії / Поема
Сповідь в`язня
05.01.2013 Проза / Новела
Про дерева, художника і... депутата
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Філософський вірш
Взаємопроникнення
03.12.2016 © Дністран Оксана / Філософський вірш
Я просила снігу у зими
03.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Вшануємо жінку
03.12.2016 © Кучерук Наталія Василівна / Вірш
Природа - й модельєр, й дизайнер геніальні...
03.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Комусь літа
Сонет
08.01.2013
Коронування лаврами і терном
04.01.2013
Казка нерозгаданого літа
23.11.2012 © Тетяна Белімова
Дивлюсь на фото – ніби і не я…
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 135  Коментарів: 8
Тематика: Поезії, сонет, літо, казка, моя любов
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.01.2013 01:09  © ... для Деркач Олександр 

Дякую!!! 

 06.01.2013 19:12  Деркач Олександр для © ... 

Дуже сподобалося, гарна поезія. 

 05.01.2013 01:46  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую дуже , п. Тетяно! Виставлю обов"язково. 

 05.01.2013 00:42  Тетяна Белімова для © ... 

Ліліє! Пізніше перечитаю без поспіху! Прочитала тільки перший - чудовий! Сумна й правдива повість! Аналогія із Шекспіром, на мій погляд, цілком слушна! Виставте ще й прозу, якщо Ваша ласка! 

 04.01.2013 22:21  © ... для Наталя Данилюк 

Захвалите мене, Наталочко.. Дякую!!!))) 

 04.01.2013 21:00  Наталя Данилюк для © ... 

Прекрасний вінок сонетів - справжній гімн людським почуттям!Браво, Лілю!Ви - справжній Шекспір у спідниці! 

 04.01.2013 18:22  © ... для Олександр Новіков 

спасибі =))) 

 04.01.2013 17:11  Олександр Новіков для © ... 

класно, реальний вінок)))) правда я спочатку пропустив перехід до друзів тому перечитував з9. сподобався образ листопаду-печального лицаря 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.12.2010 © Тетяна Чорновіл
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
03.05.2011 © Наталі
15.01.2009 © Микола Щасливий
30.11.2016 © Микола Чат
01.08.2011 © Лукан Наталья
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди