02.02.2013 20:48
для всіх
386
    
  3 | 3  
 © Субота Олександр

1947

Колись бабуся у розмові

Вела історію свою

Про юності роки тривожні,

Про ненависну ту війну…

Мені цікаво було знати,

І я питав її про все,

Не міг допитливість тримати:

- Що, найстрашніше над усе?

- Страшніше?..  Голод…

І від слова, як по залізу, загуло,

Старенька втамувала сльози:

- У сорок сьомім…  це було…


На столі три колосочки,

Як золото, стиглі,

А в самої троє діток,

Такі ніжні, милі.

Все розклала, подивилась

На тії пожитки,

Зажурилась, та й почила

В добрім сні на милість.

Тихо спала, в сні витала,

В степу ноги била,

Виглядала з далей щастя,

З милим говорила.

Що недоля - стала   доля,

Лиш собі зізналась,

Де ходила - не журилась,

Що сама зосталась.


Боже! Боже милосердний!

Змилуйся над нами,

Дай нам хліба, щоб ходити

По землі ногами.

Не пусти до хати ката,

Коли сонце раннє,

Він не має в серці жалю -

Забере останнє.

Бог не бачив, як подвір’я

Комуна стоптала,

Грюкала у хатні двері,

Спати не давала.

- Відкривай же, божевільна

Та давай скоріше,

Як сховаєш кусень  хліба,

Буде тобі гірше!

І схопилася Оксана,

Наче і не спалось

- Змилуйсь, добрий чоловіче,

Я ж сама зосталась.

Що я маю? Лиш на бога

Кладу всі надії, .

А про хліб останній місяць,

я лиш тільки мрію.


Та не знають бузувіри

Людського страждання,

Бо «гнуть» спину на країну

З вечора до рання.

Відбирають  до остання,

Не  впаде зернина,

Не одна на Україні

Зів’яла калина.

Не одна на Україні

Мати посивіла,

Схоронивши своїх діток

Від журби згоріла.


- Відкривай!!! Тріщали  двері,

А далі не чула.

Лиш майнуло в мить останню,

Колоски забула.


На столі три колосочки,

Як золото стиглі,

А в самої троє діток,

Такі ніжні милі.

Змилуйсь! Соколе величний,

Прийми за дбайливість,

Я прохатиму у бога,

Хай шле тобі милість.

Звіром старший подивився,

Відштовхнув дівчину

І зірвав, неначе буря

Із плеча хустину.

- Мариш Богом,

А ти знаєш?

Бог – товариш Сталін!!!

Це у нього ти повинна,

Попросити жалю.

Кажеш, хліба ти не їла

І куска  не маєш,

Чому ж зерно в колосках

 на столі тримаєш?

Відступилася Оксана,

Не стала прохати,

Віддала добуте збіжжя

Те що було в хаті,

А на відкуп ще й ряднину,

Що сама вкривалась.

Дякувати комуністам,

Що з дітьми зосталась.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.02.2013 23:44  Світлана Рачинська 

І мені прабабці розповідали... Поема - чудова!!! Бережи Господь дітей та матерів та країну нашу від холодних та голодних лихоліть.

 02.02.2013 21:49  © ... => Тетяна Чорновіл 

Ніякої видумки,просто художньо передав реальні події які мали місце в житті моєї родини,та чи тільки моєї.Дякую Вам!

 02.02.2013 21:30  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже-дуже зачепила поема! Ніби відомі факти, а так зболено Ви їх... заспівали! Як народну журливу думу!
Маю також вірші про ті драматичні події "Біло про чорне" і "Спасенний товарняк". Тільки чомусь білим віршем написала обидва...