18.02.2010 18:54
-
843
    
  1 | 1  
 © Янголятко

Ода життю

Я чую подих вітру в полі:  

Такий невпевнено тривкий, 

Неясно дивно молодий.  


Я чую в ньому запах волі 

Зчаровано м`який. 


Повітря набираю в груди  

Свіжіше лютих зим  

П`янке, мов тютюновий дим. 


Душа моя ніде і всюди - 

А погляд все за вітром тим. 


У всестороння мого світу  

Дзвенить старезний дзвін, 

Сповнілий пахощами він  


Занурюся в тремтіння квіту  

І загорнуся у світанку тінь. 


Сховаюся у глибочінь безодні  

Невпинно ніжно голубу  

І молоду таку мою. 


Залишу всі гріхи безбожні 

Та сльози болю і жалю. 


Не варто так напоспіх жити, 

Нести в кишені кривди  

Й тягар давнішої вини. 


Помилки не убить і не втаїти,  

Але із ними варто далі йти. 


Іти, простуючи дорогу нОву  

Шукати в серці миру,  

Та берегти любов свою. 


Знайти зі світом власну мову 

Й на всі усюди крикнути: живу! 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.05.2017 08:33  Каранда Галина => © 

 18.02.2013 20:39  Зав`ялова Валентина => © 

Лірично і життєстверджуюче у пошуку себе.