Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.01.2013 15:08Повість
Для дорослих  Про кохання  Про зраду  Про щастя  Про прекрасне  
МЕТЕЛИК
10000
З дозволу батьків
© Бойчук Роман

МЕТЕЛИК

Частина 3

Сон

Бойчук Роман
Опубліковано 16.01.2013 / 14987

    Ніч. Гроза. Картинна галерея. Безліч картин, серед яких вона, єдина й неповторна – «МЕТЕЛИК». І раптом, то вже не витвір мистецтва, а жива дівчина – та сама, що зачарувала Віктора тієї новорічної ночі. Вона так само, як і тоді – в масці, проте звабливо посміхається до нього, помахуючи тендітними крильцями з випромінюванням всього найпрекраснішого, що здавалося б, тільки може бути.

    Раптовий спалах блискавки, одразу за ним гучний громовий гуркіт, і ось, уже картини обабіч «МЕТЕЛИКА» оточені полум»ям. Гарячо-червоні язики безжального вогню наближаються до тендітних крилець дівчини-метелика. Художник бачить, як вже горить, потріскуючи, рамка; чує стогін дівчини, а згодом і зболілий крик. Віктор бачить її страждання. В голосі красуні чується страх перед неминучою загибеллю. Вона кличе свого творця на допомогу – благає вирвати з рук безжального вогню. Дівчина задихається від диму. Віктор тягне до неї свої руки, прагнучи обхопити тендітний стан і визволити своє творіння. Проте раптовий, схоже, сердитий на його намагання, вогонь – обпікає йому руки і художник вже нічого не може вдіяти; він почувається безсилим. Схоже залишається тільки одне – спостерігати за муками, за повільною, страшною смертю «МЕТЕЛИКА». Віктор з усіх сил намагається відвернути голову, проте та ніяк не повертається; силоміць прагне заплющити очі, але й вони, наче закляклі від жару вогню – не слухаються. Повне безсилля…

    Всепоглинаючий вогонь дібрався крилець дівчини, котрі враз спалахують та раптово гаснуть. Суцільна темрява… Та не надовго. За якусь мить перед очима Віктора тільки вона одна – його муза у вогні, котра уже немає сил ані кричати, ані пручатися – непритомна вона згорає, як і всі інші картини, як і вся галерея – до тла.

    Щоразу бачачи цей сон, Віктор прокидається із криком в холодному поту, з невиносимим калатанням в грудях страху та переживання. І на фоні цього, нещасний художник знову поринає у жахливі спогади тієї доленосної грозової ночі, продовжуючи безпощадно її ненавидіти: проклинати ту грозу, Котра пекучим болем затаврувала ся в його пам»яті та важким осадом оселилась в душі холодним попелом його ж мистецтва.

    Минали дні. Страхіття все ніяк не покидали молодого художника. Віктор вже навіть поволі почав було звикати до них. Та все ж ніяк не міг змиритися з палаючим «МЕТЕЛИКОМ». Цей страшний сон і справді переслідував, наступаючи йому на горло: Віктор прокидаючись також задихався, наче від того самого диму, що й його картина. Задихався від самотності, від болю втрати, що вкотре волало в ньому незримими найщирішими почуттями до тієї дівчини-загадки.

    День за днем, ніч за ніччю, молодий, талановитий художник творчо зростав та набирався нових сил. Він свідомо розумів, що коли перестане писати свої твори, то помре. Чи мало не щодня автору доводилося  виносити свої роботи на ринок: ставати десь у кутку під відкритим небом і продавати їх за мізер, - щоб прожити. Часом все ж вдавалося вставати на ноги, періодично забуваючи те, що трапилось. Проте кожна наступна гроза знову і знову повертала у минуле, змушуючи щоразу переживати події тої страшної ночі: чути голос власника картинної галереї в телефонній трубці, а що найгірше, то це – уявляти загибель власних полотен…

    Що ж стосується «МЕТЕЛИКА», то Віктор ніколи не забував той неповторний, для нього, образ. Він навіть кілька разів намагався його відтворити: воскресити із мертвих. Та дарма. Шедевр, він і був шедевром – неповторним! І щоразу безрезультатно намагаючись написати його знову – художником оволодівала страшенна лють. Віктор злився на самого себе, називаючи себе «нездарою», «поганим художником», зневажав та ненавидів своє безсилля повернути втрачене. В ті моменти з його підсвідомості виринали страхітливі сни і керували його розумом, доводячи до божевілля. Віктор не знав, як їх позбутися. Та все ж йому це вдалося. Згадка про одну золоту приказку «Клин клином вибивають» допомогла йому. Митець почав працювати над своїми кошмарами.   З-під його пензлів, одна за одною, почали з»являтися страхітливі сни, котрі він вправно розпродував на ринку за безцінь. І хоча в це важко повірити, та вони один за одним, з кожною проданою картиною-жахом, – ніби стиралися з його підсвідомості. Для когось це неймовірність, містика… Проте Віктор в це глибоко вірив і ця віра додавала йому сил. Наче народжений заново, оновлений, з новим дихання, молодий художник продовжував жити та творити. Єдине, що не давало йому спокою, так це – гроза, котра щоразу повертала у спогад про «МЕТЕЛИКА». Художник так само намагався позбутися і її. Проте неодноразово відтворена на полотні гроза, котра мало не на «ура» продавалася справжнім поціновувачам живопису, - не могло загоїти рану. Намальований образ грози ніяк не стирав з пам»яті тавро минулого. Грозу не спиниш. Проти природи – не підеш. І тоді художник зрозумів, що знущання грози – це її помста… Митець збагнув, що поквапився з прокляттям. І тепер, що би догодити грозі, потрібно просто, як і раніше, її полюбити. Він це зробив… І тепер, коли за вікном палюче сонце заслоняють грозові хмари, молодий художник, переживши чимало страждань, усідається, як і колись, у своє м»яке крісло і з превеликим нетерпінням очікує, щоби помилуватися природним явищем – грозою. Вникнути в неї і поринути, як він це зазвичай робив, у спогади. Та цього разу у геть інші: приємні – того періоду життя, коли в його серці розквітали оті перші пелюстки незримого щастя, кохання, котра випромінювала ота єдина, прекрасна дівчина-метелик.

   Для Віктора врешті-решт наступила мить істини. Він знайшов себе, переборов усі страхи і, нарешті, повернувся до нормального життя. Усе наче стало на свої місця, налагодилося. Художник знову полюбив грозу і на віки зберіг у своєму серці любов до «МЕТЕЛИКА». Віктор ще не раз згадував оті страшні, пережиті ним, моменти, проте щоб страждати – цього вже н було.

    Після всього цього, у житті Віктора відбулося чимало змін. Ним було зроблено немало висновків, проте все ж спокою дещо не давало. І цим дещо була дівчина з «МЕТЕЛИКА». Автор навіть ще до кінця не усвідомлював наскільки сильно закохався в неї – в її образ. Так, Віктор вперто не дозволяв собі.., та й і не міг, - закохатися в іншу. Митець кожен раз переконував себе, що це все не справжнє, в минулому, що варто задуматись про майбутнє, про сім»ю… Та все ж із глибини його тонкої, творчої душі, щось ніби підказувало, що оте його минуле іще повернеться. Віктор постійно поневіряв тим, що шепотіло його сере. Та серцю не накажеш…

    І от, одного разу, а це було взимку: за тиждень до Нового року, Віктор, не полишаючи улюбленої справи – посидіти в любимому кріслі, попиваючи гарячий чай та спостерігаючи за падаючим снігом, прислухався до потріскування дров у каміні. Вдивляючись у темряву він вкотре роздумував над чимось. Навіть не підозрюючи,, що цим самим, близиться до свого минулого.

    Молодий художник думав про підтримку – дружню підтримку, яка саме так потрібна була в ті, не легкі його часи. Опора, вірне дружнє плече – ось чого бракувало Віктору. Саме про таке плече зараз згадував художник. Та він і гадки не мав де зараз може бути його друг дитинства. Не знав: чи живий він, чи пам»ятає ще... Де він, що з ним? Ось, що турбувало тепер нашого героя. І в ці хвилини, Віктор будь що заприсягся собі прикласти максимум зусиль для пошуків свого друга.

    Дитинство – чудова пора: у ній багато радості, хоча і чимало своїх труднощів.

    З дитинством у Віктора пов»язано немало спогадів. Проте найбільше закарбувався в пам»яті останній день, коли він бачився зі своїм товаришем. Чому останній? Та тому що саме того дня – припинилася їхнє спілкування, а отже і дружба. Та не з їх це було вини, не з їх волі. Їх просто було відібрано один від одного, як дитину від матері…

    Мати… Він ніколи її не знав, на відміну від свого друга. В день їх розлуки, Вікторів товариш почав нове життя – за межами будинку для сиріт у нього з»явилися батьки, свій інший дім.

    Так, усе їх дитинство вони провели у дитячому будинку. І Віктор тепер згадує зрідка щасливі, здебільшого нещасні дні, роки свого перебування там.

    Віктор задумливо поринув у спогади і незчувся, як впритул наблизився до свого нещодавнього минулого…

 

ДАЛІ БУДЕ…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.01.2013 Поезії / Вірш
МЕТЕЛИК
17.01.2013 Поезії / Еротичний вірш
Німфи насолоди
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Повість Про прекрасне
24.01.2013
Повість "МЕТЕЛИК" Ч. IV "Кактус"
16.01.2013
МЕТЕЛИК (Частина 3)
12.01.2013
МЕТЕЛИК (Частина 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 110  Коментарів: 3
Тематика: Повість, зрада, метелик, щастя, сон
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.01.2013 18:38  Тетяна Белімова для © ... 

побачимо. про образ художника-аристократа з дитбудинку нічого не хочете пояснити? "не вірю", як сказав би Станіславський. 

 18.01.2013 11:14  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую! Та в голові я собі задавав таке питання і вималював сюжет до кінця. В цих трьох частинка поки його спогади і страждання. Інші дві,а може й три будуть повні подій діалогів вплетених у зав"язку, кульмінацію і звісно ж розв"яску, в котрих і будуть відповіді на всі заапитання. Дочекайтеся? От тільки викрою час...) 

 17.01.2013 21:27  Тетяна Белімова для © ... 

Не можу не погодитися із Наталею! Це дійсно схоже на сценарій до фільму вихідного дня (такі, буває, крутять по Інтеру чи "1+1"). Тут нічого поганого не має - у таких творів, зазвичай, широка читацька аудиторія. Одне не зрозуміло, чого ж тоді обрано такий дивний і зовсім не правдоподібний головний образ? Мистецька особистість, яка може собі дозволити малювати (тоді звідки дім і те, що у ньому) - це персонаж не з тієї опери. Мотив "Дами із камеліями" - єдиний живий і майстерно виписаний, як на мій погляд. Мені він надзвичайно подобається - піднесена мистецька особистість і Ангел Пекла, який заробляє на життя власним тілом... Що їх поєднує, що може бути спільного, крім тварної пристрасті? Оце цікаво, на мій погляд, це провокує читацький інтерес.
Але оце взаємонакладання жанрів... Із цим треба розібратися... Зробіть свого героя вмотивованим його рефлексам і поведінці!!! Він у Вас тягне на вихідця із багатої аристократичної родини, а не на голодного й обідраного дітдомівця... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
07.02.2014 © Суворий
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди