Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.01.2013 07:32Есе
Для дітей  Для вчителів  Для бабусі [для дідуся]  Для студентів  Для дорослих  Про життя  
80000
Без обмежень
© Анна Порядинська

Шукачеві сюжетів - в поміч

Анна Порядинська
Опубліковано 16.01.2013 / 14986

У Парижі, щоб написати книгу, зовсім не потрібно мати активну художню уяву: можна просто ходити до одного й того ж самого кафе, бару або ресторану протягом тижня - і ось вам матеріал. Потрапила я нещодавно до одного закладу, що складається з барної стійки, музичної машини та приміщення  для курців. Якщо трохи поговорити з господинею та покрутитися на десяти квадратних метрах поміж входом та туалетом, то можна скласти цікаву картинку нічного життя Парижа. Зів’ялі від паління цигарок інтелектуали, які спускаються зі своїх веж зі слонової кістки для того лишень, щоб придбати туалетний папір та перехилити віскі, або ж хіпстери в шалених капелюхах хихотять в кутку та тичуть звідти пальцем в персонажів цього паноптикуму, чи якісь люди, яким не вистачило спальних місць на вокзалі, а ще дівчата в туфлях від Louboutin ...

Або й того простіше - їздити в метро. У Кортасара вже, правда, є розповідь про пана, який  вигадував для себе маршрут з трьома пересадками й, помітивши когось, хто міняв лінії в тому ж порядку, що і він - заводив бесіду з цією людиною, маючи на увазі беззаперечну близькість душ. Але хто його читав? Та й не потрібно складнощів - можна просто слухати. Їздити щодня в один і той самий час та  спостерігати. Як же тут спостерігати, скажете ви, коли всі пасажири ніжно туляться щокою до скла та штрикають одне одному парасолькою в живіт? А ви зніміть навушники й зрозумієте. Власне, прислухатися не треба - складно не почути, коли подих оратора лоскоче вам вуха.

Так, учора, я мимохіть підслухала розмову двох колег, які обговорювали відпустки. Один з них пояснював, що у нього на півдні повнісінько бабусь з дідусями, яких всіх необхідно відвідати, бо вони вже на ладан дихають. Інший би цим і обмежився, та мені пощастило: оповідач додав до портретів членів своєї родини понад сотню соковитих подробиць, вплів історію свого дядька, який програвся в казино в Монако, взяв гроші з каси своєї контори, відсидів два роки і потім, у віці сорока п’яти років, переїхав жити до батьків, посвятив увесь вагон в інтимні подробиці особистого життя тітки, яка у свої шістдесят років потрапила в аварію на швидкості 180 км / год. (десь посередині між Сан-Рафаелем і Сан-Максимом), а в лікарні закохалася в медбрата та покинула заради нього чоловіка, який ...

На цьому місці я, з тугою та жалем, мусила вийти.

Незважаючи на мою віру в багатство палітри провидіння, коли я чую подібні розповіді, завжди підозрюю, що людина вигадує їх експромтом. Скажімо, коли одна моя співвітчизниця розповідала черговому аборигену, який захоплювався її французькою, що вона (співвітчизниця) брала уроки в якоїсь мадемуазель Одетт - старезної дівулі, яку ще сімнадцятирічною її божевільний батько привіз до Києва, до коріння та предків, з Парижа, де вона народилася. Все це відбувалося в роки, коли радянська влада була якраз в розквіті, й тому за бідолашною викладачкою французької мови все життя шпигували колеги та інші люди, які вважалися кращими друзями. Образ самої Одетт, її мова, яку вона могла передати моїй подрузі, тоді ще дитині, як олімпійський вогонь, як естафетну паличку - все це було так прекрасно, що я вже й сама почала підтакувати та додавати мазків до опису побуту француженки, яка опинилася під ковпаком, ані хвилини не сумніваючись, що все це вигадка, бо насправді вчила Оля французьку в школі під орудою якоїсь Горпини Степанівни. Проте... Була Одетт. І була, ймовірно, ще прекраснішою та трагічнішою, ніж ми тоді про неї розповіли.

Або ось, також колега розповіла. Їхала вона якось з роботи на таксі. Втомлена, одинадцята година, а таксист юний і допитливий. І так грамотно питання задає - відразу відчувається, що частенько возить соратників по цеху. Слово за слово, дівчина розкрилася і почала пояснювати водію, що банки не виключно втілюють одвічне зло, але й, як нирки - вбирають в себе все сміття і ганяють чисту кров венами світової економіки, що завдяки скромним трудівникам фінансових інституцій прокладаються рейки до Тибету, підводиться електрика у важкодоступні райони, і не вичерпується потік соєвого соусу і в`єтнамок до Європи. На цьому місці її розповіді сповнений ентузіазму шофер повернувся і, не соромлячись різко змінити сюжет, запропонував вийти за нього заміж. Моя колега, природно,  відмовилася. І від пропозиції взяти візитку і наступного разу теж його викликати, коли засидиться на роботі - теж. На цьому б історія і скінчилася, та її навіть не варто було б розповідати, оскільки  вихідці з сонячного Єгипту взагалі схильні пропонувати свої натруджені руки й палаючі серця на кожному перехресті. У мене самої безліч разів отак запитували, як дістатись до Ейфелевої вежі, потім скаржилися на погоду, а вже потім пропонували заміжжя. Ну, ця історія інакша - тут було продовження, що автоматично додає її до скрижалів нової міфології. Так ось, ця моя колега, вкотре повернувшися додому після тяжкої праці на ниві просування реальної економіки, вмикає телевізор, і що ж вона бачить? - Нове реаліті-шоу, в якому бере участь нещасливий таксист. Скалячи білі зуби, цей спритник розповідає про те, як підвозив якогось продюсера ... Невідомо, чи зіграли вони весілля, але в телевізор хлопця взяли.

Причому, навіть абсолютно не обов`язково говорити французькою. Цілком достатньо багато пити. Так, один мій знайомий, перебуваючи у Парижі у відрядженні, вирішив перед сном зайти до бару  біля свого готелю, розташованого в затишному місці – районі уславленої площі Пігаль з її рафінованою публікою. Вже дуже скоро, замість того, щоб полірувати завтрашню презентацію, він блукав Монмартром в компанії якогось побитого життям мешканця передмість, разом і з Джонні Волкером. Його новий знайомий колись був закоханий у дівчину, що стала повією і ось навіть тепер, через двадцять років, щоп`ятниці, він приїздить до Парижа, який дуже дорогий для простого поштаря (а може, муляра, не важливо), - пиячить майже до смерті, спить у своїй машині, а вранці, переглянувши похмільним поглядом декорації свого роману, їде додому.

Ось такі чи подібні сцени розігруються на кожному кроці й, беручи до уваги факт, що кожен четвертий француз мріє написати книгу, залишається тільки порадіти, що всі ці графомани в масі своїй ледачі до неможливості, що полишає деяку надію для секвойних лісів!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.01.2013 Проза / Нарис
«Як тебе»…
17.01.2013 Проза / Повість
Світ від кінця до краю (перша частина)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Есе Про життя
21.01.2013
Не такий страшний чорт, як його фотожаба
16.01.2013
Шукачеві сюжетів - в поміч
06.01.2013 © Тая
Ідьот звєзда чудна
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 8 (8+0+0+0+0)
Переглядів: 165  Коментарів: 4
Тематика: Проза, есе, Париж, відпустка, Ейфелева вежа
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.01.2013 18:58  Тетяна Белімова для © ... 

Цікава Ваша оповідь! Про сюжети навколо нас - слушна думка! 

 16.01.2013 19:37  Олександр Новіков 

цікаво. Вербер мабуть також так робить)))) 

 16.01.2013 16:01  Володимир Пірнач для © ... 

Цікаво,
треба поставити собі за ціль дошкребтися до Парижу. Я теж хочу в сивому диму і з Джоні Волкером :)
Сподобалось.
Плюсую. 

 16.01.2013 12:07  Каранда Галина 

а нащо аж в Париж їздити? у нас скрізь: на зупинках, в маршрутках, на базарі - волею-неволею постійно підслуховуються значно гостріші і пікантніші сюжети... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +0
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +45
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
26.11.2011 © Микола Щасливий
29.08.2010 © Віта Демянюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди