Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.02.2013 21:04Есе
 
62000
Без обмежень
© КОЛЬОРОВИЙ КІТ

ЧЕРЕЗ ТВОЄ ВІКНО... ВТІКАТИ...

КОЛЬОРОВИЙ КІТ
Опубліковано 09.02.2013 / 15350

Напиши мені останнього листа...

Пиши його старанно...виводячи кожну літеру... слідкуй, щоб рука не скривила жодної..буде так..ніби тобі зовсім вже байдуже..і ти анітрохи не хвилюєшся..і не маєш жодної вини переді мною..

Ось так...Ти пиши...не думай вже ні про що....бо..тепер вже  запізно...лише пиши...а я ..говоритиму...

Не відволікайся..не зважай на мене.. ти згадуй ..згадуй все..сотні днів прожиті зі мною..чи..точніше прожиті моїм життям..

Але як же тобі було тяжко так жити...

Мене стало так забагато у кожному тоєму дні...але ти любив ці дні ..знаю...любив...

Ти  пив мій малиновий чай..замість свого чорного...і ти..певне.. вже любив його так...як люблю його я....

Ти співав зі мною пісень...Моїх пісень!!..а вже згодом наспівував їх так...ніби свої....

Ти любив читати зі мною мої книги...бо в моїх було більше життя...більше справжності...і неприхованої дитячості...тому певне мої книги стоять й досі на твоїх запилених буденністю полицях.....

Ти любив слухати як я говорю...ти любив мої самовигадані слова...і швико вводив їх в своє життя...ти говорив мною........

Тобі подобалось..коли в твоїй же сірій кімнаті з`являлись мої яскраві олійні фарби...коли мої слухняні кольори..сплітали перед твоїми очима надзвичайні картини....яких досі ти не бачив!..

І...знаєш...мені це імпонувало.....ба!..мені навіть здавалося..що ми такі схожі.....що..ти ..ніби я..а я.. ти....

Мені подобалося з`являтись зненацька.....приносити до твоєї кімнати квіти..а разом з ними свіжіть у твоє життя...яскравість..

Це було..ніби весняний дощ...але більше  я любила.. так само ж раптово як і він .. зникати...вітряно...швидкоо...

Точніше..мені доводилось зникати....

Знаєш...мені ставало тісно в твоїй кімнаті...мені бракувало повітря...свіжого...я не могла вдихати вчорашнього....а ти тримав....ти не відчував...що ось-ось я задихнусь цією пиловою буденністю....

І я ..задихаючись.. тікалаа!..тікала від тебе..а ще більше від себе...бо ж дозволила  тобі  забирати в мене найдорожче...свободу!..

А ти чекав...і я мусила повертатись знову...і поверталась.....

Сідала тихо поряд...і не казала жодного слова...ні.. я не почувала себе винною...знаєш..мені просто було нічого тобі казати.....

Ти знову звикав до мене...а далі..мені треба було знову летіти...задихаючись кудись летіти ..бо щось мене кликалоо...і..я летіла...

Як же ти стомився від того...мій милий...від всіх тих моїх  втікань..повернень...а найбільше ..певне..від свої власних чекань....

Мені було добре з тобою ... доки не відчула..що ти хотів ...просто мати мене в себе..ніб яку річ...а я не могла тобі цього дозволити....

Я могла просто бути....бути поруч тебе ...бути з тобою...але не бути твоєю річчю!!.

Інакше..мені довелоя б померти..на твоїх руках..померти від твоїх рук!!..а потім знову народитися...в тих же ..твоїх руках...але  вже запиленою буденністю лялькою...в сірій сукні..з сірими очима...і сірим волоссям...

З синіх очей текли такі ж сині сльози...а руде волосся починало тьмяніти...

Тоді я вирішила тікати...тікати назавждии...рятуючи себе!!...

Та було пізно...ти вже зачинив мене..в своїй кімнаті...і я не мала чим дихати..а волосся сіріло...

І я втекла...так ..як втікають яскраві сонячні промені з твоєї кімнати...

Втікла через вікно ......

Не говори тепер нічого....лише пиши...

А коли допишеш...вклади в конверт...відчини те ж саме вікно...і розірви все та на тисячі маленьких шматочків....

Не думай вже ні про що... просто пусти все те за вітром...і нехай ті літери розсипаються на вулиці міста ....або ж летять далі...нехай ....

Коли все те відлетить вже далеко від твого вікна..й розвіється....просто вдихни повітря....

Відчуваєш??..воно зовсім інакше...воно вже нове!!....

А...якщо ти знову згадаєш за мене...то знай...зараз..в цю ж хвилину..десь тут...мені стало легко!!!....легккооо!!..

Вдихай це свіже повітря!!!...А я видихатиму легкість!!!!!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.08.2012 Проза / Есе
Веселкове полотно літа...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Есе
21.02.2013 © іміз
Чоботи...
09.02.2013
ЧЕРЕЗ ТВОЄ ВІКНО... ВТІКАТИ...
04.02.2013 © Анна Порядинська
Кольорові спогади з виставки
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.75 (МАКС. 5) Голосів: 8 (6+2+0+0+0)
Переглядів: 154  Коментарів: 4
Тематика: Проза, есе, добре з тобою, вікно, свобода, вина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.05.2013 14:32  Каранда Галина для © ... 
 10.02.2013 15:48  Каранда Галина 

Мені дуже сподобалося. І всі оті крапки - теж!)) 

 10.02.2013 01:14  Тетяна Белімова для © ... 

Часто трапляється у молодих авторів, що автобіографізм чи нарація від першої особи (автоматично ніби суміщає особу автора і ліричного героя) є основною текстуальною стратегією. Ваш твір так і розбудовується. Це зовсім не недолік, але спробуйте писати від третьої особи - ніби зі сторони, це буде вас розвивати.
Сподобалася емоційність, передана уривчастістю мови, трьокрапками. Темп оповіді вийшов не затягнутий. Це теж важливо - не зациклюватися на дрібницях. Кольори - окремий аспект оповіді, іноді кольори заміняють символи.
Загалом така оповідь на межі реальності й фантазії - це те, що приковує увагу, принаймні мою, і відсутність акцентів дає читачу додатковий простір для "розгону".
Вийшло цікаво й читабельно. Тримайте "чудово".
Під враженням)) 

 09.02.2013 23:27  Марієчка Коваль 

Заплутано трохи. Хоча вибудовано по порядку. Такі речення виходить. Одне точно, можна було й через двері вийти на ту свободу))) Цікаво так... всі бажають свободи, всі втомлюються і на все жаліються, крім неї. бо вона, як країна, в якій нас нема, але точно в ній рай. та врешті вона найпустіше, що тільки може бути, та чомусь про це не думається тоді. загадка дурості. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди