02.03.2013 02:16
лише 18+
203
    
  4 | 4  
 © Наталка Янушевич

рефлексія

Кирпаті носики моїх капців,

Кинутих абияк біля фотелю,

Який ще не випростався від обіймів,

Вологих і тільки наших…

Так от.

Кирпаті носики моїх капців,

Вишитих кольоровою гладдю,

З дрібними фігурними дірочками,

Капців, схожих на ті,

Що любила носити Шахрезада

Тисячу й одну ніч,

Таку, як наша, -

Тугу, густу, пряну  -

Ти досі відчуваєш вустами її смак,

Такий сильний,

Як тижнева порція кофеїну,

Що тепер здається снодійним,

Але я не можу дивитися сон про те,

Як ще тільки чекала на тебе,

Бо, врешті-решт,  оте,

Що ніколи не закінчується,

Ми знайшли десь зовсім близько

Біля кирпатих носиків моїх капців.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.03.2015 21:02  Віктор Насипаний => © 

чудовий віршик. так невимушено- оригінально і щиро про любов... моє шанування!

 04.03.2013 19:22  © ... => Сашко Новік 

Дяка.

 04.03.2013 19:22  © ... => Деркач Олександр 

Не впевнена, що гарно, але щиро - точно.

 03.03.2013 23:09  Сашко Новік => © 

сподобалось

 03.03.2013 17:24  Деркач Олександр => © 

Дуже гарно))

 02.03.2013 16:22  © ... => Тетяна Белімова 

Тетяно, отак думки крутилися і натикалися постійно на ті капці:))))). Можливо, це якийсь символ спорідненості, домашнього тепла.
Не знала, чи виставляти це, певно, треба було залишити "для внутрішнього вжитку".

 02.03.2013 13:03  Тетяна Белімова => © 

Наталю! А мені чогось не дуже... Ви така естетично-довершена завжди... І раптом кохання й капці...

 02.03.2013 10:42  © ... 

Спасибі вам велике!

 02.03.2013 02:09  Каранда Галина => © 

затишне таке кохання... Чудовий вірш!