27.01.2013 14:02
для всіх
191
    
  7 | 7  
 © Бойчук Оля

Міняю....

Міняю ночі золоті дукати

На мідь і срібняки нового дня,

Щоби у вчора знов не позичати

Своє таке самотнє марне   Я


Міняю пригорщу мережива зими

На літа неосяжні горизонти,

Щоби Карпатами босоніж перейти 

Руками розвернути повороти


Міняю смутку приспані тривоги

На лабіринти бажаних ідей,

Щоб терен посадити край дороги

І впевнено нести життя трофей


Залишу долю в лініях долоні

Залишу пам`ять, вплетену в косу

Любові придане віддам синочку й доні

Землі батьків поклін свій принесу...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.01.2015 12:26  Дон Бікоз => © 

Головне не проміняйте свій таланат. Круто!

 28.01.2013 20:21  Наталя Данилюк => © 

Так життєстверджуюче!Гарний вірш, Олю, життєвий і мудрий.

 27.01.2013 16:56  Деркач Олександр => © 

Гарний вірш!...не знаю може це така ЛГ))), але мені дещо дивно, якщо не сказати більше)))) читати про самотність, смуток, тривоги в контексті творів на інтимну тему відомого Вам поета...

 27.01.2013 16:54  Ем Скитаній => © 

"залишу долю в лініях долоні..." - особливо чудово!

 27.01.2013 13:45  Каранда Галина => © 

мені дуже сподобалося, тільки в першій строфі дуже просяться ще по 2 склади в другий і останній рядок... я читала так:

Міняю ночі золоті дукати

На  мідь і срібняки нового дня,

Щоби у вчора знов не позичати

Своє таке самотнє марне Я

ну, та це моє, суб"єктивне"хочу":)))), насправді, воно й так непогано. Гарний вірш.