Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.01.2013 21:25Оповідання
Для студентів  Для коханої [для коханого]  Для дорослих  Про молодість  Про кохання  
Далеке і вічне
10000
© Олекса Т

Далеке і вічне

уривок з повісті "Як народжується щастя"

Щастя - вінець відважних.
Фоанцузське прислив`я
Олекса Т
Опубліковано 09.01.2013 / 14859

Зазвичай снігова зима з морозами в тутешніх краях настає на початку грудня, але цього року сніг несподівано випав в середині жовтня.

Роман, відірвавшись від комп`ютера, піднявся і підійшов до вікна. Повільно розгойдуючись у світлі ліхтарів, великі сніжинки осідали на гілках ялин, що ростуть за вікном. "Як мальовничо падає сніг" - промайнула в голові думка. Щось знайоме було в цій картині. Якесь невловиме почуття смикнуло за ниточку в мозку, і засвітилася нова думка - "Адже щось подібне вже було. Давно". Серце приємно защеміло, як колись в давні, нерозпізнані ще мозком, часи.

Його мозок, як комп`ютер в режимі пошуку, нестримно сканував усі клітинки пам`яті, намагаючись знайти ту, яка зберігала інформацію про відрізок часу, в якому він вже бачив подібну картину.

Роман присунув крісло до вікна, і відсунув у бік штори. Постоявши деякий час перед вікном, він розпалив камін і, зручно розташувавшись в м`якому кріслі, продовжив спостерігати картину народження нової зими. У повільному падінні сніжинок була якась особлива, заворожлива привабливість. " Коли ж це було? Адже точно я це вже бачив. Але коли?". Переобтяжений роботою мозок повільно переходив від сканування подій у режим пошуку минулих чуттєвих сприйнять.

І ось несподівано в пам`яті запалилася, яскраво спалахнула, ідентифікована зі схожим почуттям область пам`яті і Романа понесло в той далекий час від нинішнього розміреного життя.


------------------------------------------------------


Роман прокинувся рано. Перевертаючись з боку на бік в ліжку, він у напівдрімоті подумав:

"Ну ось і настав останній день карпатського відпочинку, завтра вже буду в Києві.  Шкода, що канікули закінчуються. Так добре було тут".

Він підвів голову і подивився у вікно. За вікном вершини ялин і шматочок темного неба починали отримувати більш різкі обриси на фоні ранкового неба, яке почало світліти.

"Сонце встає. Може Юрка збудити"? - подумав Роман і повернув голову у бік його ліжка. Його друг спав на животі, обернувши обличчя до стіни. Подивившись на солодко сплячого Юрка, Роман передумав його будити. Він сів на ліжку, підібгавши під себе ноги, і натягнув ковдру під підборіддя. Небо поступово яснішало і стало міняти свій відтінок на рожевий. Коли вже сонце піднялося повністю над горами, повний потік світла, яке сліпило очі, линув на землю, примушуючи іскритись сніг, що лежав на гілках високих ялин.

Роман мрійливо дивився у вікно і в його голові спливло обличчя Наталки. Він мимоволі посміхнувся. Такого відпочинку і такої чистоти почуттів він не міг пригадати у своєму житті. Це було вперше.

"Так, Юрко правий. Таке не повторюється" - увірвалася нова думка в голову Романа.

Уся компанія Романа, включаючи і Олю з Іриною, відразу ж з їдальні пішла прощатися з Катрусею та Наталкою. Студенти-кияни побажавши дівчатам доброї дороги, заквапилися назад, щоб встигнути на автобус в Яблуницю. Роман та Юрко залишилися з від`їжджаючими. Вони теж від`їжджали сьогодні увечері і настрою їхати кататися на лижах у них не було. Розмова з дівчатами не клеїлася. Через півгодини під’їхала «Волга». Хлопці допомогли батьку Катерини укласти речі дівчат у багажник. Катя потиснула на прощання хлопцям руки і сіла в машину.

Наталя недовго порозмовляла з Юрком, і поцілувавши Юрка в щоку підійшла до Романа, який щоб не їм заважати, стояв по осторонь.

- Я ніколи тебе не забуду, Ромашко. І твою посмішку, вона мене просто вбиває своїм теплом. – Промовила відверто Наталка до нього і стисла своєю теплою долонею його лікоть. Її очі були наповнені глибоким сумом і, як здалося Роману, відчайдушно щось прохали у нього. Але він відігнав від себе сторонні думки «Щось привадилось. Пусте».  Вона сіла на заднє сидіння і, закривши двері, в останнє посміхнулась парубкам. Авто рушило з місця і, набравши швидкість, досить скоро віддалилося. Юрко та Роман , провівши поглядом машину,  повернулися та пішли до себе на турбазу.

Зібравши свої речі, вони наостанок пройшлися по селищу на автостанцію і узяли квитки на автобус до Івано-Франківська.

- Я все ж таки великий дурень Романе. - признався на зворотній дорозі Юрко. - Учора ми відверто поговорили з Наталкою. Я намагався з`ясувати чому вона була якоюсь нерішучою в стосунки зі мною. І знаєш що вона мені відповіла?

- Мовила що ти ідіот? – Сумно пожартував Роман.

- Майже, але тільки досить м’яко, щоб не образити, сказала, що якщо у чоловіка немає рішучості то жінка не зобов`язана брати на себе ініціативу і вішатися йому на шию. Ну і що тут такого, що в її планах весілля невдовзі? Адже не радіє вона цьому. Я повів себе дійсно як  ідіот, відразу ж хвіст підібгав. Але все одно, Наталка дуже гарна дівчина. Рідко таку можна зустріти. І вродлива  і зовсім не без мозку.

- Так, я повністю з тобою згоден із приводу Наталки - коротко погодився Роман, слухаючи друга. - Але нічого не поробиш, усе приємне коли-небудь закінчується.

- Як і погане. А може вона не вийде заміж, а? - запитав швидше сам у себе Юрко.

- Може - тихо відповів йому Роман.


У плацкартному вагоні потягу Івано-Франківськ - Москва вони поклали свої речі і сіли за столиком один навпроти одного. Раптом,  як на зло, у вагон увірвався буревій у вигляді Лерки та її мами. Поки ті розташовувалися на своїх місцях, трошки поодаль від місць які займали хлопці, Юрко та Роман подивилися один на одного і стомлено посміхнулися. Їм було приємно від чистого повітря, крутих схилів гір та чистих стосунків з Наталкою і Катериною. Відпочинок видався надзвичайно  приємним.

- Ромчику, я ніколи не гадав, що можливі такі стосунки між чоловіком і жінкою, і що це так приємно. Мені це запам`ятається надовго. Таке трапляється тільки раз в житті. Це як лебедина пісня – промовив Юрко.

- Ой, хлопці, а ви знаєте який виявляється цікаве це місто. Ми з мамою поїхали рано з турбази і побували на екскурсії. - без вступу заторохтіла Лерка, що підсіла на полку навпроти хлопців. Ті, не змовляючись, переклали свої очі на неї і так пильно подивилися їй в очі, що Лерка відразу ж замовкла.

- Ну я бачу ви втомилися, відпочивайте. Я вам не заважатиму – відчувши що вона втрутилася невчасно, пробелькотіла Лерка і негайно зникла.

Настрій вона все-таки встигла хлопцям зіпсувати. Мовчки, провівши очима перон, що віддалявся, і, посидівши ще пару хвилин, Роман, не кажучи ні слова, заліз на свою верхню полицю.

Він закрив очі і зробив спробу заснути. Але сон довго ще не міг прийти до нього.


" Як все-таки добре було в Яремчі. А Наталя виявилася дівчиною, яку досить важко викинути з мозку. Шкода буде якщо вийде заміж без кохання ". Він згадував її пишне довге волосся, вираз очей, кожну риску її вродливого обличчя. Роман майже півночі ворочався і ніяк не міг знайти зручного положення, щоб заснути. Подивившись вниз, він побачив, що його друзяка вже спав.


" Ти по-моєму подобаєшся їй, …ніхто не знає як їй допомогти в такій ситуації., … у тебе красива посмішка" – змінювали в напівдрімоті один одного уривки фраз з попередніх розмов з Наталі та  Катериною. Сон був неспокійним і Роман часто прокидався. "Ромашко, допоможи" - серед ночі просвердлила мозок неспокійна думка і він прокинувся в котре вже за ніч і більше не зміг заснути до Києва . Йому уявилося нібито хтось дуже голосно заволав до нього.

 "Господи, адже вона ж мені подобається. Адже я дійсно хотів би бути з нею поруч. Навіщо ж я віддав ініціативу Юрку? Мабуть це дійсно я буду винен в тому що вона стане нещасною із-за прийдешнього одруження. Адже це буде каторга на все життя. Що ж робити? Може поїхати до неї і признатися, що вона мені подобається?" - Тривожні думки не давали йому спокою. Залишок ночі він провів у важких роздумах.


Потяг повільно підкотив до платформи вокзалу і завмер. Провідник відкрив двері і Роман вийшов з сумкою на перон. За ним вискочив в спортивному костюмі і Юрчик. На вулиці було ще темно і на платформі горіли ліхтарі.

- Ну що, відпочинок закінчився? Знову навчання. У тебе коли семестр починається? - неуважно запитав Роман друга.

- Облиш, брате. Нічого страшного, зараз ось потяг рушить я ляжу і засну. І до самої столиці мені снитиметься Яремча. - Юрко глибоко зітхнув і продовжив - А відпочинок був просто чудовим. Дякую тобі Ромчику. Знаєш я так себе чудово почуваю, як заново на світ народився.

- Ти про Олену свою так і не згадав. А казав, що обіцяв їй писати щодня - нагадав другові Роман. Він був радий тому, що друг став знову таким же як і раніше.

- Не для мене вона, напевно. Дякувати Наталі, вона мене вилікувала від мани. Я ж прекрасно розумів, що ми з Оленою не пара. Я для неї - "ліміта", іграшка долі.

Вони ще порозмовляли декілька хвилин на пероні, поки не оголосили відправлення потягу. Друзі обнялися на прощання і Юрко увійшов до вагону. Потяг повільно рушив. Роман стояв і дивився услід потягу,  поки той не зник у темряві. Йому стало сумно і самотньо. Він через повітряний перехід увійшов до будівлі вокзалу. Крізь натовпи людей з валізами і сумками, він повільно просувався до виходу.

- Увага шановані пасажири, прибуття швидкого поїзда номер 51 повідомленням Харків-Трускавець затримується на годину. Про прибуття потягу буде оголошено додатково - голос з репродуктора вивів його із заціпеніння. Роман підняв голову і подивився на табло. На величезному табло навпроти рядка що інформував про потяг 51 в останній графі про наявність вільних місць горів напис - "Є". І тут він різко розгорнувся назад і рішуче проштовхнувся в касовий зал.


------------------------------------------------------

 

- Доню, щось ти стала якоюсь іншою після Карпат, - сказав батько після сніданку одягаючи пальто. - Ось і Миколі не задзвонила ані разу після приїзду. Другий день адже як вдома. А до весілля всього два місяці лишилося.

- Тату укрий шию шарфом, на вулиці зимно, - уникливо відповіла Наталка, проводжаючи ранком батька до роботи.

  Мати підозріло подивилася на неї, передчуваючи щось недобре, але промовчала. Вона вже здогадалася по поведінці доньки, що та зустріла когось, хто припав їй до душі.

- Ну я пішов. А ввечері сходимо до батьків Миколи, бо нечемно з нашої сторони якось вийде. Так що будь напоготові - вимовив на прощання батько.

- Наталя, що з тобою? - запитала матір, коли пішов батько.

- Мама не запитуй, мені зараз не до розмов.

- Ти викинь усі дурниці з голови, тобі скоро 23 виконається. Давно вже заміж треба було вийти. Микола дуже добрий хлопець, і професія у нього перспективна і батьки з великими зв`язками. Будеш як сир у маслі кататися. Всі заздрити будуть.

Наталя, нічого не відповівши, пішла до великої кімнати і всівшись на дивані включила телевізор.

День тужливо наближався до вечора і Наталка стала помітно нервувати. Їй страшно не хотілося сьогодні зустрічатися з Миколою і його батьками, але опиратися волі батька вона була не в змозі. Вона все ще перебувала під гіпнозом атмосфери студентської компанії з якою її познайомила Катерина. А точніше, усі думки були зайняті одним ім`ям - Ромашка.

Близько чотирьох годин дня, коли починало вже темніти на вулиці, пролунав звук машини, що під`їхала, і, через деякий час, обережний стук в двері. Мати встала з-за столу і пішла відкривати двері.

- Перепрошую пані, а Наталка Маленко тут мешкає? - крізь звук телевізора Наталя почула знайомий голос і швидко вскочила в тапці.

- Немає тут ніякої Наталки, йди ліпше додому хлопче, помилився ти адресою - відповіла мати і швидко закрила двері в надії, що дочка нічого не почула.

Наталі із завмираючим серцем рвонула до дверей і, відштовхнувши матір, вискочила на вулицю. По уторованій в снігу стежині йшов у напрямку до таксі Роман.

- Ромашко! Зупинись! Забери мене з собою! - крикнула вона на бігу.

- Наталко, негайно повернися, не ганьби нас з батьком - почувся суворий голос мами, але Наталя не звернула на нього уваги.

Роман обернувся і Наталка з розгону впала в його обійми і не соромлячись матері жадібно стала його цілувати. Потім вона підняла руку і дивлячись в його очі провела своєю м`якою і теплою рукою по його обличчю. Її очі сміялися.

- Романочку, коханий, як мені без тебе погано. Чому ти так довго не приходив? Ти вже встиг мене забути?- тихо сказала Наталі.

- Не вигадуй нісенітниць, я ж тільки Юрка провів до Києва і ось, як бачиш, негайно повернувся за тобою. Я всю ніч розмірковував про тебе і зрозумів, що я не можу опиратися долі. Було б невибачним свинством з мого боку залишити тебе - знявши куртку і укриваючи нею Наталку, відповів усміхнений Роман. Її маленьке серденько, що несподівано пізнало справжнє кохання, радісно билося в грудях, а на губах сяяла, як сонечко, посмішка. Їм стало дуже легко від того що вони знову були разом. Усе інше у світі втратило для них всяке значення.

Десь у височині, сидячи на хмаринці, вдоволено потирав руки від вдало випущених стріл, маленький світлоголовий байстрюк Купідон.

 Відбулося ще одно маленьке диво і в цю мить на світі стало на двох щасливих людей більше.

Цього вечора, що наставав, крутилися у повітрі великі сніжинки, повільно осідаючи на землю. Починалася нова сторінка в житті Наталки. І ім’я цьому було - Кохання!


------------------------------------------------------

 

Приємна знемога, викликана спогадами молодості, охопила усе тіло. Роман заново пережив ті самі почуття як і тоді, при від`їзді з Яремчі. Він навіть закрив очі. У кімнаті тихо потріскували дрова, які яскраво горіли в каміні, наповнюючи кімнату чарівними відблисками на стінах та теплом. Клацнув вимикач і світло від великої настільної лампи, м’яко розлилося по кімнаті. Роман вийшов з оціпеніння навіяного спогадами минулих часів і повернувся лицем у напряму лампи

-          Сумуєш? – Спитала підходячи до нього жінка.

Роман мовчки поцілував жінку, яка схилила до нього голову.

- Сідай кохана – визволив для неї крісло та вийшов з вітальні.

Невдовзі він повернувся з пляшкою червоного вина та палаючою свічкою. Роман поставив все на камін і наливши у келихи вина протягнув один келих до жінки. Потім він усівся на підлогу в ногах у жінки та взяв її долоню в свою і поцілував.

-  Наталю, а чи пам’ятаєш той вечір в Карпатах?

-  Що з тобою Ромашко? – здивовано спитала вона.

-  Розумієш я тільки зараз збагнув що я є найщасливішою людиною на світі, адже у  мене є кохана жінка, тобто ти Наталочко. Я щойно згадав той далекий вечір у Яблуниці, коли вперше побачив тебе.

-  Я відчула що ти є моя доля с першої миті, не дивлячись на те що ти не зробив тоді першого кроку до мене і  поступився Юрку.

- Може й так, але я був впевнений що ми  будемо разом – відповів чоловік. - А Юрка треба було лікувати тієї зими.  І ти це зробила.

Роман підвівся і сів у крісло яке стояло поруч. Дружина підвелася теж і присіла на підлокітник крісла та обійняла його за шию. Відпивши трохи вина, вона поставила келих на камін і опустила голову йому на плече, усім тілом притиснувшись до його грудей.

- А сніжинки такі самі як і в ту далеку зиму - задумливо промовила вона, дивлячись у вікно на снігопад, що посилився. - Я тобі така вдячна за те що ти врятував мене від мене самої і повернув до життя. Адже якби я тоді вийшла заміж за Миколу, я би ніколи не впізнала що таке є справжнє кохання.

Чоловік цього разу нічого не відповів, а тільки злегка торкнувся губами її щоки.

Наталка і Ромашка ще довго сиділи в обнімки біля тліючого каміна, дивлячись у вікно на танок сніжинок і мовчки згадували той далекий час, коли незважаючи на морози народилося їх щастя.

Калгарі, Канада квітень 2011
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
30.05.2012 Проза / Оповідання
День Святого Валентина
22.03.2013 Проза / Оповідання
Перший сніг
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про кохання
09.03.2013 © Озерова Альона
АРТИСТ
09.01.2013
Далеке і вічне
15.10.2012 © Луч Света
Меланхолійна казка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 121  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання, кохання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
07.02.2014 © Суворий
22.09.2013 © Тетяна Белімова
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди